Улас самчук (1905-1987)

У лас Олексійович Самчук (справж­нє прізвище — Данильчук) народився 20 лютого 1905 року в селі Дсрмань на Рівненщині. Батьки — Олексій (1869-1936) та Анастасія (1877-1933) - були заможними селянами. Із п'ятьох дітей вижив лише він.

У. Самчук закінчив спочатку сіль­ську школу в селі Тилявці, потім Дер-мапську двокласну школу при семінарії та Крем'янецьку гімназію ім. Стешеи-ка. 7 березня 1927 року він був .мобілі­зований до польської армії, служив у Західній Польщі, звідки 23 серпня 1927 року дезертирував до Німеччини. У. Самчук опинився у місті Бонтеи. три місяці працював бендюжником, учителював у родині директора місце­вої гімназії, пізніше переїхав до міста Брсслау (нині — Вроцлав), де почав відвідувати лекції в місцевому універ­ситеті. 1929 року У. Самчук затишив Німеччину і переїхав до столиці Чсхо-словаччнни Праги, де завершив своє навчаїшя в українському вільному уні­верситеті (1929-1931).

З 1929 року У. Самчук плідно спів­працює зі львівським «Літературно-науковим вісником», часописами «Самостійна думка» (Чернівці), «Роз­будова нації» (Берлін) та іншими. У цей час письменник розпочинає пра­цю над епопеєю «Волинь». Перша кни­га під назвою «Куди тече та річка» з'явилася 1934 року, два наступні томи:

«Війна і революція» та «Батько і сип» були написані упродовж 1935— 1937 років. Паралельно з працею над «Волинню» У. Самчук написав ще два рОМанИ, присвячені українському селу: «Кулак» (1932) і «Марія» (1934).

Восени 1938 — весною 1939 року У. Самчук як кореспондеігг брав безпо­середню участь у проголошенні Закар­патської України під проводом Авгус­тина Волошина. Після поразки цієї відчайдушної сщюби самостійного дер­жавного будівництва письменник по­трапив до угорської тюрми, звідки йому майже чудом вдалося вислизну­ти. Наслідком цих вражень став роман «Гори говорять».

З початком агресії фашистської Німеччини проти Радянського Союзу У. Самчук, пс поліішаючн ішії на роз­будову Української Самостійної Держа­ви, нелегально перетнув кордон у літні 1941 року і прийшов до Львова. Пізніше він став головним редактором рівнен­ської газети «Волинь». За публікацію 23 березня 1942 року статті «Так було і так буде» У. Самчука заарештували. Внаслідок втручання колишніх при­ятелів (ще з часів перебування його в Німеччині) пнсьмсшіика через місяць звільнили. Після виходу з тюрми він продовжує друкуватися в різних, пере­важно українських, виданнях.

З 1943 року У. Самчук перебираєть­ся на захід: Львів, Польща, Німеччина.

Після закінчення iiiiiini письменник опинився в таборах «Ді-Пі», лс був об­раний головою Мистецького україн­ського руху (МУР) - організації ук­раїнських мнтців-сміграитів, до якого серед інших входили Василь Барка, І вал Баїрящш, Євген Маланюк, Тодось Осьмачка. Юрій ІІІевсльов. Там же вийшов друком автобіографічний ро­ман «Юність Василя Шеремстн» (1947) та перша частина нового рома-пу-епопеї «Ost» під назвою «Морозів хутір» (1948). (Другий том епопеї — «Темнота», виданий в Америці 1957 року, а третій — і Втеча від себе» — 1982 року в Канаді).

23 вс|к.сня 1947 року У. Самчук ви­їхав до Канади, де в Торонто провів ос­танні сорок років життя. У цей час він став одним із засновників Об'єднання українських пнсь.чешшків «Слово» 1954 року. З-під пера письменника

вийшли романи: «Чого не гоїть вогонь» (1959) про боротьбу УПА на Волині. «На твердій землі» (1967), «Слідами піонерів» (1980) про життя україн­ських переселенців у Канаді та США. У. Самчук шипе також спогади, при­свячені передусім рокам Другої світо­вої війни: «П'ять по дванадцятій», «На білому коні», «На коні вороному», «Планета Ді-Пі» тощо.

Помер Улас Самчук 9 липня 1987 р. в Торонто, похований на цвинтарі цер­кви св. Володимира канадського міс­течка Київ.

Твори У. Самчука написані в кра­щих традиціях європейської реалістич­ної прози, для яких характерні масш­табність і багатоаспектність охоплення дійсності, глибоке розкриття психології персонажів. Письменнику вдається по­єднати публіцистичність оповіді з пое­тизацією селянського життя.

Роман «Марія» належав до числа улюблених автором, він неодноразово до ньо­го повертався у своїх письменницьких роздумах, часто читав уривки з «Марії» па власних творчих вечорах і зустрічах із читачами. Роман було написано по га­рячих слідах подій із винятковим емоційним напруженням як у зображеіші са­мих подій, так і в психологічних характеристиках героїв, у першу чергу, цент­ральної постати роману — Марії. Життя і смерть Марії", яку вбив голодомор, набуває розширеного, символічного значення — за ними стоїть Україна. В цьо­му контексті зрозумілим стає іі вибір імені героїні. Божа мати, вбита штучним голодом в Україні тридцятих років двадцятого століття,- що може бути жахли­вішим для християнського світовідчування народу? Мабуть, саме тому з такого силою співпереживання сприймали сучасники — читачі й слухачі — цю високу трагедію.

(Безхутрий Ю. Коні Уласа Самчука// Самчук У. «Так бачило око і відчувала душа». Зі споминів і вражень (1941-1943).— К.: Центрмузінформ, 1998.— С. 14.)

Роман [«Марія»] розгортається в двох плянах: з одного боку, в пляні чисто людському, особистому, психологічному. Людей зображено з усіма властивими їм високими і низькими інстинктами, сильними і слабими рисами характеру. Доб­рими і поганими вчинками. З другого — у плині соціальних, суспільних стосунків і подій, у рямцях яких людина провадить своє особисте життя. Подати в реальній мистецькій єдності ці два ПЛЯНИ — цс велика трудність для кожного автора. Улас Самчук, тоді ще зовсім молодий автор, успішно переміг цю трудність. Сприяли цьому, па пащу думку, три мистецькі компоненти: