0 ГоаКлл простії нам ню laiibOyL

1 Рантом вершник врізався її юрбу.

Зметнувся кінь, у піні. дибаластий. Папером вершник у руці стрясав:

- Сипніться!

Гетьман вас унопновл.к птв читати ВГОЛОС, цей універсал!

- Іване! Брате! Як ти нсгиґЛ — кричав Лесько і тряс його за фули. Суддя стояв ні в сих ні в тих

Г раптом вголос заридали люди.

Ще не вляглось ридання тс кругом, не встиг Іван ніс й ноіпл передати, а Шмбилнст вже цьвохнув батогом -хутчій в Полтаву! — матері сказати.

Горба ■. намацав гетьманську печать. Суддя подержав, передав бурмистру. Кат .метушиться, люди щось кричать. Дивитись страшно па Івана Іскру.

Отаман Гук, ступивши на дна кроки, ревнув з помосту поверх всіх голів:

- Наш гетьман, власті ні високий, таким наказ читати повелів!

«Дійшла до нас, до гетьмана, відомість.

іж у Полтаві скоївся той /рід.

що смертю має буть покараний. Натомість

ми цим писанням ознаймусм всіх:

Is тяжкі часи кривавої сваволі

смертей і кари маємо доволі.

І так чи/не смерть вже звідусіль.

і так по/ребів бічьше, ніж весіль.

То чи ж воно нам буде ikt пуття —

пустити прахом ще одне життя?

Чідюй Маруся винна ув одному:

вчинила j.104uh в розпачі страшному.

Вчинивши .по; вона не f ЗЛОЧИННО,

бо тиьки зрада е таму причина.

Jh Нпвф теж, караючи, при цім

не урахувати також і чеснот.

її >іи мі ях перло ммо/очіияе.

як дивен скарб серед земних марнот.

Тим rune ларах мк така розруха. Тим паме зараз, при такій епіці,— що помагає не агашати духа, мк нг співцями і творені пісні? и fa ніші битви на папері гаю. Лише в піснях погонь отчії па-иить. Тиху ппвачку покарать на горло,—

ПЛа ЦЄ Ж НС цо. я ПННЮ Ші HfUlumb' -

Отаман Гук. помовчавши (повіка

йому СППІУ.МО/), .vlv прочитав, іакий потужний голос в чоловіка, либонь, хватило б і па пять По ліан

— «За ті пісні, иш іі вона скло/Xzm.

«і ті- страждання, иш вона ствраждала.

за батька, що іяхт'нтий у Паршиві,

и не схилив пред ворогом чола.

не вистачаю б еороду Полтаві

щоб і вона ще страчгпа бу.іа!

Тож відпустити дівчину негіїйно

і скасувати ви/юха того.

А суддям я такі/ <кію нагану:

щоб наперед без внкіма мого

не нажились ші ст/яіти самочинні,

пе/Н-''" : ч ОСвІдчИШ МЄНЄ

про кожну страту, по такій причині, що смерть повсюди, а миття одне*.

Універсалі прочитало нулдлічно, щоб справу тую уморить навічно.

Оскіттахи ж трохи не дійшло до страти і смерть свою попа пережила, то кирхід не вільно ие|№суддя браіІІ. бо вже вона покарана була.

...Гонданги зашморг, вже він не потрібний. Юрмились люди, добра новина. Сміявся тесля, юлоною срібний, що не згодиться туї його труна.

НідбІї Іван —

/ в розмах споїт» зросту збив ту драбинку смертницьку а помосту

Якісь жінки вже били ДО Марусі. Чиссь в юрбі іуцикало дитя.

Вона егояла. моя застигла в русі.— уже no пні бік гоним і життя.

• Такого ще не чуиаио ніде, її пустили, а вона пе іідс!

• А може, помішалпся? Іване! Мо\ хоч тебе послуха? ІІІдіІіди! — ...Вона стояла. І над головами уже пливли осінні холили.

І не було ні радості, ні чуда. Лиш тихші ;•■■,:.<!■! вмерти не дали. їй творили, а вона пе чули. 1 тільки коли матір підвели, вона відразу наче спам'яталась. І олхнтнулаеь від тою слон На. і якось наче здалеку верталась, чогось вперед руками, вк сліпа.

Іще бліда, іще мов крейда біла, а наче Й усміхалась, дебеліла: — От бачте, мамо, все і обійшлося — І иілувиіа мзіерг ноліччя.