1 «Зелененький иароіпочку»,

Й «Не плач, не журися, а за свою миленького Богу помолися». І про тої о козаченька, що їхав за Десну. «Рости, росли, дівчинонько, па друїу весну!» І про воду каламутну, чи пе хвиля збила. І про тую дівчиноньку, що вірно любила. [ про гору високую, і про ту криницю...

Дівчата вчора берегом ішли

та іі заспівали- «Ой не ходи, Грицю».

А я стояла... Ulo ж мені, кричати?.. Які мені сказати їм слова?.. Дівчаточка, дівчатонька, дівчата! Цю не співайте, я ж пне жива.

1. Що лягло її ОСІІОВу роману у ніршах «Маруся Чурай»?

1. ІІр< аііалізуйті ком пози ційі іу побудову Вторичного роману у к і ріпах «Маруся Чувай». Визначте кульміїшию твору.

2. Якими с жнттгві ідеали Марусі Чурай'/

3. Порівняйте ставлення Марусі Чу|іаЙ ло батька та до Гріїцька Боб­ренка.

4. Піідуиаитс. чи кохата Маруся Чурай Гриця? Доведіть спою думку прикладами І тексту.

5. Як розв'яжеться и романі «Маруся ЧураЙ» проблема «митець і на­товп»?

6. Чому Б. Хмельницький скасуван нирок суду?

7. Як смерть Грицька Іїобреика вилинула на творчісп. Марусі Чурай?

Чому?

. Л.ЛВ.Ю Л.ЛМ>ЕЫ:ЛЬНИЙ

(нар. 1924 р.)

Пи ю Архипович ЭагрсбеЛвНИЯ ita-(кі.іиіи и 25 серпня 1924 р. у придіші-рцпському селі Сіілпшипому иа Иол-тзішшиї 1941 р.. Щи І МИ МП И школу. илЛбутцШ nucLueuttttk пші'і* дпбро-в" іміг ч itn ipptrtir став к\т»саігтом 2-го Киіпскк'чо аіітучи липи, брав участь в попікші Києва, був двічі поранений. Пи¹ ля друпчо іячмистоїк 1942 р іютра-ннв v полон і до лютого 1945 p. DJOUt-ніриінн no iMiuicict-KHX концтаборах

іін.ін mi ;і..\</цін ЩКШІЧВиН )' рИДЯІІ-СЬКІЙ ШИННІЙ МІСІЇ іі З^хідиі*і ПІМСЧ-ЧМІН 1916 р П. 34ірсчл-ЛЬИИЙ BCTYtUlB

пл <ЬілііЛ"пчііиіі факультет Дпіпропет-рпвсккпгп університету після закін­чені от ккппі з WSt року пткиппвав ка журНАїіґТсмсій роботі (*/»лаені газети, журнал «Нітчіг.іііа») Ін>мітиовідляук-рдіік і.кімі) :пті-ріт\'рП()іо пронесу став період, коні II. Заірсбсльїіий у 1961 — ІПЛЯ роках буїі голошиїм редактором писі и «Літсрагурна Україна», де він уславився підтримкою чіснешх иості*-шк, ідссмтштків. У 1979 1986 pp. очо-л»>вав Спілку инсьмснинків України, був головою комітету по Державних преміях їм Т І" Шевченки, обирався деиупілчі iU-jix.wjm Рад СРСР та Уа-раїии У 90-ті рр XX ст письменник відійшов ні: актпніюго грошцсько-нолпичносо жіггтя. водшсіас. нешажа-»)чн на вік, плідно н|»шюіічи на с участи іігсрлтупніЛ ним.

11 Не і.Хкіїпицьку ;іін;іі.Іік гі. Пищаний майстер риіошст II. Загрсос.Шінй рот

почав і і повел та повістей, jGipMi яких виходили у другій половиш 1950 х pp. Серед Них ириьеріас увагу повість «Дума про невмирущої о» < 1957). Спи-рамчксь на власний гіркий досвід, письменник покатав подвиг моюдого солдата Аидрі* Коаалгілта. який гіпі-пув у концтаборі, хіе не скорився па­пистам. ІІпишіе почати пиходипі Й ро­мани: типовий виробничий «Спека* (I960) та цікавий за - v н .іншАиич задумом «День дія прийдешнього» (1904)

Починим ивишеч ь українській і:іі р.п\рі стай КГТорНЧВо психологіч­ний; роман «Диво» (1968). Письменник зробив спробу рошіирити межі російської кторичтіоі міфології І рої впнути державницьку ідею, запропо­нувавши авантюрно-ті потгтнчиг про-ЧнТяННЯ Історії. Це поєднувалося з глибоким (никригтям психології персонажів, фІлос(ч|іською анллітич-нігтю. оригінально** коміюзниіЯнон побудово») (Уцмі собору и романі ио-даио як uiLWiiHH народного духу. На­голос (роблено на бглперсрвіїосії на родиоі традиції У трактуванні автора.

СофіЙ - І|Є :і ІКИ ХрМСТНММСЬХЯ ПЛ

м'ятка: вона увібрала в себе увесь Ком-плекг культурних здобутків попередніх часів Неоднозначним с образ князя Прослана Му дроги Цін — антипод Сиямокэ, атг Л ируїннк гшяї> СЯЦвТ> вища - звідси трагічна роздвоєність його душі ІЧіман «Диво» тчелав ткіча-

591

ток цілій сирй гнорін, присвячених ук-paiiicbiiuMV ci'|h'.uiM*Hi44Ht «Иервоміст» (1972), -Смерть у Кисні» (1973). «Св плаксія» (1975). «Роксолана» (1980). <Я,, Іюмаи» 0983).

Зразком «чсяіумеіплімиит>епічііог(> стилю» в українській прозі цього періоду став роман 11. Заїт^бсльного «Розгін». 1976 р. (Державна премія СРСЯ 1980 р.). у ньому змалм/яувала-ся радянська епоха доби науково-технічної революції. Заидякн ідейній гдіниті героїчної біотрафіі академіка-кіберистпка Петра Клрналя а Історією радиш ¹ .і і .і 11 сугяітьгтва ocvotttnv і дер­жавне у г йорі ототожик)ва.юся. а від­сутність соїиальїюго аналізу замінялася морально-епічною проблематикою

Близькими до т. an «химерної про­зи» були романи «Лслінк- герце- і J 978) та «Витання | раю. (1985) Гострому ВЦКрНГПО СОЦІЛ j і.і 11-ч і мірильно-стич­них проб.тем були нріквмчеіп роман «Швлешіий комі|юрі* (19Н1)та повісті • В-ваи» (11*88) і «Гола душа» (1992). Активна твор>іа діяльність II Заірєбель-ного не приіппіясться і и паш час. Свідченням иьою стали його твори (нтанніх рокін: «Тисячолітній Мнко лай». «Юлія». «Ьрухт».

• Багатий ідейно иснхаїогічннй зчігт роману |«Днио*| рипі ршгдлужсішя основної Ного проблематики зосереджуються, .твггтлптго, ПО лише її «кїразпх Сн Воока і Ярослава. Дід Роднм. молодий стриець . Іучук. Підступний медовар Сит кнк - суцільне вгілеиня їла, ширші Сивооків товариш грузин їюріпі, майстер, позбавлений мужності, яку дас справжній талант, пристосуванець J одинадця- того століття Мітило (ие про нього і і вигуку»-. «ЬІйся посередності, о кня- же!») 1 ЧИТАЛО Інших, зокрема майстерно віншсані. не схожі між гобою жінки - осг.'ін'яііка Ісса. лісовичка Шуйця-Забака. Ягода з Рад Шості, дочка ІІІуПці Ярос- л.и'.і багатолике не к*1- іддя. шо разом з рясним лгпч'ИКо-суспільинм тлом ство- рюю іь і своєрідний образ епохи.

Серед* іяішпмх /ег*Лг рОМПУ - і "аші '/lm:i,k;i вчені ГордШ Оіала га ЙОГО син Борік (історик Гордій Отава пі., час вішш рятує фрески Соф*! від ьинсі'сііня до Німсччипи, хоча іині цьому й пше; Борис Отава досліджує історій зіьімсніггош собору, продивжус справу батька). Це псе розвиток тоГ ж теми мінтеїпва і як «ліпкі», і як Г. |. и і/.и проти несвободи й тла. і як етпвіія і - і і. ■ жптттіорчоїо».

(Доігчик В. І Іаало Загребельннй // Істортя ектмГкськоі літератлтмі. X.V сттіття: У 2-х юі. Кн. 2 Ч. 2: 1960 1990-ті |юкя / ,3а пел. В. Г. Дончнка- К.: Лноідь. 1995- С. 310-311)

ДИВО

Роман (Скорочено)

1965 РІК ПРОВЕСІНЬ. НАДМОР'Я.

Молодий професор Ларис Отава в санаторії познайомимся j московською художницею Тат.

РІК 992 ВЕЛИКИЙ СОНЦЕСТІЙ. 11У1ДА

.-во омы дни и v .і ■*;.-№•>•. /яипт їло—са книж­ная и am бубгт (М> /уни-иі

Ліютнс Нестира

Тоїч» дин. як прийшов він на світ, ионскілч лежали негарканно-білі сніги, і сонце яро горіло над ними — велике низьке сонце над

шмшчрчпськпчн путами, t чаыася гшна в нолях і лісах.' небо було чисге и пірне, як ОЧІ його матері. Чи бачив інп ті ОЧІ І небо u них і чи чув ту інршу іншу свого життя? Мати спородіїла йото серед мовчазних сніпн, і bin мерщдй нодаи іолос Старый дідуган мороз липо вдарив Йому в уета. силуючись погамувати перший крик пиьор. і але дибрі боги повелі­лі иорошві it at іі-іь. t перший крик пролупав так, нк і нлігжАїисч, -пронизливо, иеніримно. іялісно "«Живу!»

Та нам ми. яки 11 н дається людині Не а першим іі криком, а згодом, вона виниклі м іобі, мі ні егрус, паче вибух, і твої бупя па землі ти відлічуєш і іої хнилі.

,%>ін нього (вії ітчішпвсн пітьмою Глуха чорнота іаливала все дов­кола, і цін борі.іпси па самому дій її важково.ілн 1 плакав у відчаї іі без­надії, (іуи посеред нескінченного, моторошно чужого шлядл'. всуиі.іь накритого темрявою. Нічию не знав і не бачив Нош самі вгадували напрямок, шли несли йото далі й дяді шляхом, глибше Іі глибше в тем­ряву, і йому сишлю дедалі сірашніше н страїшііше, і він плакан іірко-цреіірко. Пітьма затніунлда його и себе, поглинала його і він слухняно йшов у її псюдисуніїсіь і тільки й умів, що плакати.

Так і понесе споіад через усе життя. Чи то був він. чи приснилося?

Опісля був дід Годим. Власне, й не сам ДІД, а його руки, дві безмеж­но широкі ген u лопані, ям шпорну.пі мали з чорноти Ос.іиаліііного шляху, а потім дивно юрка пня хлопцеїий юлони. до настовбурченого, жорстокою, мов па спині у вовка, волосся, 1 ви юю пезтичного дотор­ку плач перейшов у схлипування, .і там і зовсім уіісук і зник.

Велек'шт.кпй ЧОЛОВІК .і Потяглим круюю синизною диким ;іаросгом на голоаЛ й на об.нгччі. прикритий спереду шкуімио іура. зачепленою гру­бим ременем за схожу на стовбур старою дуба шию. чаклував над по­лум'ям. Червоне, жокте. сизе, а то зненацька шугне звідти чорне і зля­кало сховається за міног.тину червоність, бузком каламуть розчннясгься в ніжній синяві, барни ііа|ютжчкалися. шправали. мінилися, барви жили <*<>нпим, веселии життям спершу н юриі. потім на обличчі, на широких дідових руках, п.т всій його могутній постаті, а відтак пливли на Сиво-ОКа, проходили крізь нього, і він відчував, що починає жити цими бар­вами, оцими вощаними спалахами в задимленій хижі, а шо він жив відва­гою такою самою, як та, то була в дідових руках, коли вони без страху Атнурювалікя в нуртовисько полум'я і діставали звідти заціловані вог­нем дивні речі, шо світилися барвами, ще піктюдівапіппіми й нппшнми, ніж бачив ХЛООеЦЬ на землі и на небі.

Літ був - РОДЯМ а нін - Сижяж. Це сирнії и;ькк:я як даність. цс починалося ще з непам'яті гак само, як пол ум я. як дідові руки, нк по­датлива і n-.ii.-i в тих руках, як веселковість барв, серед якої виростав малий.

Дід Родим завжди мовчав. Небу .то людей довкола, мовби спервовіку ж*«* вш на ну» іельїюму уліллі KTKtd шляху, то він невідомо куди, знав Родим пдькн і піпv іа звированість паїум я в п>ріп, мовчки ліпив свої

Ііосудіпіи, кидав на них химерііу звивистість барви. обпалюван у горні А складав ми очеретяним накриттям. Нлшо слова?

Замішував крут глину, ктгллв добрий вальок на дерев'яний нігювіа-инй круг, перед тим розкрутивши його (пристрій для розкручування круга ногою був для Снвоока іишпезбагнеипішою річчю з усього, шо діялося). обережно наближав до шматка глини свої широкі долоні, і глина тяглася вгору, вишішувад.и я. оживала, з веселою покірливістю йшла за долонями. Слона тут були марш.

А вже людом вступали в дію дідові пальці, монби він ікінали на гнучкій податливості глини, і з тої мовчазної музики народжувалися то гарне горнятко, то високий глек. ТО місткий збан, то химерна DoeyjtHtta на тон­кому стоянці. 1 все беа слова й без мови.

Іноді брався Роднм до іншої роботи. Не крутився тоді круг, глина тужавими брусками лежала на Широкій липовій доїнні і ждала Доторку пальців, иайоільше ж — вологості барв, шо дрімали до часу н надлили них ту-рячих ротах, ролтапіоиаїшх на ікктавні саме так. щоб до них можна було дотягтися без ЗуСНЛВ рукою. В такі дні Родим пересувався по хижі з не властивою .ця пою великою тіла обережністю, його рухи набува­ли урочистої скованості, він мовби творив мовчазну молитву давнім богам, успадкованим від діда-пікідіда, І таки справді з полум'я Родимо-вою юрма вид шили ял СВІТдавШ е.іоа'иисьні боти, несли в приісмпеність старої хижі шшучу бапітомаиітни іь барв, і кожна барва мала свій ГО­ЛОС і сосно мову, так що зайвішії видавалися б туг звичайні слона з їхньою бу.нчіпою ікнчіолнтістю.

Родим не казав Сйвоокові ніколи нічого, не пояснював, що дісгься в полум'ї і на глині. На яку крізь соломинки, вставлені н турячі роги з краскою, накраплювалися співучі барви. Не почув з ного уст малий назви жодного бога, але незабаром знав уже всіх, нлонивніи п> раз. то вдруїе з уст злбродкуіпин, які горі увалися з Ргуїимом ля його посул. і за його богів, і вже знав, що той чотиріїдіший. скупчений у мул* рості своїх чотирьох ликів, пінн-рпутих на ех і чотіфн стортинг сиїту.-Снїіовид. а той гніливнй, іскриио-жовгий — то бЧ>г блискавиць Перун, а зелений, мов причаєність лісових гущавин,— пастуший покровитель Ведес. а той надутий, мов купка, широконіздрий, з жадібними очима — то Сварог. верховний бог неба і світу; пайлінпіий же для Сивоока ви­давався Ярнло, гОСііОЯЯр во-ого плодючого іі родючого, шедригі. все-могутнііі мідяноголнй бог. заквітчаний таким веселим зелом, яке ніко­му н не снилося. Си book довго пе міг збагнути, чому найближче до серця йому саме цей бог. і тільки згодом, якось випадком, підгледів­ши, як Родим з особливою старанністю чаклує над новим Я рилом, побачив: дід дає Сопші своє поличчя?

В цьому Снвоок не вбачнп нічого динного, бо вже давно запримітин спільність між богами і Дідом Родимом. Мовчали боні, мовчав і Родим. Тільки вже як починали зашідто докучати а своїм кіргуванннм йому

купці. іо відб\ркував їм глухим басюрою; * Гак» або «Ні», «Мало» або «Хай».

Родим уявлявся Сивоокові ііайдужмою силою па світі, але одного раду малий спостеріг, як дід мовчки молився коло джерела дерев'яному, ие--відомо мім поставленому Світовіїлу. і зрозумів: бог ще дужчий за Ро­дима. Відтоді бог уявлявся йому всім, що дужче за цього. Ще зрозумів «ін. шо f бог чужий і є — мій. Домовлніигя а богами важко. Вони завж­ди мовчать, це знаєш, чунпь тебе чи ні. догодин ги їм чи ні Мабуть, боти даюіь силу. Хто мене перемагає, у того дужчий бог. У Родима був бог іщіідуїкчнн, бо дід пікою не боявся. Вій роздавав своГх полив'яних богів, ие шкодував па них найяспіших барв, а сам вдовольнився давезннч. зсірілим від часу й негоди дерев'яним Снітовилом. бо був певний його

iiuiihjBwiiii її

Купці, скільки їх бачив Сивоок, мало чим різнилися від діда. Були дужі, грізні на вигляд, добре озброєні, мали голоси такі гучні, що хоті­лося затуляти вуха Однак вони вьтразу бачили, то на Родима їхні го­лоси не діють, тому переходили від крику до погроз, хапалися за мечі, кликали слуг, і ті пхалися до хижі а чи під очеретяне накриття. Настав­ляли на старого довгі списи. Кінець завжди був том caxiufi. Роліш непо­мітно для ока порухом сягав до стовпа, який підпирав покрівлю, і ось уже н йога важкій руці коротко заблискував неймовірно широкий і дов-і ии меч. і обрубані одним ударом списи сипалися до піг старого, а ле-іспі.кі купецькі мечі 8 дзенькотом надали слідом. Мечі були портикішу-пані в Родима на всіх стовпах, однаково широкі, з чорними рукомтпЦиі без піхов, він ніколи їм госірив їх, але нічого ічкггріїного Синоок не ба­чив; ніколи не чищені, вони цс тьмяний, не іржавіли, в них можна було зазирати, як у тиху прозоршь воли. Якось Родим забув знову повісити меч після особливо палкою зіткнення з купцнми-грабіжникдми, він про­сто приставив його до стовпа і взявся до своєї роботи, і тоді Сивоок тихцем спробував підняти зброю, вхопився обіруч за чорну рукоять. похилив тяжке залізо на себе, смикнув догори і впав, накритий безжаль­ним тягарем.

Родим мовчки зняв з нього меч, повісив па стовпі, а Сивоока легень­ко штовхнув під бік. як штовхав його щоранку, щоб він прокидався й уставав снідати.

їли вони рибу, смажену, в'ялену й солену, м'ясо, коичеие й свіжину, хліб, здебільшого просяний, рідше житній, а нили воду й мед. старий, вистояний. І хліб, і меди все цс мали нони серед ішоіінзни, що й за­пасло Родим від купців, у малецькій хижій, без вікон, де були ще хутра вивірок, куниць, бобричі її соболині, шкури вовчі й ведмежі, звої срібного дроту й заморські монети, нарубки коштовшіх металів і дорогі гривіш -* цілий скарб, цінності якого Сивоок ще не міг знати.

Рибу лобувалн з річки, а м'ясо на ловах у иущі. куди Родим брав Сивоока чи не від найпершою дня. нк той задомоьився в нього, вилов­лений з юь'іамутної пітьми ночі, і, може, саме під час тих виснажливих

мандрів серсД лісового безмежжя ийй&ЯШе илбщхикя Сіинмт міці, що колись мала зрівняти з Роди мовою.плою. <_>

За ті кілька шагиіних літ. що нін прожив з Родимом, Сиапок нгргД-няв від старого самі- тільки діюро. навчити корисного, знав лини- по­чутій, що пілиогигь .тіпну ПЯЛ СВІТОЧ, не шдіпі принижень, неправди, лукавства, .іаалрощін, переляк бачив лише и тих. хго пробував нападаю па Родима, сам же о арий жодною разу не нияпнн бодай крнхіи страху, наніїь під час літніх ршклекоглннх гроз, кози f/ерун кидав на землю вогненні од иски шин. навіть коли заскакували їх у пуші несамовиті бурі ігуділи ortpif її діброви і ламалися, мов тріски, столітні дерева, завалю-• ючи їм дорогу, погрожуючи смертю

Та ось прийшла ніч. коли Сииоок май побачити ситрах на суворому Ролп\цітту <<блнччі. хоч була то тиха ніч. без грози, бея 6ypt. хоч були вони не н далекій дорозі, а в своїй хижі, в залигтку від усього злого, з своїми добрими богами.

Родим .иякався геміюї калкн. ЩО над їхала по шляху й зупини і■ • ■• като обійстя. Кілька попозів. кілька першиикін. може, навіть асіброч міх. як то водилося у купців, що не наважувалися пускатися в небезпечні маїїдріГбсз її.' iiiiiii-' охороїш. Вже оиькп таких купецьких валок пам'я­тав Сивоок, а гтарий Родим знач іх за свое лови* життя в тисячу /іжін* більше. ТО чому ж нін так стриножиш-я. чому мерщій заштовхав малою до хижі, сам ускочив аа ним. ухопив Гммтэ на руки, підсадив до сітки, що прикривала димовий отвір над горном, трохи пілнажии її і пошепки звелів: «СхопаІісь і монкии'»

Сим кис прн.ілштунлвся коло самою краю сітки. *Прб бачити все. нго відбуваї йметься внизу: Не послухати Родима він не міг. бо вперше ба­чив темо ін>н6н зляканим і вперше той вимовив відразу аж дна слова надто ж тоді. коли, здавалося, не було иогінЧиї в словах, дшячл душа передчувала міось незвичайне, мабуть, шканс тім малоїn гм-е. що відбу-iLHTiafl навколо, ііавждп г не/'глумм'м ніщ<внш\ м. якщо не зачіпаюі ь йою самою І ПЄ затяіуіоТЬ у колотнечу подій, тепер же ВІН і поіотів перство ртнапся па спостерігача, а ділова ніервовапість иіднллунала хлопцеві, що матиме він неабияку розвагу.

Мав трохи холодку в серці через Родпмову занспоми іпеть і через йою пурбовані слова, але намагався відсунути той холодок якомога далі, розтопиш його іаричою хвилею ДИТЯЧОЇ цікавості.

Однак холодок залив йому всі груди і цщету пився до юрла. як тільки вступив до хижі невідомий прибулець.

Глиняний каганець з двома ґнотиками світив так. що видно було самі двері і невеликий простір коло них. а решта хижі лигула в пітьмі Ро­дим до часу ховався в темряві, він завжди тая роби я. щоб ошелешити прпхідіія. вивірити, хто він і що. бажаніш чи незнаний, простий мапд рівних чи забіяка Ате егюгодпі тгмрчиа. в якій ховліи н Родим, ніби пере-половинилася, одна її частина лишалася на звичайному місці, а друга.

too

Ha. ж ко гойднувшись, залила Півколо, освітлюване кагаїшем. Спершу Сивоок не міг збагнути, що сталося, лише за мить зрозумій: темрява, яка оновивалл Роди.ма, гак само наліпно лежить навколо нього, а тії інша темрява, що виникла коло дверей, вповзла до хижі разом з величезною постаттю чужинця. Він був темніш у всьому. Стемніле, мов Старе дере­во, обличчя, довге чорне волосся,.ііо спускаїїи-я патлами иа плечі, ви­биваючись з-під химерної шапки, схожо? па чорний пень, одягнений за­брода був у довжезну, аж тяглася по землі, широку, не видану Сниооком одіж, теж нерозглядно темпу. Єдина енітла пляма було не зловісно-темній постаті, і до тої плями прикипіли несамохіть очі малого, бо впізнав він у тому тьмавому полиску сяяння срібла і немало подивувався тому, шо незнайомий таким незвичним іюбом прилаштував свій наявний скарб. Купці-бо носили срібло на ішії, похваляючись хитро зробленими грив-нами-ченами. що мат то вигляд заморських іадів. то парлусіи а неправ­диво видовженими тілами, то звабливій; оголених жінок з тілами, вит­кими, мов хміль. Ще носи.пі нерпи і печатками і розмаїті паруччя коло зап'ястя — не все, щоб похвалитися багатством, показал/, як багатство переходить у красу. Для заплати мати завжди срібло в шкіряних кисе­тах — в одних прості) парубки різних розмірів, в інших - монети вуг­ласті й круглі, з якимись таємничими знаками і поличчями чужих во­лодарів, А цей узяв два грубі шматцн срібла, зробив з них перехрестя і завісив його (ta ірудях посеред чорноти свого дивною н нкіручного одя­гу. Чому й навіщо?

Щойно ввійшовши до хижі і ще, улбуть. нічого не |ЮЗГДЄДІВШИ н пій, незнайомий мершій війнув шщючеішмм рукавом, вхопив кістляїюю ру­кою своє срібіїе хрестовииия, високо зніс його перед собою, махнув туди н сюди, а Сплоок лише тепер зміг запримітити, що срібне перехрестя почеп­лене було в чужинця за шию на довгім топкім, теж, певно, срібним ретязі

— Не ховайся в темноті, підійди під хрест Божий і удостойся,— звер­таючись до Родима, промовив незнайомий гучним урочистим голосом І знову помахав своїм срібним знаряддям: і Сивоок уперше в своему жит­ті почув слово «хрест» і зв'язав ного звучания з зображенням. За сип­ною в темного з'явилося кілька озброєних дужих людей. Ставали один до одного, мовчали, не нисовувалися гглперед.

І Родим теж не виступав їм назустріч, це мовнії нічого, не обзивався, не видавав себе бодай порухом.

• Відомо тобі добре, що найс/пглПііий князь наш привів на/xvi русь­кий до справжнього Бога пінного -~ їсуса Христа,- вів далі той, шо з хрестом, і Сивоок вельми здивувався, що Боїїі свого він теж илзпнле ТИМ самим словом, що й склепані неперехрест дві срібні пластинки — Ти Ж. педостойнпй. сам не відаючи, що твориш, розмножуєш поганських ідолів, чим вносиш сум'яття і смуту в душі християнські.

• То наші боги,- зненацька продуши з темряви Роднмів голос, і Си­воок мало пе випав зі свого сховку. Родим відповідав, Родим уетрявав у суперечку!

— Не суть ТО боти,- терпляче правки свое, чорний л хрестом,- но ина, скудель; нині с, а на утро розсипленая на норох. Не їдить-бо, не

п'ють, не мовлять, но суть зроблені руками в слині, а Бог есть єдиний, йому ж служать і поклоняються і за морем і но нашій землі, він-бо со-гворнк ікгбо, і землю, і місяць, і сонце, і чоловіка і лав йому жіптя на млі. А сії боги шо створили?

( рукою, вільною від хреста, він показав у той куюк. де, складеш на дерев'яних лавках І полицях, лежати таки справді тлннкиі, ллє ж які прекрасні від Роднмового вмільегва стрибош. иеруии. ярилн. евітовидн. боги небес, ішд, зелених трав І буйних лісів, слині боні, яких знав допо­ки Сивоок. добрі, лагідні боги, які не потребували собі отаких чорних га орашних новінв, підтримуваних попу|ичо сторожею.

— Сказав-бо Христос: «Ідіте і научаііте осі -.ijн■ ■ ' ■ — пшукиув чор-ннй.— І знищено буде псе, що противиться...

Як той чорний крук, визирав у темряві, де лежали іАммімоиї боги. Чи наділений був од свого Хреста даром, чи мав надзвичайно випхтреие око на асе. що недбало лежить, а чи просто хтось заздалегідь намовив Ііого. підказав?

Хоч як воно гам було, а тільки понурий заброда, вигукнувши свої слона про нищення, спрямувався одразу до кутка, де зберігхтося дороге РОди-мові иоі•• працею, вмінням, надто ж — вірою, успадкованою від предків. які ШС іі з моїпл керували всіма жиьущшчи. направляли їхні дії і душі. Чорний плутався в ловіін своїй киреї, поки він зумів ступнути раз, йога поплгіинки. певно, вже набунши попередньо відповідною вміння, миг-іто сипнули з двох боків, эавнрунали но хижі, ламали все, трощили, нищили

Ие руш'. - страшним голосом гукнув і'одим і з нелюдським стого­ном похилимся на чорного, заносячи свій широкий меч. .кииніччп ие нагально, як ТОДІ, коли боронився від настирливих зайд-куппів. а мовби намірюючись тільки нтллякатн напасників, нрнмустіти їх схаменутися, відступиш, поки не пізно. Але згубним виявився Родимій намір. Ще ие встигла рука ного підняти меча дотри, ще повільно рухалася вона, опи­суючи велику лугу, як раптом позаду, не примічений ні Родимом, ні навіть Сивооком. який, .ідавалося. не випускав з ока нічого, що діялося внизу, меч блиснув коротко і зловісно, і Снвоім 9 жох(ш побачив, як Родимова правиця, мов у кошмарному видінні, відокремилася від тіла і разом з мечем зін'нло впала на землю. Тоді набігло ще кілька ззаду й з боків, зблиснули мечі, сталася колотнеча, а коли все розскочилося, еттднма ие було, тільки техшіло щось иа долівці, велике й нерухоме.

Бьінше Сивоок не бачив нічого, це ста» диьитися. Він кинувся в най-л.: п. ліні куток горища, здичавіло рвав покрівлю, поки прибийся назови), ие ваіаючнгь, шсгрнбнув на землю і подався уділлям туди, де темно вивищувалася збавча пуща.

Лрплнрлк я арам куші, біг нова високі дерева, проскакував через га­лявини, не знав утоми, забув п|ю спочинок, утікав, сам не відаючи куди.

., -и ..«.лі vjMiMii схлипуваннями оід'їаіідущні ридання. ИМ |КМ

дирали його і рудії Він би пік .і* до ринку, не міг стишиш бпу, не ми іагримаїнся, не було на світі сили, яка могла 6 його зупинці н. і їм ь іік вискочив на унісся, і н поличчя йому вдарию духом гнилизни, і зрад-днво лглсиі грузониська глянули йому и очі. а з самого краю пропийн. з поміж жирної болотяної ірани ніГшкірплися до хлопця великі жовіаиі зуби. Нін і із повного розбігу, а* схитнувся наперед іуди, «вимі на* смішку ват виливлалася на нього чорними ну< гмми очодолами крейдя но-блідл коняча голова і шкірила зуби, мон сама смерть.

Він упинав іе місце, виніь упізнав і .надав усе, як було. Ллдав оленя t передсмертний постриб кони, .налип діла Родима, як він боровся за коневе жпгтя, а потім змахнув мечем... змахнув мечем ... змахнув мечем

Круто поминувшись, Сивоок иобії назад. Ви смерті до смерті в коді безвиході

ІІЇслл багаті ніенною блукання по Псу Оівоок потрапт до мутніш Сит­чика Нін тлоіая його дочку Величку Не пиши і/ярмжмою життя у Сит­ника. іН'ігч* втік у пуши, ос питашімитя < однолітком Лучукпч. який Mtritx-mrptm стреми із лука. АїХч т*« яирушииі ч мандри.

1941 рік. осінь київ.

ІЦч-Ічлчр ГіукНй Отааа не встиг таку хватися з Ки**а. гххьгьки <*» остач • им«" миті наші'шгм ьрятітати Соопіяський **«/>пр Нін потрапив >•<> копцеи траишнінчі табору для «ійськогюгьі юн rum. tie iio/o. виятяеты-я, чшчхнчзшт пашукуг кчінштй каигга-иаиковгцн а тепер ущщряштшяфіоряр ЛЬтШтШЩ Шнурре Цші'Нічі не падають щчнікічра. Несподівано побачивши ні кача­чим дротан таєного сина Борта, ГіцмНи Отам нчшнас себе.

рік іооі весна: київ.

Сиеосл і.7yv.yw юяіратииіЬ/Киева, де Сшоемлг врпзлла *j**a і|"л тиятькиї \ра.чі< '.,'.,(.■ опинилися на галасливому київськими торзі, де побачили ба­гато чи/о дштаго для себе та й себе щнаиали max. що запросиш и Оо себе служит* аттмцлт зултииа г і-аритнии кілпць Какора

1941 рік ОСІНЬ київ

Повернувшись додому ла ікянхчогою ІІІні/рре. в/жх/тор Гаріпії ()та*а шркиг над іюуею сіюсІ землі. з/аОих рещм>и\ кщг/ у Vf'JO-mi pp. І аже тут, удома, аіов ледве не «тратив сит, у mthai .«^пп/вианъ до Шні/pjte

рік 1001 літо. радогость-

Шд чаї інніиіюмі г тополям Of*oa\y та Лучуку стаю eitoun Про -wvw знову іцпм'.и/шникт прати Кахори Х*ппіо ИЯНКі nonrprdumu купця, ate Кокора «итяКіяю ябиа Лучуха Ситок потрапив розан із возком купця до (iprNUMTM'vn яялчшіїржого мкта Ріяюллть і <ншшщ*.ч ВтШШШвШ • кра­сиву лаеиееу ошчиму Ягоду та петое учиться в язчхмицшя жрюо Лчгичс ъа-аи маїюеати. розуміти красу і мипу ifny/i

Ж

Ч*р*з деякий ЧаХ Katvpa причт ito Раїюгості Ору шину князя Володимира, яка тг.ія відмови мешканців виїнати еіаду князя та іірийняти нту віру зни­щила Радогость. На місці давньої святині, красою яжЫ мгопіччювся Гило-ок. було тя-тавлено християнську церкву. Сам Сивоок був схоиіений князем.

1941 РІК. ОСІНЬ. КИЇВ.

Гирііію Отаві довелося погодитися на пропозицію продовжити свою науко ву роботу. Повернувшись із /гетапо та передчуваючи неминучі/ загибель, Отава починає \юзпо*ііі)гіти СЫНУ Нарису про Сивоока.