Прийшов священик.

- Отче!

Зніміть з душі цей безнємірнпй більї — Йому лкииш дивніїїся у очі. а ній н під цю єиітрахілі..

- Покайся,- каже- Стежкою гордині тебе ведуть соблазни суети. Од Ь'ога так положено людині дитиною смиренія іти.

Поклялась. Прощешш попрохала за тс, шо дуже грішною була. одного разу магері збрехала, одній сусідці сіль не віддала.

А що скажу?!

Свою пригаслу душу чи донесу, як свічечку на Сграсть? Вот знає псе. А батюшці байдуже. Хіба ній правду Богу передасть?

Пошепотів, як знахарка над раною, ма'штво» вуста поворушив. І нластію, од Бога йому даною, спасибі, одпустив І розгріиіив.

Скрегоче засув кованих дверей. Пішов собі достойний ієрей.

...Десь тихо жаби кумкають з болота. Лягла на мур вечірня позі їло іа 1)р<ицаліа(НІІ промінь блиснув на стіні. І сонце, сонце — як жива істота, єдина, що веміхясться мені?

Я завтра, сонце, буду умирати.

Я перейшла вже смертницьку межу.

—. .~ vwuc. in пришило КриЦі ірії'ГИ.

Я лиш тобі всю правду розкажу.

Не помста це була не божевілля. Людина спроста ближньою не вб'є. Я не і рудла. Те прокляте зілля він випив сам. Воно було моє.

Я ту отруту з розпачу зібрала. Я змалку знак», де яке зело. Мені це ше од баби перейшло,— П ннажала ВІДЬМОЮ Полтава.

У неї котик був. як чортеня, і чорна доля з чорним» ОЧИМД Цілюще зілля; отруї, данім — все зиата баба. І мене навчила.

Я наварила м'яти, драїчілвюу.

Не пособило. Наварила ще.

Вже скоро день, шо їм іти до шлюбу.

мене ж пече всередині. исчсі

«Болить моя головонька від самого чола: не бачила миленькою ні тепер, ні вчора»,— отак собі заспіваю, паче й ие журюся «Л як вийду за ворота, од віїру палюся».

«Любилися ж, кохалися, як голубів пара! Не лай Боже. *^ч ■ •

як чорная хмара...»

А найстрашніше, що пече, як ж ота, перевертає душу ви жалю: ненірноіо, бім-хлпного. чужого, огидною,- а я ж нотО люблю!

«У неділю рано зілля копала... А у понеділок переполоскала...» Порятуй від болю, смертонько ласкава!

А пже Ьобрсики з гим усім не крились. Не встигла їм душа й почервонім. Я зроду не 1111 нал ,і на два кріїласп. мені було це важко зрозуміти.

Якісь у нього появились друзі, Семен Капканчик і Ромашко Струк.

Один хоч був досі» у Великім Лузі, а другий зброї і не бра и до рук.

Десь перебув, десь нишком пересидів на насип чи. може, в лободі. Ніхго його в походах і не нидів, оме аж зараз видів на суді.

Було, ідуть,— Ромашко зарегоче Каиканчик шапку зіб'с Набакир. Мовляв, чою гам, діло парубоче, усі дівчата на один копил.

Уже й мене зустріти цс боялись ішли туди, проз Задихальний Яр. Який жених, такі йото й бояри. Бодай би вік пе бачить цих бояр.

Вже й воду брала з іншої криниці, а вже й не знала, де себе політь. Дівчата потягли на вечорниці, то я й пішла, щоб лома не сидіть. Вони собі жартують з нарубками, а я сиджу, самотня, при стіні Пряду куделю. Не зберусь думками. В мені умерз» неї мої пісні. Вони ж співають про якусь кирею, про те. шо хтось когось .«напасти». Я оступіда: Гриць прийшов із нею. Мене побачив — очі опустив

Враз поповзли по вилиііях рум'янці. Очима більше не стрічались ми. Він танцював із Галею, і в танці мов щось топтав і нишив чобіїьми. Воно було на танець І не схоже, ті корчі мук у синім кунтуші. Аж ХТОСЬ тоді сказав:

— А не дай Боже, іак танцювать навиворіт душ і І

Мінились тіні на чолі блідому. Кресав гопак вогонь з-під підошов Я тихо вийшла. І пішла додому. Не бачив Гринь. Навприсядки пйно».

...Mem всю Щч в очах це маячіло. А після тих прок-тятих вечорпипь

пройшло два Дні, вже добре сінтачілі», аж. ВОЗЫ мііі! — заходить » xaty Грищ.

Якийсь чудний, запалені ноніки. пригаслі очі. іпд ичнма бриж

Марусю? каже.-- Я припиши н.пики Я на коліна стану, ти простиш?

— Я найдорожчі сплакала літа Чопі кернуйся до моєї хати? Ми ж |ки.і>-чи.ііісь... Матінко свята! Чи я ж тебе примушую кохати?!

Коли своїй коханням поступити .ирлдн /рошен і багаиькнх нив. чи ти тоді од мене одсгупитн. чи галі гг/я? навіки обнаинв?

- Себе, Маруся». Не дивись во|кіже Мені ті дні повік не одболягь.

Тут ЯКИ матерів, твоя і Божа.

ХаЙ нас на щлюб воші благостовлять.

Людей накличем. зробим перещхктшш. щоб знали всі. хто чеше язиком. Марусю, чусш. зараз, ще до осени, поберемось та й вступимо П закон

А мати з дому. Плачуть, затмакпься \ говорить пс хочуть пі про що. А малі кажуть: — руки не здіймаються. Іди туди, ізвідки ти иріоішов!

- Я зрадив, так.

Але цс біль чи злочин? Скажу всю правду, ми тепер одні. Кому з нас гірше? Я одвожу очі, а ти у вічі дивишся мені.

Я мучуся. Я сам собі шуліка. С щось в мені так наче ие мое. Немой жив** в мені два чоловіка.

I ХТОСЬ КОГОСЬ И мені НЄ ВІН чіл'

І іцо найтяжче: мука ж моя марна, бо зрада - діло темне і брудне А ти - їв? ти.

Ти і и стражданні гарна. Ти можеш навіть пожаліть мене.

Лбе» сказати; що хотів, тс й маєш. Мене вже, віриш, кидає вві сні. Тобі то;і(к*|м-. їй цього не знаєш. У тебе іі мука ніде у пісні

Тобі дано і вірити, іі кохати. А шо мені? Які такі куші?! Нелегко, кажуть, жилі на дві дати. А те недепце — житі, па дві душі!

Відступник я. Нікчемний Я І НИЦИЙ Але ці ,)*>б)ші і тому простії. Життя така велика ковзани ця. Кому вдаюсь, не надавши, пройти?

Він говорив, і відбувалось диво. Він зраду якось гак персі вирив, так говорив беззахисно іі правдиво, неначе чін иро'аоавне говорив.

А я СТОЯЛ* як сліпа від сліа Дуття марніла, як зів'яле клечання. Хоч би мені хто

жменьку землі

з мопіли його пригас... -патсрінся проти серця... може б, трохи полегшало...

Він взяв мене за плечі, звав єдиною. Щось говорив про долю, про борім. Що там, ш.г Дубно, він ще був людиною, а тут ній сам л собою вороги. Що Галя г>^ска» ^{1110 11} "о "ій че видно. І все. І годі.— Я од неї впк. А може, іі правду кажуть, що ги відьма, приворожила і пропан нинік. Ьо що б мене інакше так палило, чого ж я так страждаю і борюсь? Куди б мене в житті не прихилило, л все одно до тебе я вернусь.

Ти ж піч моя і світло мое денне! Вже тут брехать.— який мені хіксії* Прости за все. воно таке буденне. А я ж не можу без твоїх пісень!

Коли я там і говорив, і клявся.

я знав одне: збрешу - не помилюсь.

зйЗ

... .... .сі» .>1<лш,- гик, н т щюдат'и,

але в душі на тебе я молюсь!

Тоді я ДВерІ відчинила в ніч.

Він ще (і не всі иг збагнути, в чому річ.

чк я сказала:

- Йди собі, ідиі -А він сказан:

— Мені ж нема куди. - (дії до неї Будиш між панами. Л я за тебе, Грицю, не піду.

Це ж цілий вік стоятиме між памп. А з чого ж. Грицю, пісню я складу?!

...Лежала тінь від столу і до печі. Лампадка тріпотіла к божнику. А він сидів, зіщуливши ті плечі і закішши ту голову тяжку.

«Як не хочеш, мое серце, Дружиною бути, То дай мені таке зілля. Щоб тебе забути.

Буду пнтн через силу, Краплі не упущу. Тоді я тебе забуду. Як очі заіідкшіу,..»

Торкнувся шклянкп білими вустами. Повільно пий. І ниинв. І погас. Ой сонце, говне, промінь твій останній! Оце і Є вся правдонька про нас.

А потім в суд щодня мене водили. А судді були добрі й недурні. Воші мене по совісті судили, найлегшу кару вибрали мені.

Чого було так довго мудрувати і вивертать Параграфи статтям? Було б одразу присудить ДО страти. Найтяжча кара звалася життям.

Ведіть, карайте, вішайте злочинну! То я хоч там, хоч там уже спочину.

Хоч там уже дихну на повні ірудн. побачу зблизька Господа хоч раз.

Гак буде краще. Іїажко було. діо.ці. і вам зі мною, і мені між нас.

Куди тії хочеш, н пекли чи у раіі? - Туди, де батько, де ЧураЙ.

...Тюремник нніе у вузлику одежу, щоб н панантра в чисте одиглась. Яке намисто гарне,— хоч подержу, не ще од баґш пам'ять збереглась. Bono, либонь, якесь чи не турецьке. Так:.' червоне аж на мене жаль. Чаклунське кажуть: інсем береті-ся. коли людину укидає в жар.

Могла би одяїти і сірячину.

Під «шшорітім усе вже до линя.

Л мати вклала білу сорочину

і чоСоти, узяті від шення.

Чер^іату плахту, ще н якісь прикраси.

Червону крапку в смужки золоті... •

.Аякже, смерть усе-таки це празник,

який буває тільки раз в житті.

пнець до ппьмлиа

Розді.і четвертий

Іван Іскра поспішає осі оо/дапа Хмельницького із звісткою при те, ну) па.\к вирушив у похід, а також разповиклє, що в Полтаві збираються стратити Марусю Чутній. Богдан Хмельницький по тривалих роздумах віддає Іскрі сучій я підписаним накалим.

СТРАТА Розділ п 'нтий

Маруся /отуетын до іжрггпш. iff вЩ/в» у степ, с/с естановжпо wufoanuw. Люди також збираютьсл пиім. Священик вже чїишіє Євангеліє. Лесько Чер­кес згадує старий звичай, saw мриречг-нг/гп до страти козака АЮ&а вряту­вати дівчина, погодившись одружитися з MUM- г\яе тут — прптилгжпи си-| туація...

Замовкли всі,

ніхто й ие ворухнеться. Лиш дві кумії, сусідки Вишняки:

— Диви яка, іде І не еиоткнетьея!

— Іде під зашморг, а диви яка!

На матір схожа, тільки трохи вища. Ті ж самі очі і гака ж коса.

• Ну, от скажіте, людоньки, иаиіщо ІаКІВ убивці та гака краї V

• А це як хто Я уаю Іншу гадку. Якась вона не схожа на убивць. Гі.'іочипіЦіцял- а так би їі зняв би шапку. На смерть іде.- а так би їі поклонивсь

• Ьо ти такий вже. чоловіче, зроду, все б тільки очі іі виїрпцаи на вроду — < \.. г.. жінка з >сміхом терпким.— Знімати шапку?! Себто перед ким?

І иреа цією? Себто отакою.

що отруїла власною рукою?

Та щоб над нею обвалилась твердь'

- Нобінеи Ткн.ч, нона йде на смерть?

...Вона ішла. А хмари як подерті.

І СИЗИЙ СГІЧІ ЩЄ ЗВСЧОрл в росі.

І з кожним кроком до своєї смерті була усім видніша звідусіль.

Стоили люди хі я капі, притихлі. Воші ішла іуди, як до вершин. Нули вже риси мертві і застиглі, і тільки вітер коси шипшин

І тільки якось страшно, не до речі, на тлі тих хмар і зашміцну була ота голівка ттмеиа ті плечі. той гордий обрис чистою чола.

І в тиші смертній, вже такій, аж динній, коли вона цідує образок, -па тій високій шиї лебединій того намиста доброго рмок

Аж навіть кат не витримав, зачовгав, заніс мішок, узявшись за краї, чи щоб вона не бачила нічого, чи іик нестерпно бачити ПІ

А он стоять особи урядові,

щоб туї же й смерть засвідчити судові.