9 Худеньких дитячих

ключиць.

Гарні діти були.

Козацького доброго крою.

Коли ЗІИЧЛІЛН їх,

навіть сопне упало пиць.

Вечір був. Г цвіли під вікнами мальви. Попід руки держала ОТИХ матерів рідня. А одна розродилась, і стала ушосте — мати. А один був живий. Він умер наступного дня.

• • *

Тут обелісків ціла, і юга. Стрижі над кручею прижуть. Високі uiuiiitapni ворота високу Пиву стережуть.

Знаним, і прі.ншніа. і Лати. Печалі бронзове лиття. Лежать наморені солдати, а не прожившії й півжиття?

Хтось, може, і ти і перед ними. Хтось, ноже, щось колись забув ХТОСЬ, може, зорями сумними У снах юнацьких не побув.

ХТОСЬ, може, мас нку звістку, які несказані слона... Тут на одному обеліску с навіть пошта нолыта.

Життя іде і асе б**з ко|іектур. і час летить, не стишус галопу. Даішо нема маркізи Помпадур, і ми ЯСИВеМ уже ПІСЛЯ потопу.

Не знаю я, що буде після пас. в які природ* убереться шаги. Єлинш'і, хто не ніомлкхться,-^ час Л ми живі, іим треба поспішати

Зробити щось, лишити ио собі, а МИ, нічого,— пройдемо, нк тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили н цвітінні.

Щоб щ лісп не вимірні, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде.

Аіе не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо воші як ліки Не бніся правди, хоч яка прка. не битея смутив, хоч нони як ріки.

Людині бійся душу ошукать.

Со и цьому схибиш - то уже навіки.

СВІТЛИЙ СОНЕТ

Як пощастило дівчинці и сімнадцять, в сімнадцять гарних, неповторних літі Ти не дивись, що дінчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід.

Вона [ктсте ше. завтра буде нищенька. Але печаль приходить завчасу. Не ше не сльози — не квітуча вишенька, що на світанку струшує" росу

Вона в житті зіікнулась з неприємністю: хлопчина їй не відповів ВЭМ мністю. І То чому: бо любить іншу дівчину, а вірність мас душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дімчинха сумна ця. Як пощастило дівчинці и сімн.іліоттьі

Вже мочилось, мабуть, майбуїн*. Оце. .іиі'-ііп, вже почалось . Не табу най 11- незабутнє, воно иже іпечм взялось!

І не знецінюйте коштовне, не загубіться у юрбі. Не проміняйте неповторне на сю ерзацін у собі!

Мішають фроіідн і жірошіи, МИІІМ славне і гучне. Шукайте посмішку Джокоіаи. вона ніколи не мине.

Любіїь т|>анннку, і і нарий ку. І сонце завграіініьоіо дня. вечірню в попелі жаринку, шляхетну Інохідь коня.

Зпдагге в поспіху вагона, в невідворотності зникань, як рафаелівськл Мадонна у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики людей велика ряснота. Нехай тендітні пальці етики юркнуть вам серце і вуста.

* * *

Розкажу тобі думку таємну, динний здогад мене обпік: я зачищуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра навік.

І мішатиме час, ііншіиіншн сотні вражень, імен і країн. — на і ьоіидпі, на аавтіи. ішзшіждні ти залишишся в серці моїм.

Л чому? То чудна теорема на яку ти мене прирік. То все разом, а тй — окремо. І сьогодні, І завтра, й навік.

• • ■

Страшні слона, коли вони мовчать, коди нони зненацька причаїлись, коди не знаєш, з чого їх почать, бо всі слоти були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болін. із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди, і мільярди слів, а ти їх маєш вимовній вперше?

Все повторилось: І краса, й потворність. Усе було: асі|>алі,іи й спориші. Поезія - це завжди неповторність, якніісь безсмертний допік до душі.

українські-: альфреско

Кад шляхом, при долині, біля старого граба, де' біда-біла хатка сгоїть па самоті, живе тим дід та баба. І курочка в НИХ ряба, нона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

"Гам повен двір ліобистку, цвітугь такі жоржини, І вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитах>ТЬСЯ ;: \~ддовж ВСІ} сп'жнни.

і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дїггя приходить, берутт. його па руки. А потім довго-довго на призьбі ше сидять. Я знаю, дід та баба — цс кати є онуки, a d них сусідські ДІТИ шовковицю їдять.

Лоро/a і дорога лежить за гарбузами. 1 хтось до когось їде тим шляхом золотим. Останин в світі казка сидить ПІД образами. Навшпиньки виглядають жоржини через тип...

ХаіІ буде легко. Дотиком пера.

ХаЙ буде вічно. Спомином пресвітлим.

Цей білий світ — бершона кора,

по чорних днях вобіяеиа десь ааідгам.

Сьогодні сніг іти вже поринавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай пе розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон. що ледь торкнувся пам'яті вустами.

» ■ •

Недумано, негадано забігла в глухомань, де соёыи пахнуть ладаном в кадильцініях світань.

Де вечір нахпе м'ятою

аж холодно джмелю.

А я тебе, а я тебе,

а я тебе люблю}

Ловлю твоє проміння крізь музику беріз. Люблю до оніміння, до стогону, до сліз. Без копійку й шамлаиа. І вже без вороття,— я п'яна, п'яна, п'яна на все своє житги!

«е ми Mat, не минає! "*^v- '«певно. He мине. Гри вот ду_ц,у розпинає: » Щ як любиш _w мене? Я по-латнні: вМОрО) амо! Невже від UAoni рятунку немає?

Л море, мамо, а МОра, мамо, теж не минає.

Л море, мамо, аморе. амо. аморе, амо? А ти един. Я обламаю хвилинам пальні. . щоб не сплітались в печаль нідіш.

Розпались хмари па мідпрлми.

і всох колодязь каламаря

Куди забити? Аморе, j.mo...

На карті місяня іеж моря.

Чманіє сад од квітучої рисності. Іду. збиваю росу хнощів... Море Крпзнеів. Морс Ясності. Море Дощів.

ІІнходжу в сад, він чорний і худий. йому «же ані яблучка ис сниться. Шовковий шум танечної ходи йому на згадку залишає Осінь.

U цьому саду я виросла, і він мене впізнай, хоч довго придивлявся П круговороті н«ратальпііх ЗМІН він був старий і шс раз обновлявся.

І він спитав: — Чого ж ги ис прийшла у іншу нору, в чає мого нніт1пня'>

А я сказала: - Ти мені один u ііій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать імчослод І не робить з плодів твоїх набутку. Чужі приходять в час твоїх щедро*. а я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права Уже й зникало сонце за горбами — сад шепотів пошерхлими губами ■чкісь прощальні золоті слова...

~J і. Як ви розумієте назву «Пастораль XX сторіччя»?

( 2. Які Піїралокси XX ст. вередо «Паїтоїшв XX сторіччя»?

3. Розкріпіте антивоєнний пафос поезій «Тут обелісків віза рота...»

і «Мій перший вірні написаний п окопі...». і. Як у поезії *лШ перший вірш написаний в окопі..» розкриваються

теми «війна очи>а дитини» та «митець і Доли пароду»? 5. Як«роблена (сторичної нам'яті ксмис.іц*тьс.ч в ПОСЛИ «Вжепочалось,

мабуть, майбутнє..»? о". Що протиставляється в лосзЛ 'Ьжс почалось, набуть, май-бупіс...»?

7. Які цінності, на ду.мху поетеси, t шНішілшшпмк в нашому жлтті (поезії «Життя іде і все Oct коректур...». «Вже почалось, мабуть, май­бутнє...»)?

8. Як розкріївається мотив сенсу життя в поезії «Життя іде і все без коректур...»?

9. Як розкриває Л. Костенко проблему майгтерності та прсіфміонлліаму в поезіях «Чекаю літ, коли собі скажу...» та • Умирають майстри...»? Що спільного і шс відміїїного у цих творах?

10. Які почуття породжує у мігтця творчіш успіх (за поезією «Чекаю дня, коли собі скажу...»)? Чому?

11. Яким бачіггь справжнє кохання лірична героїня посаіі «Моя любо­ве! Я перед тобою.,»?

12. Яким уявляє кохання та дано своїх пр.іщурш лірична героїня поезії •Моя лияЗовс! Я перел тобою...»?

13. Яким є значення с.-ова та мистецтва в житті людини (за поезією їй слона, коли вони «опчлть...»)?

14. Які обрали і теми усної народної творчості використовує Л. Костен­ко о поеаіі «Українське альфреско»?

15. Яким чином Л. Костенко переосмислює т|иднцІйні фольклорні ситуанй а поезії «Українське альфреско»?

16. Як поетеса використовує п поезії «Українське альфрескоь прийом контраст}^-?

17. Яким чином роакрньаєтьсн мотив єдності людини І природи в поезії «Ниходжу в сад. він чориий І тудіїй...»?

18. У чому полягає філософічність поезії «Виходжу п сад, він чорний і худий...»?

19. У чому вбачає сенс сохання лірична героїня поезій «ХаЙ буде лег­ко. Дотиком пера...». іИчаумаио. негадано...», «( не .минас. не ми­нає..»?

20. Схарактеризуйте обри ліричної героїні ІВТИМНОТ ЛІрюш Л. Костен­ко («Світлий сонет» «Моя любове! Я перед тобою..». «Хай буде легко. Дутиком пера-», «Нсдумако, негадано...», «І не минає, не минаєі»).

21. Які художні засоби поетичної мови використовує в інтимній ліриці Л. Костенко?

22. Що вас найбільше вр&ныо в лірині Л. Костенко?