Леб1ід1 материнства

Мріють крилами з туману Лебеді рожені. Сиііліоть НОЧІ у лімани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима. Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вс|>тай до хати. Не пушу тебе кіііиску синову пнідати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії. Опустіться, тихі ззрі. синові ПІД BiL

Темряву тривожили криками нівпі. Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і раЖвШШ пір'ям. Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Вирік rem ти. сину, вирушиш в дорогу, Вирсяггуть з тобою приспані тривоги.

537

у хмільні смеркання манки чорноброві, Ждатиму ті» г в* «сі ніжності И Любові.

Будуть тебе кликать у сади зелеш Хлопців чорночубих линоміаречені.

Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки ЪмтьШтгкту,

Можна вибрать друга і по духу брата, 'Га не можна рідну матір вибирати.

За топові зааше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата,

І якщо впадеш ти на чужому полі. Прийдуть а України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть. Тугою прощаіпія душу залоскочуть.

Можиа все на світі вибирати, сину. Вибрані не можна тільки Батьківщину.

ДЕ ЗАРАЗ ВИ, КАТИ МОК) НАРОДУ?

Де зараз ви, кати мого наїюду? Де велич ваша, сила ваша де? На ясні зорі і на тихі воли Вже чорна ваша злоба не Впаде.

Народ росте, і множиться, і ліс Без наших ((.наїв і палаша Під сонцем вічності л|мчиїй іі молодії Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій с! Народ мій завжди буде! Німо не перекреслить мій народі Пощезнуть всі перевертні н приблуди. І орди завойовників -заброд

Ви, байстрюки кали осатанілих. Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій сі В його волячих жилах Козацька кров клекоче і гуде!

КИРПАТИЙ БАРОМЕТР

ЗАМІСТЬ ВЕЧІРНЬОЇ МОЛИТВИ

1'И лежиш і ще впоперек ліжка Ну до чого міле й чудне' а до тебе незримі ніжки Прив'язали цупко мене.

Кажуть, носа ти вкрав у баби, Губи й НОГИ заррМ мЫ, Н п у матері синю звабу І в очах своїх затаїв.

Спи. грабіжнику мій кирпатий Сумнів диханітм розігрій. Я т\>6і стану в голови слати Нанніжншн подушки мрій.

Розішлю свої думи в дозори. ИМ* у сизому міражі Не ступило свавільне горе Ні кордони твоєї душі.

bo не змок ще убивчий порох Од потоків дитячих сліз -Через трупи надій бадьорих Твій одвічний і підлий ворог До усмішки твоєї ліз.

Над народами, над віками Встало горе, мов чорний гном Торохтять бойові тамтами Над прозорим діпичим сном.

Відгодована злість, І хитрість, І закута В броню брехня Атакують добро і щирість Серед ночі й білого дня.

Гуркотять бойові колісниці. Свищуть ратища і шаблі.. І тривозі моїй не сниться. Йде вона босоніж по землі

І встає проти кривди й злоби Мій обсмалений сон нем гнів. Щоби слав ти спокійно, шиби Ти сміявся і жебонів

І ладнає совість гармати Проти нєхтості і обмов, І виводить зневіру на страту Безпощадна моя любов.

Нагнійної земними силами. Вдосталь радощів зачерпни -Над тобою тріпочуть крилами Тихі тихі спокійш сни...

It. ін і! їм і іц НОЧІ

Вибіг він з туману муки, втомлено присів. Гуртувались мляві звуки у сузір'я слів.

Мав він ситу псоборпу, цей лукавий хтось. Мені в душу світло чорне від тих сліп лилось.

Він казав: «Скопа твій спокій на моїх ножах, Я — па місці, я - стоокий, я — всесвітній жал.

Лам тобі великі очі і великі вуха.

Страх до смерті залоскоче силу твого духа.

Гей. виходьте, мої слуїи. мої вірні діти. .Мою владу, мою силу дурню покажіте!»

Вибігали із туману .ч- галасом і гиком Довгорукі, волохаті, обіїлегсні ликом.

Вузьколобі іі купоногі, з іклаш-зубхмн. Заходились вибивати тропака ногами.

ТАНЕЦЬ ІИТІІКЛИТІЮНІИ

Ми не брешем, ні- лукавим

Що подужаєм, берем!

Ми сьогодні світом правим,

lire жерем,

Жерем,

Жерем!

Тільки ми од страху вільні, Ми - сини Європи! Ми — .могутні. Ми — всесильні, Ми - пітекантропи!

І Іам живеться ласо й любо.

А на совість ми плюєм —

Що потрапило на зуби.

Те жуєм,

Жуём,

Жуєм!

Тільки ми від глузду вільні. Ми — сини Європи! Ми — могутні, Ми — исесильні. Ми — пітекантропи!

Танцювали, іуиотіли. раптом провалились На їх місці генерали як з землі вродились.

Оголили мою душу Гі заревіли п'яно, Били в Груди кулаками, мов у барабани.

ХОР ГКІІНРЛ.ТІВ

Слухай, мрійнику, ідіоте! Ти - в комедії лицедій!

Ми випльовуєм сотнями 3 роїа Недогризки людських надій.

Не цяцьками — ракетами банимо. А життя не вертає назад — Син ітиме 3 очима кривавими Кріль іарячий атомний чад.

Ми нот заберем у тебе. Вкрадем юність його й лнитов І піднімем в розчахнуте небо Над німим божевіллям дібров.

Здичавілі од крові нації Будуть ширити ікла, мов звір. / злплагпмугь від радіації У роззявлених пащах нір.

Одсахиеться твоєї щирості І шукатиме ласки у риб, Коли з серця у цього виросте Наша мрія — агомний гриб.

Як розірве космічну тишу Пе]н'дсмергнип стОГІН землі -Вічність подвиги паші запише На своєму сивім чолі!

Вони пливли у ніч, як манекени. Крізь їхні вигуки байдужі і страшні Прилинув сипім видивом до мене Маленький привид і скатав мені.

МОНОЛОГ МАЛЕНЬКОГО ПРИВИДА

і Я твій ровесник. Доля моя куца. Печаль мня пс під;» кінця — Старих світил чіткі орбіти рвугьея, І гаснуть псна|юджені серця.

Я - пий |юне<пнк. Плоть моя убита, Із ім:бер в мене виросли дуби. Моє життя исптхицеие. мов жито. Цінами божевілля і злоби.

Коли я би розхристаний на луку. Де обрій так прозоро ідибииїн. Чужий солдат схопив мене за руку І до людей .V білому одвів.

І я липши ь на них незрозуміло. В зіницях метушилися зірки. І крон мои червоно цебешла У банку із рожевої руки.

І чорна ніч звелась в очах у мене, ї сон легкий навік мене зборов... Моїм убивцям у голодні цепи Влили мою дитино чисту кров.

И — і ній ровесник, пролісок надії. Розтоптаний жорстокістю нікчем. Я — син краси і голубої мрії. Я — автор т-шнисаннл шхж

Я — твоя мука і твоє сумління. Мені кати ие обруба.іп Мрії < Із ран моїх беое твое коріння Для бо|мт/>и і ненависті сил.

I I- v в мене страху за плечіїма — Я розірвав його одвічний ти. Великими Ґшкипшмн очима Диклккн я докірливо па світ.

Іди і ічтіїелиїі ґхійдужі душ*. І сліпоту, й хатопегво прокляни. Щоб не зійшлись, в кривавицю заюшені. Народів скикраденнх сини.

Я - твій ровесник. Доля моя куца. Печаль моя ие відас кінця. Я кличу нас у відчаї не гнуться, А вибухати, як нові сонця!

Ill ИАІКЖ

I 1.1.1 тихим сном моп* МЯ-VHM с и tut.

Нал іиетивом думок моїх і мрій П.іинла тривоіа, ніби всех ніг. сива. І оіідзючись на грсбсізіх ііадій

Цідіїлась пін кріль темне сило неба, f зорі танули, як вогники малі КирТМ І її Д мій! Дивлюся я крізь тебе У зантраинк: прададшп .Землі.

Я бережу Д7« теос її квіти. 'Гобі іксу думок своїх огонь.' Для тебе запускам tie орбіти Ракети із норснапих долонь.

Ми народились в муках, піоб родігти. Сипаям обезсмертити свій рід. Щоб квітував па диво всьому світу Козацький тетнальний роді ти!

Сини' Спий) Ьарсшегрн кирпаті Людською спомно і аа-орапіньоіо дня! Діл перст памп рл.юм гиінунаті. Що на планеті бійки і гризня.

Ми вішуваті. шо міліють ріки ) лисинами сніги гь береш. Що десь духовні лупляться каліки І виростатоть ваші воропь

Ьудь нроктят спокШ' Лосить нарікати На клопітливий 1 суворий час! Грядуть пнш - барометри кирпаті. Нони за все спитають завтра нас.

КРИВДА

Новела

У Івася немас тата. Не питайте тільки, чому. Лиш ні.і матері .таску знати Довелося хлопчині цьому

Любить квіти на луках рвати. Майструвати лука в лав. По городу талоном промчати На обуреній, шпини кал

Він росте. як і шип діти. І вис грибу •. як усі

Любить богич іцюгоіотті По ранковій колючій росі.

Але н грудях жаринка < тука. С* завітне в Івася одно — Хоч? він, яюб улин BJ pVKV І новів його тато в кіно*.

Ну. пехай би < микнун за вухо, Хай нагримав би раа чи два. -Все "ДНО він би тата слухав

Т ЛОВИН біі ЙОТО і її iti.1 .

Раз Івась на толоиі гранен, Pairrow ілмиуп - сусіда йде.

— Ти пусгусш тута.— озвався. -Л тебе дока батько жде-

Біг І носик, немов на гаято. 1 вибрикунап, як лоша. і. напевне, булл у п'ятах Пелюсткова його душа.

На порозі заклик винувато. Ліс » хаті - мама сама.

- Дядько кажуть, приїхав тато. Тільки чому ж ЙОГО нема?..

Раптом CTTUlO Імасю стидно. Раптом хлопець увесь поблід -Догадався, чому єхидно ЗахіхІкан сусіда в< нд

Він допізна сидів у коноплях. Мов уїкгрше вступив у підь. З оченят, вы и і.ічv промоклих. Рукавом витирав блакить.

Л вночі шугнув через і рядку. Де сусідів паркан стирчав, Вибив шибку одну з рогатки І додому сіпни помчав...

Бо ж немає тим іншої кари, Хто дотепи сноі в іржі Заганяє бездумно в рани, У болючі рани чужі...

ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла непрохана й неждана, І я П зустріти не зумів. • Вона до мене випливла з туману Моїх юїишьких інхмілнних снів.

Вона принт.и. заквітчана і мита. І руки лагідно до мене нроггягла, 1 так чарівно кликала й манила. Такою шжиою і яобрОЩ була.