1 Не родова» (мадяре**.}. Пальт твої були вправні н повні ніжного тепла. Зовсім ие боліло, як ги вЦдтїрала злкривлвдеиий бинт. Віддерши його, кинула десь у куток.

а мої ДОЯ, попарені і якісь денні, зап'изала своею марлею, сухою та м'якою

— Просім, панове * Руська, до нашою словенського столу,- каже

мати - Гаряча кава. Ти подавала.. _#

— Просім ше єдину кварту.- к.ііала ти, коли я вилив.- Ми * РИС ПМ довго чекали... товаришу!

І пильно діівіїлася в вічі, і я виразно чув. як ти входиш до мого СерОЯ

III

^{КурНМО — СПИМО — ХИЛИМОСЬ.}

Шістдесят годин ми не змикали очей

• Сніть, я сталу на варті,- кажеш ти. Ми гміімосії і встаємо а канапи.

• Кли?' — динпівсм ти блліально.

• Це маємо часу. Тсрезо.

Мат», бліда й згорьовлнд. щось шепоче, як черниця. «Молиться».-думап я.

— Мамаша - каже Ілля,- ми шс прийдемо'.. З «катюшами* га гар­матами Я поставлю вам новий приймач, і ви будете слухати весь світ'

— ДаЙ-то Богі - шепоче вона. Тсррі. проведи ианів вояхія.

Ми виходимо в сліпу вітряницю, залишаючи .іа собою в кімнаті і світ­ло, І тепло, і людську ласку.

Далеко внизу, як у підземеллі, іримпть. не нганає фронт. Туманні каламутні :іаграви жовтіють за Модрн Каменем. Модри Камень — це по карті. «Мудрий Камінь»- називають містечко бійці, бо довго не можемо його взяти. Праворуч і ліворуч нього стоять висоти, як бастіони

Ти йдеш попереду, закутана шаллю, легкі» перестрибуючи з ори о! на брилу Над июсе зупиняємось, мов над битою прірвою. Внизу, по дорозі, чорніють німецькі машини, і ввофева] стрибають довкола вогню, розма­хуючи руками. Білі завії сніїу нихрнтьсн при сніглі батаття.

Ти розповідаєш, як крице добратись до млинів, і, скинувши рукаянч ку, подаєш руку на прощання. Як ви ся іменуєте?

Топка рука, вся зіткана з чутливих живчиків, дрібно тремтить і гріє ■СВОГО мене. Кати я глянув у цей момеїгт на гори, на обшпугований вітром камінь, ній уже був мені не такий чужий, як досі.

' Куди? (Сшмш+ж.).

• Ми шс зустрінемось. Тсрезо. Ми не можемо не зустрітися! Ти стояла залумаяшигь.

• Маю галку, що це сама доля звела нас гуїко.

• Тії будеш чекати?

• Хай пан Бог виднть. що буду.

iV

я вернувся.

Уже Модри Камень був паш. і шосе наше, і наші гори. Ще здалека я нобачіїв, що на вашому подвір і нема нічого. Чорніло згарище, і ГОЛИЙ лнмар підіймався над ним. як сурма великого горя.

Підрівняний ближче, я побачив маїїр. Зіїнувшись над попелищем, ікяіа порпалася в ньому паличкою, нпічіуючн п перетрушуючи якийсь недо-тлілий мотлох. Зосереджено оглянувши його, тут же кила.-.і І .шону йор-рилася, і видно було, шо думас «она «<■ про нього, що ті огарки їй зовсім не погрібні, а вибирає та перетрушує їх лише для того, щоб бути чимось эахаолотшмма

— Добридень вам,— сказав я.

— Д'-бріїдень. відповіла вона і зиону зігнулась нал своею роботові. Вона мене не впізнала.

А коли я їй наїадав. хто я. мати видивилась на мене, і П зібгані без-кровш губи засіпались. Вона похитнулась, схопившись рукою за кахель­ний камін, який тільки й зберігся від іилої ХНИ. Виплакавшись, розповіта:

«Вони прийшли наступного дня пранці шукати мого мужа.

• Він утік від робіт,- кричали поліціянти,— І був уночі тут!

• Не був він тут,— відповіла Тереза

— То зла неправда,— кричали ті.— Ми виділи ноги па снігу. Ти сама проводжаїа його э киміх'ь до гостинця, бо лишила там і свої дрібні сліди)

Та й почали все перекидати І на горищі, і в хижі, і в кімнатах, потро­щили посуд І знайшли ТОЙ закривавлений бинт. Чин не кров*!¹ — прискіпались вони.

То моя. пане поліплю— сказала Тереза.— Я була віяла собі руку.

— Кажи дурням! — залемепіувалн вони,— Свіжа крон! Тут були пар­тизани!

Як почув це слово старший шваб, що був з ними, то одразу сказав:

— Ходи з нами! - І повели Терезу на Мікулов.

Я ледве встигала за ними на гору) А вона йде перед них і не плаче, та ильки раз по раз оглядається.

• Веінайтесь. мамуньо,— каже,- бо вам тяжко Іти горі. А як зі ходили па кряж, вона все частіше озиралася назад,

• Чого ти туди ппеш очі? — кричали ті.

• Я хочу надивитись па Модри Камені..

• Маш гам каваліра?

• Мам.

І зійшли на самий хребет до шосе, де воно повертає на Мікулов. і вже ось-ось наша сторона щезне а очей. Стала моя Тсррі біла-біла і пильно дивиться орди, в наш крам А вони гонять:

• СдиГ

• Панове, хайзіодивлюся ще єдину хвилю. Хай візьму Модри Камень на пам'ятку з собою.

- Ти ні* на женин, дин и шея,- зауважили мини.— Ти в інше г.тядищ. Де і мані каяаліра?

Я теж бачу, шо вона лтцнггься в інше

- Ей! - раїмом вжахнувся один, наче вжалений.- Ікни гляди іь на Рухьке!!!

Та н ударили оба канчуками. Л вона руками канчуки ниборонж.саил все і.іидніь'і ладить Л вже видно було звідти, чк далекі» внизу, на вид* нокрузі. стріляють руські...