- Ах, дитино, діпнно! Чого ходити? Вона не знає, чого ходиш...

- Сни. Маріє. Я вінілу па двір 'Гам тихо так...

І Корпій вийшов на двір Але, виходячи, кяв з собою сокиру. Темно­та і тиша. Лілбіг С ifvto.

- Йди ггть* Не лізь иеред очі.

Сірко иідіпіуи хімк'пі і відійшов, а Корпій попросту на» на подвір'я сина Максима. Йшов балы чиї. Чувся у силі, і думка пршймом ог/Лтнію добре. ИЫЙиюв до дверей І затарабанив. Доню ніхто не відчиняй Нарешті -у сінях голос Це вийшла Максимова служниця Г.іфія.

• Хто там?

• Я Корпій. С дома син мій Максим?

Нони енлягь... .

- Відчіпні. Хочу поговорити.

Гафія Відчинила, і Корнііі, lie зупиняючись, ііоііросіунаїї до кімнат, де спав зі своєю жінкою Максим.

— Хто пім V зривається сонний Максим. Ллє КорніЙ не мас часу ні.іионідати. Перед ним смутні обриси ліжка і Максима. Шнидкимп кро­ками підійшов до нього і раз. Другий розмахнувся і онустин сокиру.

Вирвався дикий крик і одразу замовк. Сокира своїм гострієм попада­ла у шось м'яке, у щось, що легко піддавалося, і тому глибоко грузла. З ліжка білого, теплого виривалися деякий час стогони, але і вони за­тихли. КорНіЙ сік і сік. Сік, як малий хлопчина січе крошшу чи бур'ян, поки не втомилася рука. <...>

Надворі підбіг до Корнія Сірко.

— Ходи, холи, собако! Підемо разом. Ііудемо йти у світ, десь впадемо, обіймемося і здохнемо разом...

Корпій подибав просто у поле, а за ним опустивши голову і хвоста волікся пес. Більше вони не вернулися.

XI

Здивувалася, коли прокинулася, шо Корнія не було. Кликала раз. другий і третій. Нема. Уночі кликала. Зійшло сонце — кликала, звелася на ноги. Де ж вій?

І аж — то почали сходишся люди. Все не наші. Ті. червоні, з сгріліЛа-ми. Питаються, де старий. Хто його знає, де він. Пішов десь. Шукали 4otvch, знайшли скривавлену сокиру і забрали 9 собою. І годі стало Марії ясніше. Сіла на розкиданій погтглі і широко відкритими очима д.і ся на людей. Ппгали її, відповідані. Питали, скільки літ живе. Мовчала усміхаючись.

— Багато, багато, людські дітоньки. Ви не п рож и неї е стільки. Людські дішньки виллялися і відійшли. Марія ігс мала сили, («об ніги

до Надії, але все-таки силилася йти. Вийшла па подвір'я і нпалн. ї тут дивно, де взявся Гнат. Він йшов до Марії. Каже: «Зачув все. що стало­ся, і ,ий. думаю, піду Встань. Марії... Отак, отак... Обіприся об моє плече. Ну, иу„>

Пручався, крихтаи і знін. Марія навіть ке дотувалася, Ваз вік прийшов. Здавалося, тик і треба. Прийшла До хати і лягла на постіль. Гнат сів коло неї. довго мовчки дивився у її обличчя. Поморщені, сухі, запалі шоки. Випнуті гострі внлипі. очі глибоко-глибоко у мокрому місці сидять, по­темнілі, погаслі. ІІаклі сивого волосся вибиваються з-під подертої зая-яоаеної хустки.

• Ну от...— витиснулося з Гната— І так щ нам кінець? Маріє? Що тобі?

• Е-ет...— ледве витиснула з ус г Марія.

Гнат почув те коротке слово і втягнув якось у себе голову. Западав вечір. Весняне сонце заходило і било пружним променем на саме ліжко. Ыа}»я розплющила очі, дивиться назустріч сонцю, вийняла суку кістляву Руку і простягнула П далеко від себе.

ь Сонне! - каже вона - Сонце!.. Дивися, Гнате, яке сонце. Бачив ти коли таке сонце?..

мичнкн проміння опалюють сухі ж ні и руки, б'ють у .v. .мі очі, ми-бар влюють срібло волікся. Марія не жмурить, очен. Дивнті>ся рівно і широко. Гнат моички сіідить. і в душі йолі нткресають мерли з гіадбів. истаять з ломовінш люди, далекі, .«буті. розкид;іні по тчи землі'. Вста-ють радісні і співають радісні щсні. Гнат усміхається. Після здіймає свою руку, бере у неї Марину, ту, шо до couuv знялася, і лагідно Довго піл ус П.

ІЦлуе і говорінь:

— Цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую нраию! Маріє:! Маріє!..

Cofніс обливало ліжко. Гнані і Марію. У Г навіяні душі тьорішся страш­ний суд.

— Маріс' Висповідай мене. Даруй усе, шо аробвв пюі у дні ісіьгодості. Лх, яке маленьке наше життя! Лх. яке маленьке. От пережив, і шо ж далі? Прости мене. Мари, раз, другий і третійЛ.

Марія повернула погляд на Гната, шепотіла ледве чутно:

— Ти. Гнате! Ти свята людина. Підемо ралом туди... Зпасш? Туди, де «Ніні Романьо. Надія... Одна І друга. Де всі вони. Всі, Гнате... Л ми ЩО ж туї. Як хочеться зустрітися з ними... Не проси у мене, Гнате, прощення, бог ггростить, а я не маю чопі прощати. Оі Гііідія... Коли б я могла до іи?І, коли б июсь ЇЙ дати... Вона пхіодна... Хліби їй Л-ах. де с хліб?

— А КорнІЙ не яермунея? - питає Гнат.

— Батату не вернулось, Гнате. В*ї не вернулися. Пі Демко, ні Давріи... ані... він також... пішов.

Гнат довго мовчав і дивився, як заходить сонме, як іюнолі Зникає йсііс сій їло і запалає супнь. Після заговорив знов:

А оіюсш Маріє Зіккш, нк тоді. У святу піч. на Великдень? Пам'я-таеш як ти молилася у церкві, а вернувшись, билася об землю і рида­ла? Тоді, коли праця твоїх сцяіих рук йшла н небо а димом? Пам'я-гаєш?..- (ПерОрра)- ГОДт тяжко дихає.- Це я... я, Маріс... з любові!..

Марія мовчала, а як скінчив, писнула легко його руку.

— Мовчи. Знаю. Мовчи!..

Сонце зайшло І стала темнота по цілій Україні. Гнат покинув Марію саму. Завтра і це прийде. Марія лежала навзнак, дивилася у морок, у без-межпу пітьму і починала поволі передішлятись розгорнену Гнатом кни­гу свого життя.

XII

Другого дня Гнат не прийшов. Не прийшов і третього. Сходило і за­ходило сонце, а ніп не прийшов. Дій Марії добігали кінця У один з тих останніх' днів пішов Гнат навідані Надію Знайшов н захололу, опухлу н коморі в куті з дитиною в пелені. Сиділа з иитипіутими і-рубими 1Kb гами, прив'язана до ключки мотузом, зашморгнутим па шиї.

Гнат вийшов и село, знайшов людей І. показуючи на хату Надії, ста­речим голосом кликав людей, шоб допомогли. Кликав довго, кликав ннерю... З понурих, обдертих кат вилазили на іееснинс сонне опухлі,

вилазили немічні, ин. мини охлялі. Сиъгплнся М нараду кістяки л рш-чухраіінми голосами, віру jiuwii бевирнніиїн очима, ттавали, ніби мері «якії і моим. іиоб вііік-сіи прилюдну постанову. Серед них Гнат. Крн-вий. висушений дідок, j ціпком в кістлявій руці, з мудрими, грізно насупленими оччма. Стояв і проноыдував:

— Слово мое, казан він,— не дія нас. Слово мое для мертвих і не­народжених Слово мін прнндумим нікам. Затямте, ви, сини і дочки не дико! землі... Злічмтг. типи Щішшхеш, .їагямтс, вктрав-іювані голодом, мором!.. Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого себе!.. Кажу вам правду ветку: краше буде Соломині й I оморрі в день С ії>іипшго суду, ніж нам, що відреклися її плюнули на htarip сваю!..

На небі і при. 11, велике жагуче світло. Плинуть хмаринки, j поля ди* з вітер і и«т .«пахи когкоі землі.

І'паї а забрали ще юю самого вечора. Пішов уели за іншими і Не жр

262Г)Н-й день... день <кг;шнііі, день кйшя. Тридцять днів і асі гула сама Марія - покинутії, одинока. Заходяче сонне не забуло Марії, заглянуло до ісеГ і довго цілувало П сухе жовте обличчя. Росимкннила востаїин очі і всміхнулася. І чим більше запалало сонце, піч ширше і ширше імдкри валися очі Повільно наступала ніч... Ніч вічності. Спиті. Марія? Ні. Марія не спить. Вона вже не спить третю ніч. Марій лежить на купі розкиданого па лгжнику лахміття і нпалими широко мі л критими і міри

МИ очей дивиться у ЛіиїИТе місячним І'ЯІІ&Ш ВІКІВ}.

Надворі ничуть гади, південь дпхас пареним у цніту вігром і жари- над суходолами й моїшми повний, тяжкий місянь.

Доню, доню вц| ик.1 меч з життя Марія Персти насікся окремо кож­ний нерв Мідяне холодні* сяйво місянн облило ХОЛОДОМ роздуті з роз­чепіреними пильнями ноги... З напруженням риється останній іісрн Гасне поволі місяць, зникають одна за другою І ГОЛОВИ думи, зливаються у чор­ну нлмму. без початку і кінця... Нлкнилться і ірузнугь очі. холонуть за сохлі уста, западають ірулн. серце робить останні А удар...

Мар не стало..

Прага, 1933

1. Чому г»-'м.п м.и таку назву?

2. Сх;ірдотсрн.'іуптг обрані Марії. Гната. Корпія- Чи щасливими були попи? PojipMMiv роїуміїпіч щастя кожним з них.

3. Чому образ Марії вважають символічним'

4. Яким чином Доля Марії ішп'я.иіт.і . іґт<>ічі*' України''

5. Прослідіпіте долю синів Марії Яким чином вони пов'язані з вибо- ром народу та лолс-ш батьків?

6 Яку рОЛЬ к'І'І/х»/ лран* В Aumt JBJjBBBB?

7. За дппомопяо мких художніх засобів розкрила» а«пм> виутрІшіїШ гніт.

інічуття спіх nrpoU? а У чому иилягаг і^тк-тичіистт. іi...J,,. ,і,. методу У- Самчука?