II.I осінь мусить КкШиг.І (мн/н/іуіІі КчуШ'чніІу звів, ось тільки зшмогижь жиго, іі.Ір--'ції. Гнїнкін і ноши*. Пики ні" світить ребрами.

Ікс більше миікнтьої смак і радить праці. Відходять і забуванії ьегя імхяцько-нро їп;)гч '.к: звички 1-м ія втягує у ceo*; нутро і наповню» жили, розум, і ціле tcTBo твердими яичками. Корній чу» вже ИЬ Мит ростім» забувається, і він стас людиною. Поволі забуває матюки, ік-рсхо лип» і ід рідну мову, яка вертає йому родинний утудок. Піано нерки і ■• ся з праці Млрія. Косніій пе кричить, пс вішагає тупцяти коло іімнчі

— Йди. Мпріс, відпочинь. Я вже повечеряв, а мати онорллл нілгвпі і-к:і. Я ои і дров іі.і завтра приготовив...

Ні Марія ще не ніде відпочивати. Вона знайде за що взятися, ллє ЦрШіЯ для неї іепср пс тяжка. Ті кілька добрих слів відняли всю П втому. Л Ми-рія мас ще досить і бел ніденнпка прані. Он малий Демко. Треба поку­пал!, накормити і пригнати...

Марія бііае. руки мліють від утоми, але лагідна усмішка не сходить з П уст.

• Не гатолніїй ти, Коршю⁰ Натнінутмдя досить? Ііоже, Вожс!.. Коли б нам скоріше доробитися чого'.

• Ну. ну. досить. Не суши голови Лягай і відпочинь. Як той крикун? Верещить? •

— О ні! Вій у мене молодець

— Хай росте - Підійшов до сина, подивився і зморщив широку усм­ішку - Опт,? — сказав наостанок І не добавив, як звичайно, «сукин син». Не повернувся язик.

Украдені на сон години Марія проиіндя» каменем. З світанком ■ііднімасться і наново бадьора Коріїій вже іглбпва< інабки. стара жене кличку насти. Машина праці пускається н рух. На полях рядами півкопи. Тяжкі зернисті спони. Край золотий, край праці і \ ік'.і Сліпне любить його, опікас. огріває. Навколо соияшно і блакітю...

Карній віЯгкя зо господар* ти», зібрав гарний врожай, почав буОуміти нони хіти. Марія народила двійню, хлопчика Максима і дівчинку/ f/аіпйку Корми аобудунав \arny і став справжнім господарем. Почалася Російсько-японськії ашна f 90т - 1905 рр. Карні* .юбрцли Ш війська, і Марія мчишиіась оана на господарстві. Зустріьі якогь Гната, ямні п/ик'овжуе іі кохати. Якось їм Це-хикиднкЫ ночі, коли Марія пиміа <*> игрхви і.вятщпи паски, Ja/ориасл Іі хаті Дітей врятуеіии, air все нажите люріча. У пожежі люди .тшивцтили Гни та, та Марія не повірила цьому, і в суді заявила, ии» це неправда Гус мій до помоли Марії відбудовувати пкпода/ктво

V

Ha осінь хата Марії мала змов вікна і двері, а над головою стріху [Грама, все це не виглядало так. як до цього часу, але жити можна було На полі зародило, люди допомогли зібрати. Сад також лопочи і сипнув о ночами.

писала також про своє нещастя Кориіеві. і тон ирлсм* двадцять п'ять карбоканпів -Внимаю тобі, дорогая жена, двадіцль п'ять рублей,— пи- сан пні Вшлав би і більші; да но Могу. Fie иіл, не куріл, по копійці ск.іа,ід.і... Купи дітям что-нібудь і сама не прогтудісь. За ЫеХОторое Вре- мя пришли) їщо,.> -

І дійсно аэ «некоторое иреми» прислан ще десять карбинапцін, та по иідомпн, що «и скорості ппдіккч. увІДІТСЯ, в чом остаюсь жіи і здоров...*

Марія Це пік тішилася присланими карбованцями, як тим, що скоро побачить г його далекого Корпія.

А Гнат жив дома. Сидів у нюні, стругав бондарку обо читая ТОВСТІ книги. Скільки мін того перечіпав! Колись ходив по святих міспчх, до Києва, lb--.'.;.-кожішії раз приносив з собою багато книг і вечорами перечитував. Липи коали, що «чорцу магію» ичнть.-

Раз зустрів Марію. Зупинив П. дивиться І сміється. Що за дивовиж-иий сміх? Марія ЩііяюзвііЦ,

— Чого лякаєшся, Марі»? — шп»'.

• Л що ж ти так смієшся?

• СЧннм ч . А шо ж... Що .чаю робити. Маріс?..

• Ну?..

• Ти кс гніваєшся на мене?

• За шо?

• Як за іію? А он говорять... Слухай. Маріє... Знаю, що ти тепер по­требуєш... Хотів би тобі ДОПОМОГТИ..', у мене...

• Ні. пі. Гнате!.. Дуже дякую, але ж .ч нічого не потребую-. Я dcc маю. Ти ж гам .і.тіш. що я все маю. Я і так це знаю, чим дякувати тобі за колишню ноиіч... Ти вже досить допомагав мені. Л мені треба йти... Скільки і и і праці...

• Постій, Маріє... 'Ги думаєш, що підпалив я... Правда? Думаєш, хит­рий який... І) .іп.і нш, а тс/лі» з допомогою лізе.... Пі, Марі» — Розірвав на грудях сорочку.— Ось тут хрест, клянусь і цілую Його... Не я. Маріс. підпалин...

Марія остовпіла. Ьитрішнла очі і «озираї: то на хрест, то па Гната. А він нічого. Дивиться певно і рівно. Чоло зібралося зморшками.

• Не ги. Гнате? Ти кажеш правду?

• Правду. Марк...— нішоїшв твердо.

Вірю, Я рада, Гнате. Мені хотілося, щоб це це ти лилашв. Я віри­ла, шо це не ти... Так і слідчому сказала.

— Знаю Ти добре СЮЙдв. Ти сказала велику правду- Ти правдива. Марк, а Тому хотів би допомоіти тобі. Ніхто не буде знати. Ніхто. Чусад? Жаго, крім нас двох, І я ніколи не покажуся тобі на очі Ти ж спасла мене від тяжкої і нсааслуженої кари... Ти дала мені МОЖЛИВІСТЬ ще жити і ще сподіватися... Може, я шс буду ікггрібпим на цьому світі. Можли­во, паніть той буду іюгрібніш... Хто знає. Хто. дійсно, може знати... Мені снився. Марі*, дивний сон... ClUUOCff, іпби бачу великий геьпШЯ льох. зовсім темний, так. що її навіїь дивувався, як я міг у ньому ЩОСЬ бачити

1 бачив я у ньому, у тій густій темноті, іиого середнього енна... Сер< л цього, кажу. Маоутк У тебе буде ше тільки один сил.~ Так М'-ні снило­ся Вічу, значінь, твого енна Максима... Ііш чогось сгоїіь витягнутий, як вояк, н темноті і зовсім нагин, а н руці у НЬОГО сокира. Одна тільки сокира. Гримас Л. як зброя» яку... J ,jy*jajo собі ujo то тут робиш, гину? Чого т>т стоїш? Пашо та темнота навколо, і чому не вийдеш на світ Ьожнй? Л він, Маріє, стоїть, майже непорушно стоїть і дивить* н н одну ТОЧКУ перед Собою! Шо, jQ/MtOD, піп тим бич піч.У Jbmvocfl. І ЯМІ щ& омі. ледь помітні залізні двері. На дверях багато поржавілих замків, рі.нніх — великих і малих, одні подібні на людські кулаки, інші на кусні каменю Але я знаю, що то ЗМОВІ. Ага. думаю собі Так там .хтось за тими л не­рп м;« сидить і карається...То ній коїть вартує... Лспилося мені не у и'яз-нііні. каш сидів за підпал твоєї хатпі.„

("паї па хвилинку перервав мову. Мирі» ипдыю ушинкся на нього ши)к)ко відкритими очима...

~ Слухавш ТИ, Маріс?

• Слухаю, Гнате. Кажи...

• ...Так. думаю, це там КОГОСЬ ув'язнено... Л льох страшнин. стіни гру-

''■"її ДВСрІ ЗЛЛІЗН/. ЗЗММі ТЯЖКІ. ТЯЖКІ. . Пл., ЛНСрНиЛ вНМЛЛЮВЛПС нели­ке страшне чорне око. Дившься воно вперто на твого сина, а вираз у ньо­го сатанинський. Так. думаю. Сатана дияиться. ї чому його піхто не орохромять?..

У той час гтраніні залізні двері самі від себе починають поволі руха­тися. Сатанинське око і ТВІЙ син зворушуються також і виявляють не­спокій. Син твій нсс пише J BMiJjt' піднімає свою сокиру... А двері сіпа­ються, тріщать замки, відпадають деякі з них на землю. По часі двері трошечки відхилилися, і зі щілини висунутися спочатку чиїсь пальці, після — довга, суха І струджена рука. Вона все більше й більше просу­вається н щілину, облапує пальцями замки, але в той час син твій пово­рухнувся і тихо, навшпиньках, злодійським ходом почав наближувати­ся до /Шсрей. І коли рука почала а дпповпжною легкістю, ніби які відпадкн, відривати замки залізних дверей, як гній сип розмахнувся со-кн|юю і сікнув по руні... Рука хруснула і відняла на землю. It той час двері .<:.'■■пайька відчиняються, і у дверях бачу бліду, виморену жінку... Так. Маріс Бачу жінку, яка тримає перед собою утяту руку, а з неї не біжить, лиш новілмго кагсос кров... Я пізнав в тій жінці зіиєш кого?.. - Гидт вігер-то лішчікя на Марію Марія швидко питас:

• Кою, Гнате?

• Тебсі Цс була ти...

/тчи йчох а мла j омм ченцем а монастирі. Понерш/чся J війни Кориш і (Й-разу почев працювати Марія нарімУила хлопчика, ями о охрестили Лавиіном. РоОшш знову зажими щасливий ломотним життям. Лемка призвали Оа війська. Почалася війна 1914 року Спочатку повідомили, що Де мчи .ш/шіуо nut Варшавою, а лхмшиг прийшов хист, в якому < *ю&ща.**'#, Ща &ч neprfyw в полоні j, німців. Мокши тщов о\ибровольцгм на (fipanm. Настав 1917 рік

почали я рг*о.ооцхя Селом ткктшна йшли віш ька Лемки Ііес- чі/ин>/«. Ми* сим став Сільжмикам. а Лаярін гнім серцем прийняв не.юлемнц Україну. Нтяйха vdpu жилося з Арлчпнч ІІаньмміїч //и весиля Уявився Милким і роз­почав біінчочицнки чромінч/ Корній ви/на* іммо я епосі лати. *Иацила рол-кладу родини шітриішмі на юіи /ричт Паї тая початок кінця Дні Марії скінчилися І 'ік:,с вшк слыс (.tot/ти і і(ік. ■■• т Але миші ші сі їх* все більше і більше по 'чвали нпблишеимя Ник* ститіщ і перема/ав щорстокий дул руїни, і цс t'_vtu йаиу тими. 6ч ані Корти, ні Мирім, *> со*яч>. тисячі Кориш і Марш не тгии і не лам л и лнати, щи блимпься їх занепад, и кінець-*

КНИГА ПРО ХЛІЬ І

- Як іігрсттріляють. візьмеш, Маріс. хлопця, і підсіє, перевернете їм Донпи ко ■ < , Я ::•■»•■' на П пчора, 1 хй'чі шині дадуть донести до пуття А и піду па сходку. Чоик ь люи десятник іаг-муваїї. Знов якась контри-буцін, грім би їх иоСтв...

Та не барись иа тій сходці.

Не барися иа сходні Добре тобі казати — ие барися. Там тобі нк зачнуть крутні и голову, мусиш же боронитися

У полудень сіріляти DfpeUJUH. Марія бере «ила і йде л Лапріпом обертати конюшину. Дороюкі через Ноля супе довжелезний обоз. Cue* реду кілька кіннотників везуть червоний прапор. На boms лежать і си­дять люди. Розхрнсташ сорочки, загорілі волохаті іруди, немиті лінія. ■.:»;.:.! брудні руки. Гра* ручна гармонія, і хрміїїмй штіжііи гххвис шкійпух.