• Ех, як Шім.чю того вишкнирка...

• То що?

• /Побачиш... f(опаліться ній у мої лапи...

• 11У іі ти, Корпію, сердитий.

• Переб'ю ребра і Другу ногу ішрву. Хай не лізе...

Мары хіхотмть. Прненію. Дійшли ло зарослих ряскою і засипаних опадаючим листом копанок. Тут мочать коноплі, і геть яром чути коїюн-ЛішиЯ запах. Cn-жки Марії и Корнієві розходяться. Ось і перелаз, гайок, де весною 111 и >м-й кові тьохи розлипаються, а тепер гнадас огталшй лист, тепер інша, тічіер вітер легко гойдає верхи струнких осичок і розчеса­них бері «ж.

Зупиняються і стоять. Рука Маріїна В розпеченій Корнієвій долоні. .Марія СХИЛНЛЯ голову. Кориш каже, що заберуть його «в м(к"калі». Піп рекрут, І прийняли в матроси. Сім років служби..,

Краіщ- б ній того не казав. Марія не може стоят Пригорнув П, 1 за яцчялл и поцілунку. Марія зів'яли, і інки нілмоклялися тримати.

• Підеш і забудеш...

• Забуду г* Хаіі грім уб*є мене, коли забуду. Люблю тебе. Maple... Чуєш? Марія хоче іцін-ь сказати, але перешкоджає биття серия. Що иоїш

ПОЧУЛв? Боже, що ци вона почула! 1 це каже Корній, дужий Кориш... 1 не

Марій чує у серці біль. Ніл гордо тиснуться тверді сучки, не встигає їх ковтані, здригнулися, і сльози рясно, рясно посипалися. КориНі об-няи, пестить, горне, цілує мокрі очі, уста і щоки.

Любий мій! Любий мій!- палко вишіптує Марія. 1 горнеться, і лине, хмслішімо п'ітм'н навколо нього. Гаряче молоде тіло, серце п души на­лежали тепер не їй — йому. Клялися не забути, розривалися, сходилися знов, ще цілувалися... Чому. Боже мій. буває така коротка ніч?

V

Поорали, ПОСІЯЛИ, зняли яблука п сливи, викопали буряки, бараболі, порубали капусти.

Корі и и забрали у матроси. Вечорами ховалася Марія віл людей і роз-■іивила безліч дівочих слід. Плакали карі очі, марніли з жалю загорілі рожеві щічки. Ііийдс до колодязя тягнути воду, станс па тому місці, де стояла променистого вечора, і виглядає драбиняка. Не стій, дівчино, й не виглядай Не зведеш на землю сонця і не здвигнеш гори Заглядала не раз у і і и*"* >к и н колодязь — чи не знайти гам рятунку? Ні. Маріє. Ні. Не там рягупок.

Гшт Кухарчук яулыэс и;і прану иоі*у. ям господар, яких м;ио. їх три браги Працьовиті всі І розумні Середній минулої весни відділився на хугорі. і'аат лишився зі старшим, Михайлом, і ЙОГО жінкою Одарко*». Весною цегляну хату заложили, мурували, барвили кути й комин, стріху бляшану дали і розмалювали на зелено. Лившися й радієш,

Гнат, наймолодший з братів, майстер на всі руки. Знас столярку. Сам мурувцн л мулярами, сам иікпа. двері, лаииці поробив і іюмалктлн (х

ГНІДОЮ ҐКІ(ІНОЩ.

.Копі у Кухарчуків - на Цілий куток коні. Випасені, шиї гнуть, як 'біжать — земля гуде. Всі знали, іцо як тільки хату скипать, то / пат оже­нитися. Ніяково'у старій хаті |ки>нтн весілля. І хоч Гнат не який там красуні., але Дівчата бігали ;іа ним тичбою. Але він не туди дивився. Піде иа нечірнюі весь час стереже за Марією. Вертається Марія з вечірні, Гнат уже чекає й чи то біля копанок, чи коло перелазу. Марія гляне. «добривсчір> і utii

• Чого. Маріє, так квапишся')*

• Хіба наборонено?

• Ну, ні... Ллє... Та іюсгіН же.

• За постій гроші платять.

А ось Гнат Гй тут дещо приніс. Виймав з кишені пакуігочок, л и піц цукорки дорогі, чоколядові к олов'яних папірнях. Ледве чи п бачила Марія такі цукорки. А нее н хусточку батистову зав'язане.

— Візьми... - простягує Гнат пакунок і дивиться на Марію. Ні. вона цукоркіа ие любить.

То xart візьме і комусь віддасть. Хан віддасть дітям.

Добре Марія дуже любить дітей. Візьме і віддасть маленьким, але більше не купуй. Гнате.

Те «Гнате» - иедяаж Гнат чус це. 1 в ного твердії! душі щось м'яг-чає. Гнат обіцяє, що більше не купуватиме цукорків. <.>

Але наступного разу Гнат ч іншому місці зустрічає Марію і розгортає перед нею топкову хустку. Марія не хоче днннтися. Марія тікає. Гнат мусить догнати і силою за пояс заткнути хустку. Марія сердиться бажає і ие мас сили сердитися. Свариться на нього, а він стоїть собі, дивиться і сумно посміхається.

Той посміх, о. той посміх: Марія мато і/с іьтачс. Ну що з тією хуст­кою? Ну куди П? Відкинути? А як відкинеш, коли вона шовкова і коли так приємно иа неї дивитися. Ие відкине. Не мас сили. Гримас в руках і:

— Тй-Богу, Гнате, каїн пі мені ше принесеш яку ганчірку, в болото викину!..

А Гнат посміхається: «Ну, як то буде ізнчірка>,— думає.

• Ну ії мого ти так посміхаєшся? Чого ти стоїш?

• Дозволь мені, Маріс. посміхатися іі постояти,— спокійно говорить.

• ГнатеІ... Ти(.. Не муч мене! Слухай, прошу тебе, ие ходи, не купуй" Я ж ие можу' Чого ти від мене хочеш?

• Нічого Маріє,— посміхається.

Марія біжіпь стежкою під гору, «млі не чу* Мі>роз не мороз, щоки однаково юрить Серце чітко п свавідьно биться. «ІІожс мій. Боже мій' Коли б нііі хоч листа написан. Хоч 'ні одною лиси. Корпію, далекий Корпію! Почуй мене!»

Що .і тобою? питає Домаха

— Ах. шо зі мною! Отой і пат Кухарчук до|и»пі пройти не дат,. Скрізь, де не стань,- in id він і він...

Домаха хитає головою.

— А госіюдар він. чусш. добрий Черв илач з Марії рветься:

Господар, господар! Вам лиш госікідар¹..

А що ж. дитино, більше? Хліб, ло хліба, тепло, дітки A mo те? Хі­ба ж краще у нас? Скільки не жни. скільки не праний, а найми - най ми Ні? А Марпш ото на днях і каже: трапиться порядний господар ■ дні десягнни відкрою. Заслужила, запрацювала

— Тіточко люба! Але ж я так ли/ілю Корши! Я так його люблю! Домаха думас: «Корпія? Зуби н нього і кучер нічого. Але це ҐВСС.

Хатина одна мало не на вигоні. До топі ній матрос. Ти ще не знасш, що то там' матрос Де тільки не бува. куди КС ЬЯИТЬ Сім ліг.. Огак — тьху! -і .табун. Подумай, що може статися».

Ах. чи ж Марія пе думає? Ми треба ще більше думати? Тільки те п ро­бін ь. шо думас. Думає, і не раз рясні ядерні перлини спадають л очей і оеиЯМОП шоки.<->

Марія не (Ьчслаикм Корпія і одру * и iocs | Гнатом Кухарчукам, який дуже упадав jo нею. У неї народися > і"чья *\хыа*. \epej півтора рчки він мчюрів і тхтер Марія сильно страждай. ШфШШВяШ першу битими Нона ушіптниа вдруге, але в неї нпродиласщ мертва дитина Прийшов у відпустку Корми, і Марія, надивши колишні кохинля, стала .ірадмуоатпи Гната, але пошт ін'іі/маїася і ммернуяпса в рч<ошу ПелаҐніром ноно народила донку Надію. Уродиш литу мпанумв лад. Ллє якасі» ммою Надіта ;«і на

тиф і померла. Гнат також цілий минць хворіа. Пиши/е. ще остаточно не одужавши, Гнат ппігав до лісу, і таи шио привалило деревом, розтрощив­ши, ногу. Кориш, повернувшись я служби, став dono.ua/amu Марії по госпо­дарству. Марія ;■.':./..ч!v* fa Гнатом, яіий став інваїідом, і пішла шити до Кормя.