Варта й юрба будівників миттю відтісняє іі обеззброює варягів. Шум стихас. . Єлизавета горнеться п сльозах до Ярослава.

Я р о с л а в. Осі. бачиш, люба доню, мудрий лад

Не насадній кроткими руками, Немов троянд і лілій тихий сад. Як дикий ліс мотиками, роками Державне поле треба корчувать. Щоб виросла на ньому благодать. Да буде мир! І Богом я клянусь. Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру. Як каменщик, що оголив ножа, Коли я суд перед людьми держав. Тепер до праці. Хай живуть навіки Державна Русь і Київ паш великий!

Вигуки. Сурми. Завіса. <...>

Дія третя

«КВІТНЕВИЙ СНІГ» 1032 р.

Той самий лужок перед княжим замком в Києві, але він увесь засипаний несподіваним квітневим снігом.

Милуша дізнасться. шо до Києва таємно повернувся Журейко. Авва та Єлиза­вета обговорюють приємну подію: до Києва повернувся Гаральд, який за цей час став королем Норвегії. Анна збирається їхати до Парижа. Микиту розшу­кали двоє новгородніїї Ратибор та Давид

Р а т и б о р (сідає поряд).

Нам дивно чути, брате,

Що сам себе невільним ти зовеш,

Що служиш ти, виходить, супостату

1 Нечестивих уряди блюдеш.

Не те я мислив: коли нам сказали,

Що в Києві тут бачили тебе

В одежі миіха, в князя під началом.

То радості ісповнплись серця.

Гадали МИ, ЩО тайно в стан порожнії Проникнув ти, щоб мстити за отця, За Новгород великий, город Божий, Чиї вольиосгі зламав пей Ровоам.

•

М и к и т а (стримано).

Мені казать не треба - знаю сам, Але чи варто мстити Ярославу, Коли тепер будує він державу І Новюрол міцніє разом з ним?

Р а т и б о р (обурений).

Як Новгород міцніє? Наче грім,

На город паш нове звалилось горе:

В похід нещасний Ульф, Рагнвальдів син.

Водив полки в якісь Зирянські гори,

І кілька тисяч наших край землі,

Біля «Воріт залізних» полягли.

Давид (зітхнувши). Мої сини погибли там обоє І тисячі іпих хоробрих воїв.

Ратибор. А Ульф живий! І знову Ярослав

Його до нас посадить.

М и к и т а. Вже відняв

Великий князь посадництво у нього, На Ульфа він страшну обрушив лють.

Ратибор. Це все одно! Бо кривд минулих много,

І всі вони до Бога воліють! Возстань і мсти! Згадай, що ти Микита! Сип Коспятппа ставного того, Що вірності зразок був знаменитий, Коли човни князівські порубав — Щоб на Русі був князем Ярослав! А він його за вірність заточив! Возстань і мсти! Тобі належить гнів І месті меч, як сину Коспятина, Добрииичу, пасліднику князів!

М и кита (випростується схвильований).

Так, я Добрипич. Скоро вже три роки,

Як я живу в цім стані ворогів,

Куди мене привів священний пив

І жажда ПОМСТИ. Пильно крок за кроком

Ходжу за князем і ховай; ніж —

О Боже мій! — під цим убранням миру...

Але чи можу зважитись я щиро

Його вразити зараз! І коли ж!

Коли пізнав так близько розум лившій Мудрішого з усіх земних царів, Пізнав того, хто не лише в добрі, А навіть в злі і в хибах все ж нехибний, Немов насправді Вишнього рука Його веде до правди в помилках! Щоб не робив і як би не блукав, — Завжди мети доходить Ярослав!