Багато де я мандрував і бився,

В Сиплії, у грецького царя,

З того часу, як переплив моря

І з родичами злими посварився.

1 Ось до вас свій човен повернув,

В Гардарику шукати талану.

Тобі клянусь служити чесно й твердо,

Чи прихистиш вигнанця, Іпгігердо?

І и г і г е р д а. Бажаний гість, тебе я бачить рада,

Гаральде, син Сігурда, смілий князь. І Ярослав, я певна, в слушний час. Як вернеться, знайде тобі посаду.

Гаральд (підводиться з колін).

Тобі МІЙ меч і все життя моє!

Єлизавета (скрикує).

Ай! Боже мій! Він дряпає, клює! Візьми його! Не можу дачі я!

Гаральд. Дозвол ь мені!

(Обережно забирає сокола.)

Бідняточко моє! Рука в крові! Хіба ж їх можна брати Без рукавички — гей, візьми, Рулав! (Передає сокола джурі.) Але стривай! У лісі ж не була ти, І я тоді не за тобою мчав... А звідки ж сокіл...

О, яка пригода! (Оглядається і бачить Лину, яка сміється.) Це, значить, ти його передала! О королево! Знов тобі хвала За двох дочок прекраснішої вроди! Як ти сама, Олафова дочка.

І игі герда. Так — Анна це, а це Єлизавета.

Га рал і.д (палко). Єлизавета! Єлизіф! Яка.

Яка ж вона прекрасна! Так. мене ти Сюди на щастя, доле, привела!

0 Віщі діви Долі і Часу,

Вердаїїді,, мудра діва днів біжучих, Ти провела мене крізь ліс дрімучий, Щоб я знайшов життя мого красу! Немов ловець на ловах соколиних, Л сокіл цей, що так мене манив, На іншу руку раптом пересів.

1 Щоб здобути руку цю дівочу, Пройду я світ від півдня до півночі, Своїм човном схвилюю всі моря, Здобуду світ, коропу, перли, славу,

І все для тебе, донька Ярослава,

Лиш покохай мене, моя зоря!

(Бере за руку Єлизавету, зазираючи їй у вічі.)

IV

Раптом чути лзвіп багатьох дзвонів, сурми, вітальні крики. Всі кидаються до арок.

Іпгігерда. Це князь! Цс він! Мерщій подати коні!

Назустріч всі! Ходім, Гаральде! Доні!

Всі шпплко йдуть.до виходу. Лиш один Микита залишається в галереї. Він ди­виться задумливо крізь ярки

Микита. Настав мій час... бажаний час відплати

За кривди всі, що Новгород зазнав... Та хочу все ж тепер я сам пізнати, Чим вій людей отак причарував. Владика Русі, мудрий Ярослав..* Але в цей час, рішучий і врочистий, Чого ж мій дух збентежений охляв... Бо ясний ангел, лагідний і чистий, Тебе закрив від мене, Ярослав...<...>

Завіса

Дія друга

«ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ» 1030 р.

ЛІТНІЙ ранок. Луг перед брамою княжого замку п Києві. Ярослав повернувся з походу на північ. У Сильвестра він з'ясовує, скільки переписано книжок. Силь­вестр звітує і рекомендує Ярослапопі Микиту як найкращого переписувача та найрозумнішого монаха.

Ярослав (глузливо).

Небесного взискуєш?

Ну що ж, приходь — писатимеш мені.

Так, запиши і зараз

(подає Микиті маленьку книжку й олівця)

мудре слово. «Раніш закон, а потім благодать». Мені казав це піп із Берестова, Іларіон, гораздо мудрий муж. «Раніш закон, а потім благодать...» Ще запиши: «Червепські гради взять; Поставити на Росі города, Щоб степова спинилася орда...» До речі — час подумать і про Юр'єв, Що я оце на Чюді заснував. * А де ж Слав'ята?...

С л а в' я т а (наближається).

Тут, великий княже.

Ярослав. Чи не знайшов городника мені

Послати в Юр'єв? Треба мужа хитра І вмілого, щоб город міг зрубить.

Слав'ята. Єв мене грек іскуспий на прикметі.

Ярослав. Не хочу грека, звичай їх лукав,