Автопортрет

«Я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені*. «Я - закоханий в житті поганин*.

З першої книжки «Привітання життя»

Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо пезглибна, невже ж тобою не п'яніти?

Я, сонцеві життя продавши за сто червой ці в божевілля, захоплений поганин завжди, поет весняного похмілля.

ВИШНІ

Аіпопмч буи хрущем і жми колись на иишпях, па вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з Євангелії, де світапкп, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

16 квітня 1935

ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ

Весна — неначе карусель,

на каруселі білі коні.

Гірське село в садах морель,

і місяць, мов тюльпан, червоний.

Стіл ясеновий, на столі слов'янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!

[19341

РІЗДВО

Народився Бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх. У долоні у Марії місяць — золотий горіх.

11934) Коляда

Тешуть теслі з срібла сапи, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя Боже повезуть.

Тешуть теслі з срібла сани, сняться веснянії сни. На тих санях Ясна Папі, очі наче у сарни.

Ходить сонце у крисапі, снить слов'янськее Дитя. Ідуть сани, плаче Пані, снігом стелиться життя.

ДОРОГИ

Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трапа і принишкла, простелилась нам юним під ноги.

Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, тільки безвість вітає вітрами.

Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). РознІвались таємно: дзінь-дзелень цвіркуни в конюшині пахучій.

Залізиста вода із криниці (дороги, дороги, дороги). О, відкрий нам свої таємниці, дивний місяцю мідяноропій!

Бо в дорогах звабливіш врода (о зелень! о юність! о мріє!). Наша молодість, наче природа, колосистим ще літом доспіє.

Четвер, 4 і п 'ятлиця, 5 травня 1933

СЕЛО

Корови моляться до сонця, Від воза місяць відпрягають,

що полум'яним сходить маком. Широке, конопляне небо. Струнка тополя тонша й тонша, Обвіяна далінь безкрая, мов дерево ставало б птахом. і в сивім димі лісу гребінь.

З гір яворове листя лине. Кужіль, і півень, і колиска. Вливається день до долини, мов свіже молоко до миски.

[1934]

Ротації

Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір від берега по берег, тінь вінків дубових.

Мусує день, мов склянка золотого чаю, прочищена блакить, ввищ мряки

шумовиння. Йдуть люди жовтих .міст, і їхні очі сяють, хоч смуток вглиб ховають, мов гірке

насіння.

Цсркіїи, цукерні, біржі духові і тілу.' Для зір і для монет. Ждучи рідких

окрушпи

крихкого щастя, прочуваєм інші цілі,

Мов зонд у рану, розпач грузне в наші душі.

Ллє за муром джаз і танці лампіонів, балет балончиків, хор барв, мов хор гобоїв, і жовті груди велетенських стадіонів зітхають глухо під бурхливою юрбою.

І стеляться до ніг дими — покірні птахи, а сонце, мов павук, на мурів скіснім луку антен червоне павутиння іюзін'явпш, мов мертві мухи, ловить і вбиває звуки.

Мистці рослин — тюльпани, дбаючи за

форму,

припавши на коліна, барвно й гарно

гинуть,

а за законами нам невідомих формул вирують дні /і .міста її вирують бормашини.

- Дроти тремтять мов нерви. Теплий білий листик,

зоря і» копиерті, кілька слів і квіт шипшини. Кружляють, мов пом'яте листя, син

дептисток

над вирвами нудних мелодій бормашини.

11 червня 1936

1. Як характеризує себе Б.-1. Литонич у поезії «Автопортрет»? Чому?

1. За допомогою яких художніх засобів у поезії «Дороги» оспівується молодість, майбутнє, радість житія?

2. Що таке міфологізм літературного твору? Якими рисами наділяє поет Природу в поезії «Село»?

3. Яким чином у поезіях «Різдво» і «Коляда» поєднуються християнські та язичницькі мотиви?

4. Поясність назву поезії «Зелена Євангелія».

2. За допомогою яких художніх засобів у поезії «Зелена Євангелія»*роз­кривається єдність ЛЮДИНИ і природи?

3. Яким постає образ України в поезії «Вишні»?

4. У чому вбвЧає джерела своєї творчості Б.-І. Аіггонич в поезії «Вишні»?

5. Як ставиться поет до постаті Т. Шевченка?

10. Як зображується життя міста в поезії «Ротації»? Які засоби і прийоми використовує дія цього автор?

11. Які філософські проблеми осмислюються в ліриці Б.-І. Аптонича?

12. Назвіть провиті раси індивідуального стилю Б.-І. Аптонича.

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО (1894-1956)

Олександр Петрович Довженко на­родився 10 вересни 1894 p. п місті Сос­нини на Чернігівщині в селянській родині- Навчався в Сосннцькій почат­ковій школі, пізніше - в Глухівському вчительському інституті.

У серпні 1917 р прибув до Киева на посаду вчителя Київської вищепочат-кової школи та водночас подав доку­менти па право бути вільним слухачем економічного ВІДДІЛУ київського комер­ційного інституту. Тим часом почала­ся громадянська війна, у якій О. Дов­женко брав найактивнішу участь па боці Центральної Ради та У І IP.

Від кінця 1917 року до повернення О. Довженка з-за кордону до Харкова 1923 року — багато темних місць у біо­графії митця. Є свідчення, що О. Дов­женко в складі куреня чорних гайда­маків під проводом С. Петлюри брав участь у штурмі київського .«воду «Ар­сенал» у січні 1918 року. Відступивши до Кам'иіііш-Подільського, після пораз­ки військ УНР О. Довженко потрапив до концентраційного табору, і на­прикінці 1919 року його справу роз­глядала ЧК. Відомо, шо він вступив ДО партії есерів-боротьбістів, яка згодом влилася до лав КІ1(6)У. 1920 року О. Довженко вже перебуває на посад комісара з питань освіти й культури. Потім майбутній кінодраматург пере­бував на дипломатичній роботі у Вар­шаві та Берліні, де відвідував лекції

в Берлінській Академічній вищій шко­лі образотворчого мистецтва.

1923 року О. Довженко повернув­ся до Харкова і почав працювати ху­дожнії ком-ілюстратором газети «Вісті». 1926 р. переїздить до Одеси, де разом Э Юрієм Яновським працює на Одесь­кій кіностудії ВУФКУ. Там виходять перші фільми О. Довженка сати­ричні комедії «Вася-реформатор» (1926) та «Ягідка кохання» (1926). За сценарієм М. Йогансепа га Ю. Тютюн­ника він зняв фільм «Звенигора» (1927). який напічно уславив ім'я мо­лодого |К'жиеера як органічно україн­ського митця

Кожний наступний фільм О. Дов­женка ставав подією — «Арсенал» (1929). «Земля» (1930). «Іван» (1932). Кожний фільм викликав пристрасті. Наприклад* відомий революційний поет Дем'ян Бсдиий відгукнувся па появу «Землі» фейлетоном «Філосо­фи» у газеті «Известия», в якому ви­сміяв твір як просякнутий куркуль­ською ідеологією. А 1958 року на Всесвітній виставці в Брюсселі 1І7 ві­домих кінознавців і кінокритнків із 20 країн назвали «Землю» в числі 12 найкращих фільмів усіх часів і на­родів. Після критичних нападок фільм «ІВап* було знято з прокату, а О. Дов­женко а дружиною Ю. Соліщсвою їде на Далекий Схід, де знімає фільм «Асроград». Епізод авіаційного параду

294

з цього фільму по кілька разів по­любляли переглядати як Сталін, так і Гітлер.

Пізніше О. Довженко поставив такі фільми, як «Щорс» (1939; Сталінська премія 1941), «Мічурин» (1948; Ста­лінська премія 1919), що вивели його на перші місця серед радянських кіпо-митців. З початком війни О. Довжен­ко створив кілька оповідань, два доку­ментальній фільми і «Україну в Огні», яку розкритикував та заборонив особи­сто Сталін, знінгуватіївши автора в ук­раїнському націоналізмі.

Майже до кінця життя художник був позбавлений права вільно творити та Орава повернутися в Україну. Як страж­дав від цього О. Довженко, можна поба­чити, переглянувши його «Щоденники».

В історію української культури О. Довженко увійшов не лише як ви­значний кінорежисер, а також як тво­рець нового літературного жанру -кіноповісті. «Земля», «Україна в огні», «Зачарована Десна» стали шедеврами української літератури.

Помер О. Довженко 25 листопада 1956 року.

«У закоріиенпі в національному - трагедія Довжспкового життя: неможливість творити у вимушеному відірваній від свого народу, його поривання з московської чужини на Україну, безнастанна турбота, щоб народ не забув і «презрнн» його як недостойного СИпа..

Довженко умів побачити й пошанувати повноцінну людину у неповторному й необмеженому вияві її індивідуальності. Більше того, у згоді з Сковородою він вважав, що кожен знаходить своє «еродноє» діло, і в цьому ділі він гідний по­шани, незалежно від того, просте воно, як дядькове Самійловс косарство, чи ВИСОКИЙ дар поета, мислителя тощо. Головне дати кожному можливість вияви­ти себе на повну міру, як дядько Самійло, який «коли його пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і ка­ша». А в мистецтві повна Міра себевияву у неповторності, не схожості на інших...»

(Кошелівець І. Олександр Довженко: Спроба творчої біографії.— Сучасність, 1980.- С. 327, 332.)