
- •Українська література
- •Павло тичина (1891-1967)
- •Арфами, арфами...
- •0 Панно Інно, панно Інно! я — сам. Вікно. Сніги...
- •А хтось кричить: ти рідну стрів!
- •1 Раптом — небо... Шепіт гаю,.. О ні, то очі Ваші.— я ридаю.
- •Васильки
- •0 Ні! Не вернеться минуле, Назад ніколи не прийде!
- •1 Похилив чоло Мазепа, Немов налите чавуном. «Заснуть, заснуть...»
- •Микола б аж ан (1904-1983)
- •І. Собор
- •Розділ перший
- •Крехтіли,
- •Старий Перебендя перехриетився:
- •Розділ другий
- •Не знаю.
- •Володимир свідзинський (1885-1941)
- •Із збірки «вересень» (1927)
- •(Романтика) Новела «цвітові яблунь1
- •...В городі стояла енергійна перестрілка..
- •В житах
- •I гладила рукою мій чуб, а його розчісували уже другий рік дощі, сніги і дике вовче дезертирське життя... Вона сміялася:
- •Остап вишня (1889-1956)
- •Моя автобіографія
- •1 У тексті виділено уривки, які (переважно з політичних міркувань) вилучалися радянською цензурою з багатьох видань творів Остапа Вишні.
- •1 Чиновники в Російській імперії поділялися на чотирнадцять рангів. Найнижчим був саме чотирнадцятий, а найвищим — перший.
- •1 Після 1921 року в урср письменники мали змогу існувати і друкуватися лише за умови, якщо вони, як тоді казали, «визнають і підтримують політичну платформу радянської влади».
- •2 Кам'янець-Подільський у 1919 — 1920 pp. Був тимчасовою столицею унр.
- •3 Остап Вишня має на увазі свої перші виступи на сторінках «уенерівсВких» газет «Нат родна воля» і «Трудова громада».
- •4 Письменник натякає на свій арешт органами чк та ув'язнення в Холодногірській тюрмі за фейлетони в газетах унр.
- •«Чухраїнць (Спроба характеристики)
- •Якби ж знаття.
- •Якось-то воно буде. Я так і знав.
- •Забув. Спізнивсь.
- •Відкриття охоти
- •Куди їхати?!
- •З ким ікати?
- •Із дикої качки
- •Сучасники і Максимові Рильському
- •Павлові Тичині
- •1 Скитський — скіфський.
- •Вершники
- •1 Компаніївка - нині селище міського типу Кіровоградської області, райцентр.
- •1 ...Прокилавгя на Явдоху...- За релігійним календарем день Єпдокіі відзначався 1 березня за ст. Ст.
- •2 Золоті Ноші - Золотоноша, колись Полтавської губернії, нині райцентр у Черкаській області.
- •1 «Отченаш» — основна християнська молитва.
- •Микола бажан майстер залізної троянди (Уривки)
- •Олесь гончар блакитні вежі японського (Скорочено)
- •Валер'ян підмогильнии (1901-1937)
- •Частина перша і
- •2 Прототипом поста Вигорського був близький лруг в. Підмогильного — щізначний український пост Євген Плужник (1898-1936).
- •1 Прототипом критика Спітозаропа був іііломпіі український пост, літературознавець, критик і перекладач, професор Київського інституту народної освіти Микала Зеров (1890— 1937).
- •Частина друга і
- •1 Модр — Міжнародна організація допомоги революціонерам.
- •1 Доведена до безглуздя (лат.).
- •Мина мазайло
- •Перша дія
- •Повернувся із загсу Мина Мазайло.
- •Друга дія
- •Заняття з Миною.
- •Мотя з Курська.
- •1 Ви отут сидите і не знаєте? м а з а й до
- •Третя дія
- •Может бить нікада».
- •Четверта дія
- •Бо не рано почали.
- •Літературний процес 1930-1950 років
- •Богдан-ігор антонич (1909-1937)
- •Автопортрет
- •11934) Коляда
- •Ротації
- •Зачарована десна
- •1 Каріїія — тс саме, що карцер, приміщення (звичайно без світла) для тимчасоного одиночного ув'язнення.
- •Україна в огні
- •1 Батьку! (Wiw.) 1 Так!.. (Win.)
- •Щоденник (1941-1956) (Уривки)
- •Олександр довженко
- •Іван кочерга (1881-1952)
- •Драматична поема (Скорочено)
- •Дія перша
- •I князю стол дістали золотий. І за таку ось вірність Коснятину Він кривдою лихою відплатив!
- •Багато де я мандрував і бився,
- •І з родичами злими посварився.
- •1 Ось до вас свій човен повернув,
- •0 Віщі діви Долі і Часу,
- •1 Щоб здобути руку цю дівочу, Пройду я світ від півдня до півночі, Своїм човном схвилюю всі моря, Здобуду світ, коропу, перли, славу,
- •І за очі пе слід іх посилати.
- •Збирали квіти, у Дніпрі купались.
- •Хіба тобі так греки до вподоби?
- •Дівчата :і реготом кидаються врозтіч. З-за рогу постаменту висуваються спочатку чиїсь йоги в чоботях, а потім вся чорна фігура бородатого монаха, шо сідає на лаві і протирає очі. Дівчата сміються.
- •Прости мене, великий господине, Не од вина, од мудрості охляв...
- •До Ярослава звертається Гаральд. Говорить князеві, що кохає Єлизавету. Ярослав пропонує йому досвіти певного становища в світі і з короною, славою повернутися до коханої. Гаральд погоджується.
- •Варта й юрба будівників миттю відтісняє іі обеззброює варягів. Шум стихас. . Єлизавета горнеться п сльозах до Ярослава.
- •1 Нечестивих уряди блюдеш.
- •Його до нас посадить.
- •Давид і Ратибор підводяться.
- •Що Новгород чужий тобі навіки!
- •Дія четверта «каменщик і князь*-1032 р.
- •Похід проходить, пісня помалу затихає.
- •Опам'ятайсь, безумна! я монах!
- •То слухай же, безумний. Він убив
- •Ви брешете! Ні, ні! Він не загинув!
- •1 Кротості його великий дар.
- •0 Боже мій! Як важко мудрим бути, Коли в душі дві сили б'ють ключем, Коли вино не вийшо ще із сусла
- •Друга відміна «золота брама»
- •0 Мужі новгородські, що віднині За вашу службу, вірність і добро я город ваш звільняю од данини, — Се ірамоту даю вам і устав
- •Музика. Вигуки.
- •Улас самчук (1905-1987)
- •1) Глибока синівська любов і пошана автора до свого народу, знання його характеру, його життя, його воліннія.
- •Псион горно авторові, прнстрасіїо-жііттєдайні. Ми б сказали, рубенсівські, .І дехто твердит» довжсіікінгькі, образи українських людей, української природа.
- •В. Кн пиши і ільки Самчукові творчо виявлений стиль ліричного монологу, то, як електричний струм, проймає весь сюжет повісті іі тримає читача в постійній напрузі.
- •Книга про народження марії і
- •11У іі ти, Корпію, сердитий.
- •Книга днів марії 1
- •II.I осінь мусить КкШиг.І (мн/н/іуіІі КчуШ'чніІу звів, ось тільки зшмогижь жиго, іі.Ір--'ції. Гнїнкін і ноши*. Пики ні" світить ребрами.
- •Ех. Україна, да хлібаридная..
- •1920-Й і 21-й роки. Роки солі й хліба. Валки босих людей з мішками на плечах, сотій верстов йдуть пішки по сіль. З півночі сунуть обвішані торбами і кацапами поїзди.
- •Неп, усср.
- •- Ах, дитино, діпнно! Чого ходити? Вона не знає, чого ходиш...
- •- Нарід чи чернь? Стаття
- •Дмитро павличко сонця і правди сурмач (Скорочено)
- •МодРї! камень і
- •1 Не родова» (мадяре**.}. Пальт твої були вправні н повні ніжного тепла. Зовсім ие боліло, як ги вЦдтїрала злкривлвдеиий бинт. Віддерши його, кинула десь у куток.
- •Xoihlhi її понід руки і кинули нерел себе. Штовхали, та ііцтгапнди. Та і розі їли;
- •У чому особливість організації оповіді іювсзіі -Міідічі Камі ні - -
- •Як и новелі -м'ирн Камень» важ молишь міми і дійсність?
- •Чи згодні ви і провідноіоідеєюпопели, що кохання іирешг.М-смсіггь? за мить щастя
- •1 Люби* ікугшіас ост' (Дат)
- •1 Знову ждав Дідснкової відповіді. Засуджений мовчав, понурившись.
- •1964, Рангун - Київ
- •У чому особливість композиШі новели «За миті, щастя»?
- •У чому полягас трагелія Сашка Дідспка? Як він сам ставиться до
- •Літературний процес 1960-1990 років
- •Василь симоііенко (1935-1963)
- •Леб1ід1 материнства
- •1'И лежиш і ще впоперек ліжка Ну до чого міле й чудне' а до тебе незримі ніжки Прив'язали цупко мене.
- •1 Я не чув. Як жайвір и небі тане, Кого остерігас з висоти,.. Прийшла любов непрохана іі неждачл Ну як мені за нею не піти?
- •Дмитро павличко (нар. 1929 р.)
- •Два кольори
- •Полечу я до монголії
- •Між горами в долинах — білі юрти
- •9 Худеньких дитячих
- •Маруся чурай
- •Сповідь Розділ третій
- •Багаюму і діти чорт колише,
- •Весілля мушу справити, ан.
- •Прийшов священик.
- •0 ГоаКлл простії нам ню laiibOyL
- •1 Рантом вершник врізався її юрбу.
- •Is тяжкі часи кривавої сваволі
- •Проща Розділ шостий
- •1 «Зелененький иароіпочку»,
- •11 Не і.Хкіїпицьку ;іін;іі.Іік гі. Пищаний майстер риіошст II. Загрсос.Шінй рот
- •Рік 1015. Пкркдзимок. Новгород.
- •Рік 1014. Літо. Болгарське царство.
- •Рік 1014. Осшь константинополь.
- •1942 Рік. Зима. Київ
- •Рік 1015. СбредЛітта новгород.
- •Рік 102g. Падолист. Київ.
- •1966 Рік. Перед ГїАкаціяміі західна німеччина
- •Рік (02s. Пилип. Кіігії.
- •1966 Рік. Вакації західна німеччина
- •1966 Рік. Літо кита
- •Рік 1037. Останній сонцево рот. Київ
- •I9gi року журнал «Кгк-спашка» иа-лрукyuan перше онопілаїшн Григора
- •Оповідання}
- •1 Від тою шепоту у мене наморочиться голова, а серпе починає калатати, як дзвін, Стрибаю вниз, сердито хапаю п за плечі і з розгону цілую в рипучу холодну хустку.
- •Три зозулі з поклоном Новела
- •Що ідіьи: всіх героїн новели?
- •Iituiiiiiii пя комедія/ — нендополепо шепнув молодий Каїрі па нуло,-Зібра ції і. Би рідичі, скромно, тихо...
- •III» ис вечір то й новин'
- •Що вн можете сказати яро ілішіх псргпилжів твору"*
- •Зверніть увагу на пейзажі шіонідаїпія «Оддавали Катрю». Які ііастрої вони ііідкреслкяотьУ Чому?
- •Дикий ангел
- •Дія перша Картина верша
- •II а в л и к {до Такі). Зав'яжи галстук. Таня (зав'язує). Пора самому навчитися. Павлик. Ширший вузол- '
- •1 Сказала стиха мати.
- •II а и л її к {надившіся на /одиначка, непевний жест). Тут чека»:. Тайн. Хай зайде. Всі аиуть. Що скаже батько, але mil мовчки обілас.
- •II а в я и к {ще вагається). Тату... Уляпа. Клич.
- •Набрала номер
- •Музика затихає.
- •Оля несміливо Ода.
- •Платов Микитович пКтяІяся. Пішов до хати.
- •II лато її Ось тині речі. Павле. (Вгтшм* /роші) Ось дев'яносто сім кар-боиапшв. Не з твоїх лишилося. Бери — і в добру путь! Живіть!
- •(Tavja. Тиша
- •От і намиве виходять.
- •Заходит» л їда.
- •Платон ген мшвся
- •Простягас посвичгнвя Платин мають вс поліпився.
- •Переміна світла. РлмШд рано*. Пл.* row. Як завали, щось ыдДсц.Уи Заходить Крячка
- •Дія друга
- •Платов Іде до хати.
- •Входить Платов, подав шкалик і чашку з подою.
- •Картина чеіверта
- •Поління Платова. Улипа іикрвіїаі на стіл Таця зачісуй ься. Фі-дір лато-лінь стілець Платоп мне руки, біля нього стоїть Оля а рушником. Лав.Тіія шнпщіть (чиъхаьс крісло.
- •Входить Петро, не ікенгть Діди.
- •II ги н подивився па л іду
- •II а н л и к Тату, а від нас а о лею вам подарунок
- •В* плечі
- •II ней час иршиїтхя мушка, пісня «Мой дед - раюойїінх* .. Вона глушить усе, чере.І деякий час обривається.
- •Музкка урмавепся.
- •Замаяв* крячко.
- •І сказала стиха мати
- •1U пі слот виходить л жяти Крячко, lje аж ш жммкасиу. Сам пс свій. І сказала стиха мати:
- •І скаі4.Іа етика мати:
- •Оповідання
- •0 Земле втрачена, явися
- •1 Бодай у зболеному сні, і лазурово простелися.
- •0 Земле втрачена, явися бодай у зболеному сні,
- •1 Лазурово простелися, і душу порятуй мені
- •Ще воквалево в основу поезії «За літописом Самовидші»?
- •Яким ностас образ Украйні в поезії «За літописом Самовидця»?
- •1 Замовк він, зщмямленнй, Ьо якраз по сипкому піску Йшли невидимі ноги і вервечку чітку j легку Своїх босих сліди) Проїм чатували перед нами. Перед юними й сивими. А дурними справіку синами.
- •Примітивний іюітркт складної людини
- •I'm1- кучерявий, мов макітра. Все воював проти півлітра. Сказали 6 «за», то був би «за» - * Сяйнула б перваком сльоза.
- •В оборону хліба
- •Панна сотниківна
- •3. За .Чііі'/могчк/ яких .Ьктюгк автор тгодлзус пиуціїинпії світ терпіні'* а. Яку роль у iknbc.1i вітнриють демонов нічні образи''
- •Який настрій ктасттипіи .Тірігпгій героїні dOefl • Концерт жм євввявщі доту і цвіркуна»?
- •За допомогою яких художніх деталей і образів шдтвпрюсться ь поезії •Кописрі дія скрипки, лоту і цвіркуна» мотив часу?
- •Рекреації
- •У програш свята:
- •Святковий ярмарок на площі Ринок і піл церквою Воскресіння -28 і рани я з 10 па
- •Хресний хм до Писаної Скали з виходом иа крипту - 28 травня. Формування косиш при початку вулиці д.Ісржинського о із год.
- •IIbimj і ти, й твій Сенека Де мій рукопис7 — рангом слоюитився Гриць.- а, я продай його за десять доларів, ясно. Але зВрВз згадаю. Він зовсім свіжий у моїй пам'яті. Це,вірш про одне село.
- •Вибач, старий,- сказав Маріофлж -я не хотів так сильно
- •Якою автор бачить роль поета і поезії в романі?
- •Як егавіпі-ся автор до украГиськог Мови? Які лексичні шари активно використовуються у творі? Чи пов'яааііа мова персонажа із оцінною характеристикою?
- •Сподобався чи не сполошися вам ромлі? Чому? Сформулюйте ваше ставкташ до таких творів.
Микола бажан майстер залізної троянди (Уривки)
<...> Повертаючись думкою до наших молодих років, сиджу мовчки, а тоді і серце працює більше, і неправди не виносить серце, і з болем пишу я тобі про те, що ти сам знаєш, і що вже записав назавше, і чого ти ніколи це повториш, ие відповіси. І все-таки я пишу тобі про це, бо любив і любитиму тебе, бо рана, що її завдав тобі, стала моєю раною.
Я звертаюсь до тебе. Так, ти мені не відповіси. Мені дають відповідь спогади про тебе. Мов жарини того вогниська, до якого простягав свої старечі руки сімдесятилітній ти, названий тобою в твоєму ж романі химерним псевдонімом То-Ма-Кі, спогади ці і зігрівають, і печуп> мене. Я пе зватиму тебе в спогадах То-Ма-Кі, ані Юрієм Івановичем. Я казатиму про тебе — Юрій, Юра, бо так звав тебе за життя і так зву тебе й по смерті.
З ранньої весни 1924 року ми почали товаришувати. Працювали в газеті, бігали по місту репортерами, з перших більших гонорарів справили собі костюми, пальта. Юрій скинув нарешті гуркітливі буци і джен-джикував у гостроносих, ультрамодних «шіммі». Гарний, стрункий, високолобин, приємний у бідній своїй елегантності юнак, на якого заглядалися всі друкарки редакції, він охоче виступав на літературних вечорах панфутуристів, хоч ні в його ставленці до мистецтва, ні в його поезіях та оповіданнях футуристичного не було ні краплини. В них буяли пахощі і гомони того тривожного, сповитого курявою походів і боїв, застеленого димами вояцьких бівуаків і чорпо-багряинх пожеж єлисавет-
іракського стену, яким Юрій десь року 3 двадцятого по рік двадцять другий ходив і їздив ТО з текою повітового статистика, то з портфелем продагеїгта, то з каламарем писаря ревтрибуналу, ставши світком і запеклих кавалерійських атак червоної кінноти на рештки контрреволюційних банд, і страшних картин поіро.мів, учііпюв:шііх петлюрівськими чи махновськими головорізами, і спопелілих сільських майданів, обставлених шибеницями, па яких депікінські кати давили повсталих українських робітників і селян... <...>
Юра відходив од того гурту «правовірних» ваплітян. до якого після приїзду з Одеси до Харкова був прилучився. Особливо обходжував його настирливий і лукавий «секретар» «Влпліте» — колишній солошавніі акторик, а потім кволенький письменник, людина із сумнівним минулим, але з вправно награною усмішкою,— отой самий Аркадій Любчепко, який згодом, під час Вітчизняної війни, старанно слугував гітлерівським окупантам. Юра завше ставився до нього холодію і відчужено. Любчепко улесливо запрошував до себе. Дружина його, підстаркувата актриса, якось сказала: «Приходьте, Юрочко. Приїздить із Киева моя дочка. Будем раді вас бачити». Юра знав, ЩО мовиться про дочку від першого покинутого актрисою чоловіка, яку мамуся віддала до гуртожитку, щоб не заважала її вільноакторському життю. Що ж, виріши» увічливий Юра, иа таке родинне свято треба, либонь, піти. Піти з подарунком. Куплю для дочки ляльку. В крамниці до нього з прилавка простягав руки кумедний паяц. Гудзнки-очі виблискували ласкаво, розтягнута під довгим носом посмішка рум'яніла приязно. Хоч лялька іі величенька, але й дочка, певне, не така вже мата. І Юра, загорнувши бумазейного блазня в газету, запхнув його під пахву і пішов до Любченків на гостину. Подзвонив. Відчинилися двері, і 3 мли передпокою на нього глянула пара великих, чорних і здивованих очей. Очі дивились трішки знизу. Юра розгубився, аж вронии паяна. Жіночка нахилилася і підняла недоречну ляльку. «Це я нам,— прокачав, ніяковіючи, гість, ви ж дочка? Ви ж Тамара?»
Так 1928 року почалось найбільше Юрнне кохання, кохання з першого погляду й до останнього подиху.
Ясно, що цієї сцени я не бачив, і Юра, пе охочий признаватися, в які незручні ситуації він іноді потрапляв, про неї мовчав. Але все було саме так, і бумазейний блазень завше сидів на почесному місці на Тамарино-му туалетному столику. Коли в подружжя Японських був щасливий день, милому паяцові чіпляли |южевий бант; коли ж був привід для журби, паяц хилив свого довгото веса До такої пози ляльці доветося звикати... <...> «Жива вода» стапа для Юри водою гіркою. А то й найгіркішою, хоч витекла вона з чистого джерела його чулої і вразливої душі. В ньому романі втілилось те, що ввійшло в свідомість Японського, коли він проїздив і проходив шляхами війни по щойно визволеній землі України. (...) Книга п|ю живу воду визволення, що омивала і гоїла людські душі, була чи не намстрункішою зі всіх Юриних повістей, хоч у ній, як, либонь, і в кожному творі, писаному поривно, були і вади, і місця непродумані,
і недоречності. Проте вони при ііеупередженому ставленні до книги не давали підстав для тієї гострої критики, якій роман Яповського було піддано. Мені нелегко про пе писати, але і я тоді виступив так, як пе повинен був виступати. Не зітер і не зітру цього зі своєї пам'яті, пе скину цього тягаря.
Довгий час я не міг зважитись'на зустріч з Юрою. Він жив тоді дуже похмуро, принижений до глибини душі викривленням тих намірів і ночувань гарячого радянського патріотизму, віри в народ і партію, які він вклав у образи свого твору, і от він подзвонив мені. Я, хвилюючись, спитав його, чи зможемо побачитись. «Так.— відповів Юра.— Приходь надвечір до Ботанічного саду. Погуляємо» [...] Ми неквапливо пішли алеєю. Він питав мене про речі буденні і звичні. Я раптом зупинився, глянув йому в очі і вимовив: «Юро...» Він зрозумів, про що я хочу говорити. «Ти знаєш, що я пережив,— сказав Юра,— Я знаю, що ти відчуваєш. Більше про це не треба». І рушив далі, вдаючи, наче його насамперед цікавлять розмаїті мої клопоти на роботі. <...>
Я про смерть Юри дізнався віючі, в заваленому сніговими кучугурами Тульчині. В хату постукали й принесли телеграму. При мерехтливому світлі свічки я сидів над жовтавим аркушиком повідомлення до світанку. Багато, дуже багато треба було продумати і пережити. Надто багато. Хіба ночі вистачить? Хіба вистачить і років? Шибка маленького віконця посиніла. Почався морозний лютневий світанок. Час було рушати кілометрів за тридцять до станції, щоб не спізнитися па поїзд, щоб не спізнитись туди, де я мусив, де я не міг, де я не смів не бути. Хай буде разючий біль, хай буде мовчазний крик, хай буде невигойна туга...
Він лежав у залі письменницького клубу. Над ним ридав Шопен, гірко і сумно пахли хризантеми. Він лежав і був дуже красивий. Спокійно иоклан між квітів худі, пожовклі руки. Очі, затулені неважкими повіками, непорушно дивились вгору.
Ти не помітив мого приходу. Ні тіні докору, ні променя привіту не промайнуло по твоєму різьблено чіткому і чистому обличчю. Навіть тої ночі, коли невдовзі світанок востаннє осяє твоє лице, воно зберігало в собі щось вічно ясне, чудесно хлопчаче, трішки визивне й запозистс, зберігало приховану під високим лобом світлу мисль, яка просвічувала крізь поважність моторошно величної задуми.
Біля тебе незмінно стояли па варті друзі. Стояли і вночі, чергуючись і виходячи до сусідньої кімнати, щоб відпочити, присісти, прошепотіти один одному слова печальні і важливі. Була глибока ніч, коли я лишився біля тебе сам, підійшов і глянув у твої заплющені всевидющі очі. Я мусив тобі стільки ще сказати. Не встиг. Не встигну висказати навіть мовчанням. Не поділюся з тобою недомовленим. Понесу в собі. В дальші літа, до краю. Кінчилася путь твоя. Кінчається путь моя. Радощі. Болі. Тривоги. Піднесення. Вранці хурделі шумлива крутія. Бий квіти по білому сиііу розплескані. І враз Леонтовича жалібний марш. Отак козака понесуть у безсмертя. Не віднесуть од людей. Ти з нами, ти наш. Ти впав
Україні на руки простерт. Ти впав, але знову станеш назустріч осяянії) ері. Парусе-парусе, куди ти пряиеш? Далеч розкрилась привітно, мов двері. Виходь, дальнозорки майстре стрімливого корабля, на варту свою незмінну. На почесну вахту довір'я — і світло небачених літ тебе привітає здаля, і в небі засяють тобі іще не відкриті сузір'я. О ні, козака не несуть — він знову підвівся і йде, і суджено майстрові дальню пуп, — нема їй кіпця піде. Іди ж, незабутній, в майбутню даль, щоб нащадкам, немов заповітну дідизну, кугу тобою троянду залізну передати, як добрий і щедрий коваль.
(Бажав М. Майстер залізної троянди// Бажав М. Думи і спогади.— К.: Радянський письменник, 1982.— С. 9-62.)