Остап вишня (1889-1956)

року письменник почав друкуватися в «Селянській правді» під псевдонімбм Остап Вишня. У 1920 - 1930-х pp. ви­дав збірки «Діли небесні» (1923), «Вишневі усмішки (сільські)» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Виш­неві усмішки літературні» (1927), «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930) та інші.

.26 грудня 1933 р. Остап Вишня за звинуваченнями в політичному теро­ризмі був заарештований і засуджений до розстрілу. Вирок було замінена де^ сятирічним ув'язненням у північних таборах. Відповідно до наказу Голов-літу УРСР за № 228 від 25 вересня 1938 року, всі твори Остапа Вишні під­лягали вилученню з книготорговельної мережі та бібліотек загального корис­тування. У Гадячі на Полтавщині на­віть відбувся процес над учителями та учнями за читання творів опального гу­мориста й сатирика.

Після несподіваного звільнення З грудня 1943 року Остап Вишня був змушений писати памфлети, спрямо­вані проти збройної боротьби УПА на Західній Україні («Українсько-иімець-ка націоналістична самостійна дірка», «Самостійний смітник» тощо). Пись­менника навіть змусили заперечити

факт власного ув'язнення у творі «Ве­ликомученик Остап Вишня».

У повоєнний період виходили книжки «Весна-красна» (1949), «Виш­неві усмішки» (1950), «Мудрість кол­госпна» (1950), «Отак і пишу» (1954), «Великі ростіть!» (1955). Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 у Києві, похо­ваний на Байковому кладовищі. Вже після смерті письменника було упоряд­ковано та видано цикл «Мисливські усмішки» (1958) та щоденникові запи­си «Думи мої, душі мої...».

Не всі твори Остапа Вишні є одна­ковими за своїм художнім рівнем. Йому доводилося віддавати данину часові і використовувати свій талант на розв'язання численних, часом хи­мерних, вигаданих «проблем», як того вимагали партія та радянське керів­ництво. Проте, незважаючи на певні¹ недоліки, Остап Вишня залишився в літературі своїми найкращими тво- рами, які завжди викликали щирий, безпосередній сміх. Гумор Остапа Вишні дуже близький до народного анекдоту. У творах часто присутній мудрий оповідач, завжди іронічно-ус- міхнений, який вживає «соковиту» народну лексику, вдається до лакон- ічних народних жартів і фразеоло- гізмів, несподіваного поєднання «ви- сокого» та «низького» стилів. Дотепні й художньо неповторні діалоги ста- ють одним із основних засобів харак- теристики й оцінки персонажів. Чи- малу роль відіграють також пейзаж і художня деталь, створюючи непов- торну атмосферу «вишневих» ус- мішок. ~

Гуморески Остапа Вишні мали магічний вплив на всіх слухачів літніх курсів для вчителів Крем'янеччини 1923 p.: як на активних прибічників української ідеї, так і на зрусифікований ворожий та індиферентний прошарок. Всі відчули, що це —. не пустопорожній губановсько-малоросійський сміх чергового скалозуба, а сміх соціально і національно значущий, сповнений надлюдської трагічної роз­пуки і рівночасно оптимістичної життєлюбної віри в краще майбутнє свого на­роду. Я не помилюся, коли скажу, що ця магічна сила Вишневого слова тоді до-конувала чуді майже всі вороже чи індиферентно наставлені вчителі, що їх українська школа дістала в спадщину від царських часів, дуже швидко ставали щирими і відданими працівниками на полі української освіти і культури.

(Костюк Г. Письменник, людина, громадянин (Спогади і думки у зв'язку зі смертю Остапа Вишні)// Костюк Г. У'світі ідей і образів: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980 — Сучасність, 1983.— С. 298.)