Вибач, старий,- сказав Маріофлж -я не хотів так сильно

Він подав руку, і Хома підвівся, струмуючи головою, як боксер у нок­дауні.

— Що тут таке? — лай от та до кімнати Марта, в тому самому халаті, пахнучи подою й милом.

Мартофляк чемно поцілував їй руку.

— Внпїін шампапа? -- запнгав він.

Вони сіли навколо столика, і Мартофляк наши третю скляїису.

• Випий.- подав П Марті.— Після ванни корисно.

• Ви шо. билися? — спитала Марта..

• Так, - жвлно відповів Матічрляк- 1 знаєш, що цікаво? Хома дуже сильний фізично. Ну, та ти про це знаєш, bin луже сильний, але ній ііічою це зробив мені. Я побив ЙОГО.

• Я просто не змн" Сні ГВОВ вдарити,- сказан Хомсі.кш'і. гамуючи но­совичком кров иа губі.

• Овва! — всміхнунея ЛІаргоф.тяк. - Ти - Добрий товариш. Вірний. Я хочу випити за тебе. Марго, вип'ємо за Хому. Шиб він швіїдше же-шпзся. най би його нагла кров залляла!

Вони торкнулися склянками, і Мартофляк підморгнув їй.

— Де ти був. чоловіче? - спитала Марта, троки наділивши.

— В ОДНІЄЇ молодиці. Тільки дотепер не знаю, чп виграв ЇЇ, чи пі, Дншш історія. правда?

• Це дуже ризиковано. Марттярлячг,— сколола Марта.

• Шо саме? — енптав Мароярляк— Те. шо я тобі розповів про цс?

• Те. що ти нічого цс пам'ятаєш. Д якшо вона була венерична?

• Все може бути.— зітхнув Мартофляк — Я пожартував, звичайно.

• Я так і думала.

— Ну от І флйпо. Іей, Хома, чого сидиш такий сумніш та невеселим? Крон уже не тече. Скажи шо-иебудь,— Маринизм к з очікуванням і надією подивився на Хомськога

Тоіі відняв від рота носовичок з маленькою червошпи плямою.

• Я тобі заздрю, старин, сказав.

• Це гарно але чому, холера ясна? *

• Ти щасливий чоловік. <...>

' — Чуете? — сніггала Маріл, яка вже пенппй час прислухалася до звуків за вікном.

І тоді вони почули, справді почули десь там, у вуличках Чоріоноля, внизу, під пимц, автоматні ЧСрГИ, поодинокі поездили, якусь біганину, річі моторні нероз6ір.тиві вигуки. Вони кинулись до вікна і побвямям під готелем кьіька вантажівок, з яких вистрибували військові при повному спорядженні, н шоломах, з автоматами й нротшашмн. у плямистих мун-ди|і.:х. Вони швидко її чітко вишиковувалися невеликими групами іі |хо-бігалися но пр>ілеглих иулпиях. Офіцери подавали різкі, ушівчастт ко­манди.

— .Любо глянути,- .іМартофляк.

Двері номера відчинилися так. наче їм них вдарили ногою. До кімма-іи зяііннін нк зовсім юний лейтенан і з невблаганним виразом на обличчі. За ііою спиною стояв двометровий десантник зі гклалаїїнм автоматом

у руках.

— Всем выходить, строиться на улиие,— коротко сказав летеиат.

• Це загалом гарна Ідея, дружб* иоюлшнл з іти Л(лрпк(ілик.- avu-:w яким таким хріном ми туди підемо...

• Молчать.' урвав ного лейтенант. Приказ комендаига гаринзо-на. Всем етроінься на улице! *

— іІііііои їй Зі своїм комендантом,- позіхнув Хомськіпї.

• В противном случае я имен» прано причешіть снснсрсдства. - ви­карбував лейтенант.

• Почекайте, поясніть, mp сталося, мн ж 'іе можемо ііросго гак взяти її піти,- зміннії топ Мартофляк.

• Всем строиться ил улице, з шнками втоми у голосі повторив лей­тенант.— Будет передано нажине ирлііиісдьстнсннос сообщение.

• А як відносно Загальної декларації прав людини? — єхидно поніка-нннси Немирич, ⁴

• ХватіпТ — вибухнув лейтенант. - Немедленно ньійти и сіроптьсн! Хватні! Кончи.іось ваше время!

На вулиці їх нишнкувалн просто перед готелем, у колону по дно*. За якісь дееяги'и'ятнаднить хвилин десантники іювиістю очистили готель від гостей свата - заспаних, напіводягнених, у мальовничому карнаваль­ному шдглггі - и ■ ■ і■ l ..і ні всіх у напрямку до площі Ринок. <...>

• Напевно, воглппііі стан,- злдихякічнсі, шепнув Матлофіяк. Марта йшла поруч із ним, така нажахана, в ньому халаті па голе іі.іо

• Мені сграшио,— сказала попа. Що 9 напиши дітьми?

— Не варто наперед розиачнти. мн ж нічого не знаємо.— спробував заспокоїти Л Мартофляк.

Я lie хотіла їхати сюди, наиіщо я їхала.- ие вгавала Марія. .''('.-п.нїмгп маємо шанс номері и в один день,- сказав Марто­фляк. <...>

t

На Ринку нас вишикувати шетмтиами, типами до сонця пал рлгушею. Вас було дуже багато - сотні таких самих, як ви. що приїхали весели­тися па Свято Воскрееаючогхі Духу. Ви мончалп н дивилися па офіце-ра. пю походжав перед вами, поглядав на юдиника і щось видивлявся з Ґмніу колишньої вулиці Олкрамепток. Прапора ратуші було знято. ;<1>

Але рівно о сьомій ранку з боку колишньої вулиці Сакрамсптох виї­хав сдеі'лпіиип беердеем. Він зупинився метрів за СТО під вас. <.„>

— Внимание! — гучно видихнув офіцер.

Над беердег.мом з'явився хтось у плямистому комбінезоні з потужним мегафоном на ірулвх. і ви почули Ного металевий, спотворений хіега<{ю-ном голос:

— Дорогі друзі! Панове товарнілгвоГ Кратове і сестри! Я радий вас вітати на початку другого дня нашого божевільного дійства. Я — не го­ловний |іежисер-постановник свята Павло Мацапура. Гадаю, ж їм вам сподобався цей досить гемлрий і ненередбачуванни жарт, пси тісніш; учасниками якою ви ненароком стали. Сіюдіваюся, ніхто .і вас не почу васгься ображеним чи ПОтерпілнМ; Зімчитоих л програмі було обіцяно

сюрпризи. За дві годний запрошую всіх па святковий ярмарок. Иа цьо­му можете розходитись і продовжувати забави. В масових сценах були злдіяпі актори молодіжного га екснсртіеитадьпого театрів. Подякуймо ж їм за досконалу іру нашими гарячими оплесками!

І всі ви. іцо стояли спинами до сония, шалену заплескали п долоні, чи плескали й плескали іі не могли зупинишся, аж поки не заболіли руки, але ви все плескали, а офіцер і солдати розклапювалмея. Мацапура зістрибнувші машини і. теж розклаиюючнсь під оплески а вигуки -бра­во», попрямував у ваш бік. Вій був просто геніальним, він сяяв, сияли Ного окуляри, зуби, сяяли його чткчо. Ній унмнлн вас ще Здалеку, по­махав рукою й підтюпцем побіг до вас

• Ну, як? — записан, обіймаючи нас і цілуючи всіх, особливо Марту.

• Кльово,— сказав Хома.

— Ви навіть не уявляєте, скільки це все коштувало: автомати, маши­ни, десятки ящиків холостих патронів, скільки я набігався, щоб усе про­бити, спонсори помагали, але все довелося вибивати самому, пу, на ща­стя, все вийшло бе.июпшио. а ті молодці. ШО приїхали, тут ше таке буде...

• Тобі пасує,— перебив Його Мартофлик.

• Що. десантна форма? — уточнив Мацапура.

• І взагалі, ти гарний хлопець,— сказав Гриць.

• До речі. ПОЗИЧ три сотні,— сказав Хома.

• І дай закурити,— зажадав Немнрич. Мартофляк відпустив жінчину руку.

• Ми сьогодні ще вип'ємо? - запитая він.

— Так, але цс забувайте, шо о восьмій паш вечір поезії.— Мацапура зняв окуляри і протер Гх .чусгинкою.— Так що доведеться читати вірнії, хлоп'ята...

Вересень—жовтень 1990

І І 1. Згадайте, що такс ипстмодернізм. ЗпаЙДІть у тексті ряси поетмо-

?д.српізму. Спробуйте пояснити, яку [юль вони виконують-¹ 2. Алюзії на які відомі вам твори можім знаній в тексті? • 3. flhioi поетж образ українського поста в |юмані?

Л. Схарактсрісзуйте образи персонажів роману «Рекреації»? Які риси вас

прннаблкіють, а які НІ? Чому?