У програш свята:

1. Науково-теорстнчна конференція «Святи, яке завжди з нами» (до- поиіді й виступи визначних філософів, економістів, скуменістів. пара-

1 психологів, кторіософіо, астрологів, патітотогів, народних деиутагів. гіпнотизерів, деміургів та іп.) — 27 травня, Зал засідань міськкому Ком­партії України, початок о 16 год.

2. Урочиста літургія іі повоосвнчепня церкви Воскресіння — ГТЯМЯТ-ки дерев'яного зодчества XVIII ст.— 27 травня, церква Воскресіння в Чортополі. початок о 10 год.

3. Вппуп фолдерного колективу «Золоті лрнмбарі> Чорюнільською районного будинку культури - 27 травня, приміщення кінотеатру «Ро­сія», початок о 20 год.

4. Конкурс бального тапшо — 27 травня, приміщення кінотеатру «Ро­сія», початок о 20 год.

5. Демонстрація художнього кііия|нльму «Еманюель-4» (виробництво Франція) - 27 травня, приміщення кінотеатру «Росія», початок о 20 год.

(і. 0 год. ЗО хи. 28 травня початок карнавального дійства на площі Рийок: конкурс анекдотів, ораторія «Дух, то тіло пре до бою», вибори Королеви Свята «Суперианна». перетягування канатів і ковдр, акроба­тичні етюди, апокрифічні розваги, театральна виства-містерія «Любов к Отчизн і де героїт'ь», тинні, жарти, любощі.

7. Святковий ярмарок на площі Ринок і піл церквою Воскресіння -28 і рани я з 10 па

8. Хресний хм до Писаної Скали з виходом иа крипту - 28 травня. Формування косиш при початку вулиці д.Ісржинського о із год.

9. Рок-фестиваль «Презентація труна» (беруть участь групи «Доктор Гатзбаг», «Розбиті яйця», «Левіафан». «Оргазм». «Смерічка» та Ін.) -28 травня, околиця Писаної Скати, початок о 15 год

W. Вечір поеаіГ «Ми с. тому що нас не може бути» — стадіон «Тру-лові резерви» м. Чортоноля, початок 28 травпя о 20 гол­ії. Заключні акорди снята: величаний мітинг протесту І сакраіьппй бенкет на схилах Річки, омоніиия тіл, ih-лнкі Вогнища. У нроірамі Снята можливі сюрпризи.

ДРУЗІ! і; .ckj.< тин нашого Духу, а з ним і остаточне визволення стають реальністю. Ми спроможні перемогти і ми переможемо! Веселі­теся — розвеселитесь! Слава Украпи?

ОРГКОМІТЕТ

Гатовпіїй режнсер-іиктановник Свята - Полю Ман/туро. Художники-постановники — Кауфман і Кох

ОРГКОМІТЕТ ппеловлюе щиру вдячність і глибоку відданість спон­сорам свята: ктистіативу «Мсіаліка» (м. Чортошль). спільному піднрш -метну «Ііпгртгяг» та особисто панові Франкові ffопелю (Швейцарія).»

— І вві ви тепер на це все скажете, друзі? — яіафіофиввк обЫа усіх запитальним поглядом.

Друзі, які вже кючи.іи нуса переважно у другому кухлі, сказали на ие приблизно таке:

• Неслабо'

• Маразм!

• Дурхата!

• Ват Мацапура, здасться, остаточно зщизіа— підсумувала Маргоір-лнкова Марта.

Ллє всі ці відгуки означати не шо інше, як радісне схвалення, і Мар-тофляк лишився задоваїепий тим ефектом, який справило иа іірікулпх ЙОГО майстерне соховітте читання.

• Ми з Грицем скажемо навіть більше. Той пан Нопель зі Швейцарії, UpO якого там зівдаїю як п|м) спонсора, паш добрий товариш. Дорогою сюди він подарував нам по гандону і в-іаіалі обіцяв запросити до Аме­рики.- подав довідку Неиирич.

• Справді? - зацікавилася Марта.

• Не хвилюйся. Маргусю, ми обов'язково візьмемо з собою твою чоловіка. До речі, ти сьогодні чарівно виглядаєш,— і Нсмирич лизнув IT в руку.

Siapri не було гфпсміго. але вона навіть не подала він ляду:

- Мій чоловік вже мис запрошення до Америки.

— Старий, привези мені звідти правікового члена,— заканючив Хом-ський,— пам'ятаєш, у мене був один такий. Його можна наповнювати теп­лою водою. Але якась погань вкрала його, іісвио, в іуртожіїтху...

- Певно, якась дівчина,— здоіадався Мартофляк.

А тлій вллпшй ніс при тобі? — майже одночасно спиниш Немприч і Грань.

• У ньому можна легко переконатися, хлопці,— зверхньо відповів Хома,— ляжемо сьогодні разом — і иереконаьтссь.

• Бонкгя. шо лягати нам просто не доведеться, зважаючи на наси­ченість програми,- відвів убік від неприємної ДЛЯ МартусІ теми Мар-тофлях. <-->

На вечерю ви замовили горілку і дивовижний коньяк «Шлий бузько», для Мартн — сухе угорська ' в*^{0 так}с нове. Черговиіі Ьодьо — а всі офіціанти в Чоїчошкіі чомусь відгукувались па не ім'я — з виразам Со­ром'язливого сфінкса иа обличчі занотував собі, крім тою. довжелезний Перелік їдда, якою вам захотілося. Тепер можна нреснокінпо розгляну­тися по публіці І закурити (Юрку, не жлобся!) «юлуазів».

ІЬбліка була вже переважно в стані наростаючої сйсрорії. То був за-гаЛОМ досконалий звіринець. У такі хвилини вроджуються дружба і ко­ханії* - це легко чігталося на розчервоиілих фізіях присутніх. <...>

~ Друзі.— з легким заворушенням у голосі заговорив Мартофляк,— поки принесуть печеного зайця, я прошу кожною з вас прочитати 00 останньому віршеві. Адже ви щось понаписували останнім часом?

— Я написав справжнього іравневого вірша І, гадаю, він буде дореч­ним, опхтосив Хомськші.-- Алі спершу внп'смо, Ґм> я відчувай* стра­шенну сухість у роті.

(Зчинивши гак, як він запропонував, усі натіпувалися слухати ї по­чули такс:

Цвітипія дерев ііаЩижігіии пора, навіїпіце зусилля краси і добра, як чуйно ступаю ь зелену країну, де соком дошів пахне тепла кора...

- Непогано.- перебив йому Маглтмрляк,- але цс не тно*. цс Андру-

хсівича...

- Ло речі, він приїхав сюди? - впав у мову Немирнч.

- Мабуть, шо ці,- з'ясував Мартофляк. - Я чув. шо вш зараз шипе якусь прозу.

- Як цікаво? - нагадав про себе Бьтиикевич.

— А хто такий цей приємний з вигляду молодик, який с і шить тут. між нами? - покосу пан на цього Штундера.

— Забули, чи що? — жартома знітився Білннкевпч.

— Друже, запам'ятай, будь .иска, одну вельми суттеву штуку. — звер иувся до нього Хомськнй.- туг сидять люди, які не бачилися майже тр» мхяці Зараз воші бажають досхочу набутне*, пниу ти не ік>вш:сн встря­вати її їхні розмови, а поводити себе так, наче течіє тут немає.

— Вибачаюся.- п|юмішрив Відиикевич. <->

— Хочете, я jmliiiohim вам коротко сюжсі снос І повісті? — заговори» по хнн.'іі Хомськпн. витираючи губи серветкою.

• Л як вона називається? - спитав Мартосрляк.

• Вона називається «Мерзотники* Пе повінь у ш'велах-

• Рошіовідаи, а-іс іак. іцоб ми зрозуміли,- зажадав Немиркч.

• О'ксй. Дія відбувається иа почаїку століття в маленькому про* віішіАпому містечку в Галичині. Там буде в деталях (Иіисаію перший політ на літаку одного граф* — як він /нднш.кться а небо і описує цілих три ката над пустирем, де зібралися юрми здивованих глядачів. Дирск тор приватної гімназії ирліие спокусити одну зі своїх учениць I по до­помогу вдасться до пинотизера. Потім до містечка прибуває ері-гериог Ферлиііанд у сущпуводі іалоіо /кітку кірлсирін f нинвдясться. низ всі вони дамно вже готують на нього замах Це така ттрористичіїа організація, яку очолшя. той старий пішотизср. Починається судовий процес над дирек­тором іімназії. ах- йому вл^нться вийти сухим | мам. оскільки під час промету н:.у'п іиі їй м .іемлетрус. Учениця ; ivor.i ш, котра в ней час саме молилися в церкві, западається разохі із церквою під землю. Вона опи-іінс-ться н невідомій раніше підземній країні. Тим часом пілот, якою н вивів на самому початку, ніяк не може посадити свою літака, адже зем­летрус усе ;шшшін

• Прекрасно! - похвалив Мартосрляк. з'ясувавши спочатку, чи Хом ський уже закінчив розповідь.

— А я майже нічого не зрозуміла.— зізналася Марта.

— Ям сам не гмх' тям розумію.— іюгодився Хетський.— однак чимось воно мені дуже иод(іба«ться.

Випивши за прекрасну шипеть Хомськоіо. дру.м лауважили, нк» інясі їхній стіл лекілька разів прошив якийсь голомозий масивний мерзотник, виразом оСшіччя дуже схожий на акулу Він кинув на нас кілька оціню­ючи»; поглядів, хоча важко було визначити, добре ие чи погано. У кутку залп ви запримітили ое.тьми інтимний столик, за яким і сидів тон гру­бее у товаристві ще кількох таких самих ігил.пн, щоправда, дещо молод-ООП віком. Дивувало, що в цій загальній атмосфері ресторанного на піімбожевоління Акулячий Писок та його партнери збери а.їй і собі абсолютний спокій і діловитість.

Але Водьо розиінп ваше хвилеве сум'яття, притар.ібапнвши нього разу Шість гарячих шніцелів по-гуцульски і ще ірисі.і грамів па загальну внмоіу.

— Росгнку, більше ие ний,- тихенько сказала Марта.

— Не буду,- пообіїоїв їй Мартофляк.- Вільше. ніж треба. А поки що - пропоную випити за те, що ви d

Горілка тс текла їхніми стравоходами, коли Гриш, штовхнув під сто-.'■'V Мзртіхрля ка ногою І запропонував

— Маю шось тобі сказати. Може, вийдемо на дна слова? І вони niiiLTH. а ии заїишилися при (толі вчотирьох.

■*» Бачите, йому вже не можна сьогодні нити.— сказала Марта

• Марю, кохана, я запевняю тебе, що все буде якнайкраще,-- пере­конано мовив ІІемнрігі - Рос пік надзвичайно витривала людина.

• Я краще знаю, витривала чи ні,— наполягала Марта.

• Ти сьогодні схожа на кінозірку,— шепнув їй на вушко Хома

• Якщо Мармнрлик пе може не пити, то він мусить пити, інакше и просто ЧОГОСЬ не розумію,- іперднв Немирнч.

• А ви ЗНвете, хто це щойно пройшов коло нашого СТОЛУ? - зненацька нагадав про себе Білипкевич.

Ви запшальцо полпвн.іиси їм нього.

• Це Пега.

• І хто він такий, чорт забирай, що ти таким пієтетом вимовляєш оте «Пети»? - зацікавився Немирич.

• Це король рекету.

• Може, скоро Шлемо звідси? - знову занепокоїлась Марта.

— Показати йому спину? Це вище наших можливостей! — завівся Немирнч.— Ми мусимо іідпо репрезентувати себе.

<...>

— Дивіться, вже музиканти вилазить,- скривився Немирнч,- тепер -юврдуть свою іхиу.'іьську музику, аж ми не зможемо побалакати.

• Щось іще замовимо? — поцікавився Хомськнй.

• Звичайно, підтвердив Маітк|іляк. - Коньяку і що-небуль з'їсти.

• Можу порекомендувати пляцки,- встряв з-за Мартипого плеча Бодьо. котрий саме змінював сервірування.

• О, пляцки - то божественне їдло! - втішився Немирнч.- Прошу шість порцій з грибовим соусом?

Бодьо розуміюче кивнув і зник, нк мольфар.

Тим часом Білипкевич. котрий зажурено думав, як би Йому реабілі­тувати себе в очах товариства, нарешті знайшов вихід:

— Можна, я запрошу Пою до нашою стату?

• То цікаво,— сказав Немирнч.

• Тільки не надовго,— заж;ідав Хомськнй.

• Я не хочу, заперечила Марта.

• Клич! - виріиіпв Ма|пофляк, почувши Мартину думку, і, коли Білипкевич зраділо покинув їх, запитав: — А хто такий?

• Пєтя — це король рекету, пояснив Немирич - Он той, схожий на акулу. '

• Я зараз піду їсть,- не вгавала Марта.

• Іди,— попишися Мартофлнк.

— Я обіцяю тобі, шо все буде добре,- поклав свою долоню на Мар­тину Хомськнй.

— Зовсім ЯДурІЯМ,— не засиокониіаіась Марта.

Петя ін* змутив ііадто доню впрошунати себе і от. супроводжуванні! Нетвердим у ногах bLuinxrHitvrv. наблизився до напюго столу.

• Разрсіип* нам іірсдстанго* моїх хапони їх друзен-ііж-п їв,- клав інкму оідшоссвич. Кто очень славиш насти, ізнєстннс.

• Пет*.- приязно посміхиу/ин мерзотник.

Нін noui.iyn.Tii руку Марті. попы по черзі привітався з кожним. ХомськиЙ п.ііии Гюму чарку

— За знакомство,- підняла чарку д*ула І влила ГТ собі у свій широ­кий писок.

Тепер його можна було роздивишся трохи краше. Він ман досить кругле, тонсгошоке. а маленькою Ґілнлною па чолі і ледь вибалушеними очима лине Шия була коротка, але дослівно бичача, вже добре .tacxtar-ла. при крам ,і грубим затоттім ллннрчом. Решта була тілом. заияиіутнм у «мармуровим» Джине Привертала увагу також нрава рука, рясно всіяна Перстенями. І яких кожен. ґягзнерсчік», мав якусь міепечну функцію

.ім їй випите, делікатно помовчали.

• )}рнехали отдохнуть? - врешті запитай Пстн.

• Так. па свяю Воскресаючого Ду*у,- пояснив за всіх Ьїліпікснич.

• Это правильно, это нормально,— промуркотів король Голос ного можна було 6 назвати контрабасом.-- А чею ты за них отвечаешь, они Что, не разговаривают? — глянув на Въчииксвнча

• Вопи тільки віршами говорять,— захихотів Ьілиііксвич.— Товари­ство, я пропоную для знайомства І на честь нашого гостя 11см прочита­ти кожному по віршеві.

Гриць скрсгоінун зубами, а всі інші гак зиркнули на Білипкеннча. що той миттю зрозумів І оцінив свою неї активність Але було ПІЗНО

— С удовольствием послушаю. — заохотив Петя. Але всі мовчати.

Я. кстати, Есенина очень лиюлю,— як міг, виправляй незручне ста-ноиііще ПвТИ,— Кіо-пибульш вис помнит Есенина?

• Розумієте,— набрався духу Хомський, ми його любимо

• Вот и чудесно. Л|ючитаЙ чтоиибуль.

• Але ми вважаємо за краще гтобіпн тт, ию в лаву мить нам гвиоЛигть-ся,— продовжував ХомськиЙ.— а не те. що ви нам скажете робити.

• Товариство, в мене народився тост,- підвівся Немирич з наїитою чаркою и руні - Наливайте собі, бо я тостую.

ІЬтн. нроклніавши відповідь Xомського, тепер наготувався слухати тост.

— Ріднії — почав Немирцч. - Людина створена так. і«о Я завжди всьо­го мато. Вона самотужки прикопує себе до лаіщюгіп буття, бодай навіть і золотил / ..• ними Ланцюгами на шиї проживає педовгиіі свій земний вік Вона ірабус ближніх своїх І коли треба, навіть еітн'лж в них із пісто­лета Це нечатыю. але так воно вже є. Салонне, що людина ніколи не .замислюється ігад тим. а навіщо все це. Адже все одно у фіналі хтось

ycruive нистттснттн швидше за тебе. Адже фінал відомий г він ivjmm і той самий Два всіх нас і для кожного зокрема. Проте кожна людина вперта І самоааслііілсна. кожна д>'мас. що саме .via неї зікіб.існо буде виняток на небесах, і осе ііі нртк іиіьея. і .нинішню буде вічне блаженство шя'н-ги джине І щовечо|>а зоакошунати но (ихторанах. як оце сьогодні нипа­ло отут усім ним. Хоч інколи і и ній прокидається otofl нпутрііииін ГО­ЛОС І н\кі\кінигь: «Щ що. все одно ти їм» вічний, ну нехай «.тніть буде пишний багатий похорон, і квіти и рік. то з Вразили на могилку се|іед зими, і гранітний пам'ятник з бронзовим твоїм профілем, ну нехай навіть звуться побратими з усього Союзу, аби віддати тобі гнану, нехай навіть звучать промови їхні влереміш із віршами Сесійна, нехай! — але тобі вже не бути ось тут, завтра, на цій землі!» І людина здріпаетя, рідко, але здригається, почувши тон внутрішній гатос у собі, проте, схожа на аку­лу, вона продовжує робити тс саме і пе хоче каятися. Виїґсмо ж за лю­дину, вперту і нерозумну, приковану до золотих ланнюгів буття!

Це була твоя лебедина пісня, с гари й,— сказав Хомський. каїн вони пні і йди.

Пвтя ще иа разі не знав, сердитися йому чи дякувати за піи-красиин тост. Але здаваїося. він трохи спохмурнів. Проте нарешті заграла музи- ка, і зав'язався новий иіха&ий сюжет. *

— Я хотел бы ноташіевать с тоскні,— звернувся король до Мартн. Марта вже збиралася якнайрізкіше відтяти свое улюблене «ще чого».

ате злякалася і мовчала

Я хотел бы иотяниевать с этой девушкой. * значно голосніше по­вторив litтя, дивлячись їіі н обличчя.

Ну от. Мартікрлнче. маєш клопіт, тепер пі щось новипси катати чи робити, чи, може, хай полію*. нічого з некі не тіяиппм я, не з'їсть її акула маму твоїх інтєй, хай дієти-я Божа воля, тому ти сидиш як обісікніий, а вона благально дивнтіся на тебе, мовляв, кажи щось чи )юби шо* ь, як мені нитримзтп иі ІІ благальні погляди, ну зиаііди якийсь вихід, ти ж великий ноет, ну що ти сидиш з язиком у дуиі і розглядаєш порожню чарку, ти. борола І два вуха, здійсни нарешті вчинок, увесь світ дивиться-.

. V .■< підводиться Хомський і якомога чемніше каже;

— Нам дуже прикро вас розчаровувати, атс нершпіі танеш- обіцяно мені Мартусю,— він запрошує.

Марта ticrac (а ЩО їн ше робити?) і покірно ВІДХОДИТЬ слідом за Хом-ськпм туди, де танцюють повільний танець у напівтемряві. Бідиіікевич, хоч і сидить, але здається, що аж присів. Пєтя обводить усіх неквапли­вим поглядом, иіби запам'ятовує—

У цю тривожну миті, віпяпіун з кишені свою книжечку Немирич і, на­писавши на тіггулі кількз слів, подарував П королю.

— Спасибо,— ПвТЯ сховав книжечку до шіфудшя кишені своєї джин-сівки. навіть наши не прочитавши.— Иу, я пойду. Там ребята ждут. Отдыхайте.

Ви встали, шобн гідно понроныти його,

— Я думал, у ВВС веселее.- сказав Мети і відїйиіои.

— Ігорку.-- спитав Мартофляк,- як ти ітїдасщ. хто з них більше не-жилець иа цьому світі - Хома чи Нсмирич?

— Гадаю, ню я,- відповів за Білиикенича Нсмнрич. Але ТО вже була інша тема. <„>

Вони повернулися до столу "саме тоді, коли друзі без них добили замовлених триста і. поки Бодьо вирушив по пас tymii л милі п'ятдесят, налягли па шквяркотливі плянкн. щойно принесені згаданим уже Водьом.

• Ніхто з вас пі хріні ие розуми у творчосіі Аптоннча! - кричав Мартофляк. намагаючись заглушити початок нового танцю.

• Є тільки один ключ до ного творчості,- відповідав па це Немприч. І він у кожного з нас між ногами!

• Гарно ви нас зустрічаєте,- сказала, сідаючи. Марта

• О. вже натанцювалися? — дійшов висновку Мартофляк і продов­жив дискусію.- Той ключ, який між ногами, голиться для буль-коїт»! Але для Аитоііича нього мало! Ти можеш скільки завгодно оперувати Туї своїм* йо.. задрочеппм фрейдизмом, але ти не дійдеш до суті Лнгопича. хо*і би верався!

*» А чому ТИ вважаєш, ніби тільки тобі дано ДІЙТИ до сугі Лнтонігіа. звідки ти знаєш, курна мать, що я до неї пе дійшов?!

• Бо ти висловлюєш абсолютну х... с-е абсолкттно-безглузд. речі про *К/шгу Лева»?

• Це я? Я про «Книгу Лева» взаіалі нічого не згадую»"! Я трохи прой­шовся по твоєму віршеві, який ти тут нам читав І який мені не сподо­бався...

• Бляха, та хай він тобі не подобається хоч сто jmikiu, Потрібна мені твоя думка, як сухій срані попіл! — завершив дискусію Мартофляк. тим більше, шо на столі з'явилися свіженькі двісті п'ятдесят.

• Ростику. а в яких саме містах Америки ти побуваєш? — досить невиразно проплутав язиком Ытнксвнч.

• Я щасливий, що ми вже перейшли на «ти»,- дав йому зауваженим замість відповіді Мартофляк.

• Хто він такий, ней паршивий мудак з рожевими щічками? — відізвався нарешті Гриць, якпіі мовчав десь так близько сорока хвилин.

• Я ваш товариш, Грицю— пояснив йому Білиикевич.

• А мені здається, що ти не паш товариш. Ти майорові товариш.

• Ні. чесне слово, пора вже звідси Йти! - знову захвилювалась Марта.

• Хто ти такий? - продовжував Гриць - Я знаю всіх, тут ирісутніх. Я авва? Ореста Хомського. цс прекрасний поет з Леніг... з Леиін-іраду. я знаю РОСТИКЯ Мартофлнка, це величезний іикт. це мій товарищ, я знаю його красиву дуже жінку Наталю-.

• Марту,— поправив Білнпкенич

— Марту,— поширив Гриць,— я знаю Юрка Нсмнрича, це колосаль-ннії ноет і црекраспин товариш, я знаю себе. Л ти хто? Хтось мені може розказати про цього динного чоловіка?

Усі мовчали, тоді Бідникевнч почав пояснювати:

• Розумієш, я член ОРГКОМІТЕТУ...

• Ти нагла свиня,— 3 усмішкою перебив йому Гриць.

• Грн.ЦЮ, не треба, я ж просив,— нагадав Мартофляк.

• Вибач, він трохи перебрав,— сказав Нємирнч Бминксвичу.

• Юрік, скажи Йому про цс, вій тебе послухає,— заканючив Білппкє-вич.— Я ж так старався для всіх васі сльоза покотилася по його ЩОЦІ.

• Грицю, досить/ - владно наказав Мщгпмр.чяк— Він непоганий хло­пець, навіть якщо кагебіст.

Ця фраза несподівано заспокоїла Штундеру. Тим часом Хома, який справляв враження пайтверсзішоїо серед присутніх, інтимно поцікавився в Білинкевича:

• Ти міг би позичити до завтра дні сотні?

• Міг би. А шо?

• Ну, то розраховуйся з. Бодьом, а я тобі завтра поверну!

• Що ти, Орку, не т|мюа нічого повертати.— замахав руками Вітш-кевич.

— Я на чужий кошт не пиячу,— відрубав Хомськнй.- Котра година, юваристко? - голосно звернувся до всіх.

— За півгодини починаться,— відповіла йому Марта.

— Так. Слухай сюди, Білийкевич.— Хомськнй говорив чітко, як коман­дир підводною човна.- Ідеш до Бодя. розраховуєшся, але з тим, що Южному те по каві іі по п'ятдесят коньяку. Тоді приходиш і доповідаєш мені загальний рахунок. Пішов!

БІлинксвич полетів як торпеда. Йому було радісно, що з ним знову розмовляють по-людськи.

— Тепер я прошу у ваш,-- як міг урочисто, сказав Гриць.— Зараз я чи­таю свій остапній вірш. Цс мін найкращій вірш. Про одного чоловіка. Вій досить довгий. Я прошу всіх слухати і пе перебивати. Цс зовсім новий вірш. У ньому я все сказав, ви почуєте. Це мій передостанній вірш.

— Передостанній чи останній? — запитав Хома.

— Останній пе рахується. Цей — передостанній. Я просив не переби­вати.

Усі слухали. Мартофляк хотів закурити, припаливши до фільтру, але Марта вчасно побачила.

• Зараз я згадаю. Зараз. Там колосальний перший рядок. І тільки? — спитав Хома.

• Не п... Зараз я згадаю. Це верлібр.

Усі слухали, але вирази на лицях вже мали трохи знуджені.

— Я написав його позавчора. Тон. котрий написав учора, пе раху­ється.