3. За .Чііі'/могчк/ яких .Ьктюгк автор тгодлзус пиуціїинпії світ терпіні'* а. Яку роль у iknbc.1i вітнриють демонов нічні образи''

5. Які морально-етичні проблеми художньо огчиглюї В іИєичук в по-■елі «Шипа ситннкнига»?

джумА

Мандрівний пирулмінк відчув утому. ВІН зійшов а дороги і приди у холодку біля саміп нього куіиа глоду. Проперлося пал ним високе небо, дзвеніли жайворонки, куш уже був обіїдутаний вересневою иавуїнікио. еюрчлли коники, шнидко пратетіла зірая горобців, великий лелека про шин пал головою, виманивши довгого .г*ьобл Цирульник длил юши вся. в очах замиготіли червоні смуги іі плями. Він подумав, що нього ралу шлях од села др села виявився Надто довіин.- був уже ііьіоднни. але не хотілося рухатися й турбув:ітп цю пішу н сиокій. Не але було б і на­питися, думав він. та криниці побдіїзу все одно нема; пинии перед ним Червоні смуги її плями, розжарюючи темряву, н яку поринув. f {решті, темрява теж була червонувата, і вій розгледів у ній обрис — чи матка* ра. чи колола. Далі побачив незнайомі обличчя: одне, друге, трете, були сггокіЛні й vvkuhi. тітькн в кожного надмір розширені очі...

Цирульник розплющився й сів. Різонуло в очах під иск|іаіюго світла — з-за хмари визирнуло сонце Хотів звестися, але незримий тягар зігнув його.

- От тобі П на! - пробурмотів він. упираючись обома руками в зем­лю І знову намагаючись нілвяхпкь. Але титар так само гну и н'оіо до землі

Цирульник обмацав сен»! плечі, латану аимічку на спині, роздивився навкруш — на глодовому куші червоно палали ягоди, і йому аж очі за­боліли від цих вогників. Одначе треба було встати, і він. спершись на руки, напружився, скільки міг. Ледве-ледве розігнувсь, од напруго зро­сився лоб. треміілн руки, віддих став важкий 1 нерівний Лерех/яттнн-сн, зириувіїїн на небо, і йому наче полегшало. Підняв Із землі торбу зі струментом і хтинуванея. яка вона летка.

Тя/арзі спіши, проте, їм? спав, пітна ііосо гак само, але він вирішив іти — до того ж віддалік внднітись уже перші хати села. Вийшов па дорогу і спробував закинути торбу на плечі. Але вона ніби в, ізрилась об Щось тверде і знову злетіла йому до рук. Повернув голову, зазираючи за спину, проте не побачив нічого, хіба що туман простелявся іа ним. не дуже густий, однак непроілядннй. Цирульник накрути» на руку швор­ку від торби и наліг на ціпок. Тягар зі спини не спадав, він крекнув, підкинув його, мов лантух, і ступив крок.

Iпни* важко її повільно. Навколо блимоплп квіти. Ічмросталисн, більшали на очах і ставали волохаті; ромашки іоііаалпся десь над ГО­ЛОВОЮ. ГУДИ ВСЛИКІ. ЯК ЛЄЛЄКН. бДЖОДН - НИруЛГ.ІШК блЧНН Гхні киря-

чеиі очі. - грана здіймалася, ніби дерева, шумів вітер, і ні дивні дерева іулн. Виліз здоровенний, як теля, ішіркун і подивився на пьою з іу-пою байдужієгкі. ІІаи'хпун. гкззіуляючи сірою бЧадубого рота, її почух-марнвея. Циру.п.іпік витер з чата піт і зиснанька відчув, як шось лек-хоче йому шию. Змахнув рукою, тоді наблизилося до вуха щось жорстке, паче губи.

— Зараз тобі полегаїає.- сказан чи то він сам, чц ю інший голос. Знову ешірнувся туман ніби порідшав, квіти швидко меншали, дрібнішали цвіркуни та бджоли, пташки з шурхпіом зірвались у повітря, і він відчув з налегшею, шо тягар йому трохи спан.

Сів на узбіччі й передихнув. «Такого мені ше не траплялікя».-- по­думав, поступово доходячи тями.

Село вже було недалеко, і він знову взявся за ціпок. Ззаду на нього кинудік'я довге вечірнє щюм'шпн — гни, ното видовжилася й лягла па дорогу. Цирульник здиновано вдивпш'ь у ту тінь — бігла перед ним. наче стежка. Ступав па неї, а нона рвалася З-ПІД ніг, ваблячи іі принаджую­чи Мала дивну ГОЛОВУ машклра чи колода, а на ній стримів великий, мов лантух, іорбисько.

Крапці цпрульпнк вийшов на сільський майдан. Ішов порожньою ву­лицею й дивився, як сходить сонні- Було веселе й умите, блищала тра­ва, довкола стояла тннм — село Іще спало. Він не гаяп часу, навіть не зайшов до хазяїв, у яких ночувап, а відразу ж поспішим на майдан. Сів чіл крислатою липою й |нкислан свій струмент. Але люди до нього не сходилися — майдан був порожній, порожні буди й вулиці.

Вчора ігрийшов сюди й був гостинно стрінутий. Переспав, прокинув­ся пр<ятнтлілнй. здавалося, полегшало іі спиці. Однак навколо динно порожнію. Сидів біля свого струменту, і до нього ніхто і п.* приходнії. Він навіть гукнув:

— Гей, хто хоче причепуритися? - Але вітер поіасин його голос. Висла густа тиша сонце вже підбилося високо, вітер схитнув лину

й ааташіювап на лисп. Цирульник скинув брилка, вітер скуйовдив йому чуба. Хати стояли принишкло її иастоіюжено. а над ними не курилося димком.

Обличчя в іднрульника ніиовжилося Ще посидів якийсь час. пригля­даючись чи принюхуючись, а по тому звівся. Був здивований і поему і-нілнй. і не зливуваивя повело ЙОГО до першої хати.

Обережно зайшов па обійстя, наперед відчуваючи щось лихе Ще більший подив охопив йоіо - серед двору лежав, виваливши язика. мсртвші ообвмЖ Нирульннк відчув, що й хата дихнула на піано пусткою. Торкнув двері — все в ньому напружилося.— але довкруг було тихо. Дііері відхилилися з рипом, і він здригнувся. Переступив поріг, тремтячи,-

■ ніздрі вдарив дух мертвою тіла іі пустіші. На столі лежала хлібина, грудка соді іі стояв іптофик горілки.

— Чи вдома паші tttcitoxapP - стало тонким голосом.

Йою починало трусити. Ьуло інхо. іак тихо, ию чув власне дихання.

— ГейГ — гукнув тим-гаки юіікнм палосом. Чи вдома пани госполїрі? Вояж я cry нищ до гвіт.'шні * :»іше ииґкш.нішн до лнереіі, бсзЄШІНН

СПИНИТИ трем у колінах. Зазирнув д<чс|х*дини rt аанлннцнве я. бо хвиля НУДОТИ іірокоги.іасн но млу

— Ну. звісно! — ігроб\|ТМОтів. уже повертаючись до виходу. Йому бра­кувало повітря.

Нирї.іьшік вііішкт /(.[.(гір Чудне заціпеніння охопило iioru. Сів на Гайкові Іі утопив обличчя н долонях Пальні йому нее ніс тремтіли, а перед очима пропливати якісь незнайомі обличчя.

! він відчув жах. Хлюпнуло межи очі чорним ДИМОМ, чорною модою. Слизькі вужі іинюнлли йому в дучпу. і він зрозумів, що не витримає всюго цього. Скочив иа рівні іі кинувся иа вулицю.

Іуг було так само порожньо. Знову пе міі оіимиі нея: вчора він прий­шов сюди село було спокійне й мнрне.

— ГеД.¹ — загукав рангом нирульинк на все горло.— Чи є тут хто живий?

Прокричав не ше (иа і ще. Ллє відповіддю було безгоміння, і він стан задкувати, відчуваючи, як хвьоехае йолх, моя батогом, тоіі-такії жах.

Сгони Серед порожньої вулиці у полотняних штанях та сорочці. І йому здавалося, що він ше й Досі спить, що uc тільки сіраштпш сон, який зникне, варто тільки прокинутися.

Цирульник сів біля ЯКОГОСЬ тину іі заплющився. «Треба заснути.-подумай мін,- utjxfami нсіі сон ішніїм*. Однак навколо стигла га ж гаки моторошна тиша а цирульник був людина інереза. Він бачив, що тни, на який спирався, був справді тин, покриши дорожньою курнвою,-з потрісканою паліччя душилася кора. Перед ним поила хата, і нінузлзхв її посинене вікно Іі шибку, складену з двох шматків скла; білу стіну, обляшиу брудними цятками під дощу; солому, що вкрилася зеленим мохом, а з иеі вибилася бліда іі хирлява травинка. Цс все було надто зрнме. як 1 його закінтюжені босі иоі и, як слід од по и вчавлений у сірій землі. Побачив ще свіжі кінські кізяки й aaOJpCBbBcJiy кимось у тин жовту квітку. «Треба тікати.- стукотіло йому в скроні,- а то ще не вийду 3BBJBSBHN

Згадай Н|н> струмені. |нмкладсний на майдані,- могли б у крас ги. доки він ходим.. «Г іо було 6 добре»,— н|мібурмопн. з острахом ііозіі|)аючи на хату з облипаною енною

Знівси іі обірусин по|юх аі штанін. Хотілося, іцоб ця тиша хоч я косі еко.чпхііу./ік'я, хнії fin it напали на нього собаки. /\ле йшов порожньою вулицею, і навчімо не чути було ані звуку. «От би зустрітися З кішікь — уже з відчаєм подумав він,- і просити хоч би іюіюніно до люльки».

IЬфулышк знову шійііия Ш поролони ІівШПі іуті досі гуляв Bticp. звіюючи куряву. ІІЦ липою лежал сірунеиг, ЯКОГО ніхто ПС зачепив, вітер уггиг завіяти Лою сірим попелом. Нін «ориув шматину, струсив куряву і вклав струмені у торбу Толі шс ржі і/сїивиасм доктим ног.ія лом хати, порожній майдан, вулицю, ни» гЯглася вглибину, здалося, йому зовсім небагато треба, щоб іючупісаі щасливим: хаіі би злглякали Собаки мн заревіла худобії, /Vie навколо було пустельно, аж холодно, і він рнібито іі утомлено рушив із села відчувавши на плечах осоружний тягар, а на душі скімливий жать.

Аіаилртвтшй цирульник був нематодий. Хтоиіа-скільки блукав він дороіами. обличчя йою «/ширилося й покрилося гугтим даюльнсм. .тоб був поме|»ежапші зморшками, очі паче .«шнуровані в мішечки, великі губи потріскані й сухі, я нал шшн - сірі кущики вусів. Одежа завжди абияка — полотняні штани й сорочка, па голові брилик. У торбі паді чобіт та струмент. лілля та ліки. Він ходив долгами, зігнутий I замис­лений.-- його вже знати по селах лінію. .Чаги з'являвся, до цього маїом ;їм ш люди.- на сільському майдані ставало весело, бо він. нраіікмічи. завше пританцьовував і наспівував. Заможніші хазяї кликали Гюю до хати, часіуватн обідом і чаркою, а толі вже — всілякі замовлення, ради й чепуріння. «Хто хоче чі пурігпіся.- гукав він веселим голосом - Дідів

;К>блк> хлопцями. іі бабів /ішклмні*

День був сухий, і ріакйм теплим вітром. Ціфульник ішов дорогою, важко иересіавляючи попі. Довкола німіли лани, ощетинившись ВИСО­КИМИ «тернями, бовваніли самотні дерева і) куші розтикані тут і іам. він плентався від одного дерева до другою, вітер кидав в обличчя куря вою. хрумтіло ю зубах а йому мест ер» шо боліли ПЛЯМІ — тягар зі іпиии не спадав. З кожним кроком начебто на|кнтав і нрітіскав дужч,-. юро був високий та гострий - ній це бачив па власній тіш. Але треба було йти. ЯЯ) мав у роті сьоиьіиі ш хрихтн. Сси», яке так тяжко вразило Лото, вже сховалося з очей. I ній плентався полем, внелаблий і знічений.

«ЧИ не смерть то моя?» — подумав, зупиняючись біля невеликії! об­скубаної грушні. Під нею було густо грушок, і він лав їх жадібно їсти, не помічаючи пі терпкоти, ні смаку.

Ліг на траву, вітер обвіяв обличчя, і він подумав: отак би лягти н за­снути навіки або ж заснути і. прокинувшись, ііерсіожаттяся. шо все це тітмн за/ьиюрока. Вій лежав, і йом>* важко німа спина, боліли плечі іі відданато в шию. Голою катам уттла він диким я щітитікаші няллірод-плющених очей туди, де іромалнлисн хмари Й подекуди злблискуняли сині латки неба. В цій хвилі не було « нього ні батю, ні урази - тільки глухе здивування, з яким дививсь у небо, і глуха туга, що гойдала його іі пригашувала мозок, нкіпі заволікався м'якою вовною. Зданал«чя. що нею заросло все иебо и земля, млоїлося н очах, судома сгигхаля іогкю. і він тільки теїнгр відчув, які терпкі були грушки, шо їх наївся.

Але не міі лежати - до вечора хотів утрашігн в село, де сподівався на вечерю й звільнення від цього наслання. Звівся, спираючись на руки, й розбито почвалав дорогою. Як і того разу, побачив па узбіччях веле­тенські, більші за людину, |юмапіки, бджіл, як лелек, що гули пал тими квітами, врешті. Й самою лелеку, котрий стояв, як журавель, біля кри­ниці. Цирульник згадав, що його давно палить снраіа, схопив лелечий дзьоб і спустим його в темну прірву криниці. Лелека нив воду, а він за-зіціав до того джерела, безсило черкаючи долонями прохолодну виьгість.

- Ну, годі! — пробурмотів він, втираючи сухі вуста. Десь близько уже мало бути село, воно й справді з'явилося попере­ду — мерехке, як марено, з липами, в'язами іі білими, паче мальовани­ми, хатами. Пуіівцем гнали худобу — знялася сива курява, пастухи й че­реда пливли и ній. паче по воді йшли. Цирульник повеселів, відчув па губах смак свіжою молока, аж слина поіекла. побачив його теплу гус­тину й бульбашки поверх на краях кухля. Наддав ходи, височезна тра­ва зашелестіла услід, 1044 очерет, і він пішов між того очерету, змагаю­чись із вітром, який дув в обличчя, і відчуваючи, що геть вислаб і йому сгае все важче долати цю дорогу.

Цирульник лкібнн входити в село, коли спускається блакіггний суті' нок, затихас вітер, змовкас худоба, чоловіки виходять із хат і сідають на призьбах, жінки стелють у садках обруси на столи — пахне вечерею, ТСПЛИМ молоком, спілими яблуками. Чується рий журавля біля криниці, неголосна жіноча розмова, покашлювання дядьків, які смалить на призьбах -тюльки з шпицевого кореня, погуки матерів, дитячий гамір, поквокіуваппя курей, що всідаються па сідалі. Хати нЬіпочнвактть, роз-хилинши двері.- всередині гуляє темпа сутінь. Люди в цю пору м'як­шають І добрішають, завертають подорожньою й запрошують па вече­рю, особливо коли йде цирульник. Іііп постриже й ніполіггь. іфичепурить вуса й бороду, л.ч ■ і. жініц" трави на неміч. Нитиме мазохо і оповідати­ме дітям казки. Л молоко, яке він вип'є, буде свіже й тепле, за Це моло­ко він ладен вивернути всю торбу, він щедрий, як шедрі до нього й гос­подарі.

Цирульник бачить все не. приплющивши очі.— до села вже зовсім близько, вій хоче насправді до нього дістатися. Не любить турбувати господарів, коли ті облягаються. Запах сіна, на якому він спатиме в повітці, вже іі зараз лоскоче ніздрі, як і ззиах молока. Сонце б'є йому в спину, він бачить перед собою довгу горбату ГШл й напружує силу. Сю попереду село, його вечірній молочний дух. його и- і: сутінки, шо пах­нуть сіном та яблуками. В таку хвилю нирульник і сам добрішає, дивить­ся лагідним «ч* iv. хоча тніар так само чаниіь па спину. Пригадує знайомі обличчя: він знає це село так само, як Знає його воно Дерева ближча­ють, біжить біла дорога, стелються смужки від коліс, вони теж біжать, начебто Іде він возом. Цирульник зустрічає першого чоловіка й вітаєть­ся. Той вітається також, і цирульник задоволений - за кілька хвиль

увійде в село, де ного зустріне дух сіна й молока, добрий дух людської Прані й ГОСТИ 11 пості

Але вршіш Шфулиіих знову відчув страх, шо ніким йому в груди слизь­ким вужем. Навіть здалося: тут. серед майдану, ос їлося безліч іаддя. яке обплутало його тіло, сичить ув очі. а він. мов кам'яний, сидить серел нього, даремне розклавши струмент. І зддя холодне й гидке, а він иипон-иі ний здивуванням та болем. »І досі наче спить, бо де це бачено, щоб було стільки гаддя і щоб воно обплутало так людину, хай навіть вона її кам'-піа.

- Ьув один хлопець,- шепотів ного сухий язик, начебто оповідав дітям,- який скликав гаддя...

«Повелитель гаддя!» - подумав ній.

Таїнзлвало листя на лині, струмент укривався курявою, він сам по-кривлнгя тією курявою, і там. де пролазили _Вужі. курява злизувалася -залишалися смуги, а може, це так темні»⁴ йому в очах? Були ті смут наче дороги в стену, і ію них повзли великі, мов япгята, мурахи, лнии.н.ч-я на нього й на світ, і він раїггом злякався: а що, коли все повторилося?

Відчув, як закололо йому лід серцем. «Вже добр&ъкм н туди»,- по­думав він про мурах. Сидів на подорожньому майдані й думав, шо таке не може повторится двічі, готова в нього іалто вттшлхчьі. сноб удруге витримати той жах.

- Вже час би й лудобу виганяти.- сказав собі.

З диоіу, де ній ночував, теж не вигонити корів, і він пожалкував, шо гаки не кшшои до лати, ик прокинувся,— не хопв набридати.

Зніио на ноги й рушив порожньою вулицею. Дивна тиша огортала його — ні гавкоту, ні запаху диму, ні квоктання курей, пі півнячого сіпну ні іржашш коней, ні мукання корів.

Голова Його була втомлена.

— Двічі нічого не повторюється,- сказав він.

Німі вулиці, німі городи и двори, німий майдан, лише дерева гово­рять лтяіотять і лопотять, начебто не можуть иагомопітися. Німува­ли жура&іі біля криниці., опустивши дзьоби в студенииі й безперестан­ку п'ючи воду.

— Гей. скільки можна пити тої води! - пробурмотів він, все ще нама­гаючись утримати свій чудний настрій сну. Бо то не може не бути юи Він раптом озирнувся: за ним пон:іло, аж дорога стала чорна, іаддн. Всі разом підлили голови й сичали Він майже побіг, щоб позбутися нього видива.— боявся вірити й не вірити, боявся розуміти те. що И.о. і.і і.ин­ея одне ш одне з такою нещадністю.

Ускочиз у двір, де ночував, його гнав біль, гострий та холодний, мов шабля Побачив садок біля хати І стіл, за яким учора вечеряв; собаки не було - лежав, певне, в буді; іюбачнв зачинений хлів, а звити ні зву­ку; .'."'ч'шіі зачинені двері fi завішані вікна, а на стрісі - іннтожнс леле­че гніздо: ні .телеки, ні и течеият.

pni иизадкунан з днору. бо душа його вже осягла Те, чого не розумів мозок; врешті він давно цс знав - шс коли побачив порожийі майдан; відчув, як лопнула тихо, без звуку, наче хто дихнув, ота павутинка, єди­на квола сподіванка, що двічі нічого не повторюється.

Цирульник згубив брилика, волосся було іеть сиве. |мшрпіанс вітром і склеєне поіом. йому здадоєя_ьщо на спині в нього кринана |кіна, і вш став скрадатися попід парканом, щоб тієхдсм вискочити із села.

— Це я, я\ казав вій.- Все їй* треби було зрозушги раніше — той со|хт не просю юрб! - Bin повторював однотонно наче крапала вода: — Це я. н' Недаремно *•«• лоикруж ікщюсіалося й ставало таким чудним. «Все не один вузол,— подумав він.— Це я. я поіубии і іи.і села!»

«Ну от,- подумав він змо|>епо. коди відбіг так далеко, що не бачив поселения,- знову тс саме!»

Перім ним здіймалася стерня ледь не людського зросту, він ішов між цього динною дісу рурок. у які сиисіів вітер, на плечі боляче тиснув тягар. Вш рлиюм спинився: сірі хмари понили небо, сірі гуси летіли по ньо­му — все це сповнювало світ драглями. Він обдивився пате - навколо ні душі, а збоку - зарості вербодазу. «Річка!» - подумав він.

Исчтупово > ■ .і :-і :- збудженим — стерня бачилася мов сісрня, а небо як небо, набрякле й сіре. Він довго стояв у тому полі серед почорнілого пагіння; над головою крикиула сорока — вітер схопив П і жбурнув убік.

Сгони серед великого порожнього поля, вітер гнув на межі вибілену траву нижухлу й суху. Він згадав, яке село лежало перед ним, і тихо щюшсііотів його мазну.

Вже надходив вечір. «У селі вечеряють»,- подумав він. Спадає суті­нок, м'який, юдубий. затихає вітер — чоловіки виходять із хат, сідають на призьбах, жінки стелннь у салках обруси па стані Вш бачить обвітрені обличчя. «рентлі щітннокі. чуби, яких давно не торкалася рука цируль­ника, чує неквапні розмови пробілим світ. Л це вже він оповідає казки дітвори, що аж вуха порозвішувала; ось потай прибігла до ньою по жіш*чс зілля молодичка, зазирнули дівка чи парубок, які захотіли любаєпого зілля...

Він стояв серед голого поля, малий, зігнутий, у простій іюлотняній одежі, його босі ноги були темпі, пегатепе обличчя обртдо густіше, під кущастими б|ювамп світилися насторожені очі. Вже не міг нести па пле­чах гой юрб знав, що це вступить із ним у жодне село. Згадував знайо­мі обличчя, і дивна лютість поймата його.

- То 0Цс О и мая иілшисяі - іукиув ній, намагаючись обхопити себе руками за сипну.

.'Іиплн по слині діїишлми. тоді упав иа стерню іі ночам качатися бився юрбоч об и-ч.ію. дряпати об колючки, аж сорочка подерлася, ковзав спиною, намагаючись ач<ч-ати юй п}юклятущий iojhj. але тільки-но зво дингя. тягар знову Мався йому на спину.

Лишіть торсала йог» лр(0ш* тіл». оовимЫ к.ім\-ш .ибнкали моюк. пні біг І падав, знову кача ця по стерні, а тоді Ліону би. крнчан. аж крипа шит я ному вуста. очі назад и болем та жахом, сорінка вже вис иа на ньому клаптями Але їжар на спадав; нідчував його усім і жим юуреннм еством. хоч не знав: 6у;іа ю жнна іспіга чи м.цы? Часом йому іддвадо ся, ню ліиуїкжу» з себе ту бридоп. але це була ом л па

Тоді він ікмхічпв палицю .'Іежа.іа на сіерпі. жоіиа it довга. Схопим її і люто вдарив себе DO спині. Ьив і іатив гй» пліпин вже горіла чер­воним погнем, .і* доки стратив уст силу і впав обличчям на сиру иро-\<. Л СНІу землю

Лежав лотітинь, /я«йомувши руки н ноін. ікж.іин нимхячдля на іра-ву й дивився. Вже інткчйнои пате й був біля шибонму Шумію листя, він шничив між ГІІЛЯ сипкі смужку іюдн юрміул.існ П швидка синя пташка.

Нін подумав: «Ноно перемогло!» Вже не мав сили бо|мннси. а важкий юрб, як раніше, давив його, Обливався холодним ноіом і намагався не згадувані про иону дорсіу й про нове село Ііачин .пишу людей, з яки­ми прожив усе життя, яких чепурив та лікував. НІІ люди приймуть мене, подумав він — Воно знас. аю ні люди приймуть мене!»

Дивився на верболози, па смужку води, і в ньому знову ламіната лютість. «То оце б я мав пілтатисяУ* - подумай він

Тоді нова сила влилась у До/о змучене гіто, молода н мужня. Він аж скрикнув, як звір, що ВИМНЕМ ворога на іерць

- ї ги. і пі - ирокамн крізь стиснуті зуби н. напружившись, поповз по іраш. тягнучи своє тіло її іти ар, що сидів на ньому.

— / ги. і яї — бурмотів він. помалу нпіівзаючн у низу. Повз іні дму

річки, відчуваючи, як тині і і зазиває водою, і шлючи, що ралом і ним

тЧ'ііні іі ш'іі" Вхопився руками ла во.торості й кіисшув воли Ливз див­ною насолодою й ножаді нетто, аж доки розчинилося перед ним кцддмупіе марево Тоді відчув, як Вода перетворилася на вогонь, що обхопив його голову Й тіло. Вогонь сналюиаь і зілля, за яке пупки тримайся руками. Підхопила його ХВИЛЯ й шнесла. Він побачив, як розкришився пекучий біль і заблищало голубе, нрнопе іі жовте скло н що мшь над ним оглушливо вибухнула глупа іемрива. і він покотишся н П неозорість.

І. Иоясшіь нашу ж«елн *;іжума». ї. Щи вкаїу* на іірні*ивнй характер ш*г.м# •.laryiMw?

3. Яы іюч>ття домінують у світтилдді головного, героя?

4. За допомогою иаїх художніх засобів авгор риікрнва< пробї»-«\ самотиогті людніш у селі?

3. ІЦо. на вашу думку, стані причиною самотів*!* цирульника''

6. Яким чим<>м цирульник намагаються володати гвию cauvtutcib?

7. Які символічні tifVu.ni та симтюлічні іудожні лсіалі цикорій іов\< В. Шевчук у новелі «Джума»?

имінл жіииіко

(пар. 191 і V)

Ірина (ІрЗІДа) ііо.ІоДИМПрПШа Жи

лснко мароли.і.ки 28 квітня 19*1 року в Києві. Роки дитинства, на які прнпл- .та війна, сім'я прожила на Мгркагантіі. І потім знову повернулася до Киева. Піс.гя закінчення (УбМ р _:

відділення фітологі'Піого факультету Київського унінерапсту І Жнжнко нраіиокгіа в редакціях газет «Молодь Україпн» та «Літературна Уктіанта». ІІлгато саія вілла-la вона сім! дітям та Чоловікові, відомому українському ІЦІСЬМСПШІКЛ' Ііололнмчру Дрозду.

Оскільки 1 Жплепко ііа.тсха.та до письмен к нкін-ш1етдеі;яппіків, то у неї були певні проблеми з публікаціями. Спочатку Гії пощастило ннлатн ли-піе 1964 р. збірку МШ--.1И для дітей «Дскггвлиоть вхмоозчктт» та нариси «Буковинські балади». Але вже перша if'ipy.i «дорослих* поезій «Соло па гольфі» (1965) викликала чимало по­лярних відгуки*. Критика /немала її поезію «міщанською». І не тому, що об'єктом П творів стало змзтюмпгія життя сучасного міста і Його меш­кавшії, а через те, шо І Жплепко під­носила культ дому та власної родшш. Іпіоруючи «суспільно вагомі», «епо­хальні» теми. У іі ліриці поеднували-ся буденні клопоти. праця і мрії, j ■ ■ - . -і й .і. осшвунатигя материи-ство, любов, доброта. І. Жилонко — н.чн.і іонній ціна іірсдстаяіпииі так зва­ної «герметичної» поезії, кати людина.

ІІВ вступаючи в суисіїсчкії із владою, лрлгнуд.і лапи своїм нлаеним життям, у духовно незалежному, приватному світі. У цьому можна бачити безносе |№ЛІН IJMI ¹ еИНЯ (ылицш у країн-ськоп. неоклдевцизму 1920 х pp.

Пізніше ннходнлн збірки «Авто- портрет у чері.- ; (19711 «Инсно

у сад» (1978). «Концерт дія скрипки. дощу і ЦВІрвуяа» (J979), ;1)м лід каш­таном» (1982). «Ярмарок чудес» (1982). «Останній вуличний втарМШ* ■щік» (1985). У них помітно зростає роль фантастичного. Поетеса прагнула створити на противагу сірим будням ідеальний казковий світ, сцовлеіінй домашнього тепла, добра I любові. Зтііт. вера І. -І..і ієні і-,-шло п'ять дярок для дітей «Достіигатоть колосоч­ки» (1961), «Вуличка мою дитинства» (I.97S). -Двічі по два дорівнює кульбабШ» (1983), «Кааїш буфетного mom* (HMIif. «Новорічна (сїорія про двері, яких нема, і про те. як корисно іноді помінятися номером» (1986). 1Ц' світлі і; іі'Т.'м казки, які вчать доб­ра 73 людяності

У поезіях 1. Жнлснко ипшніх років (збірки «Чайна церемонія» ()99и). • Вечірка у старій винарні» (199-і)) поряд із філоеофськпм осмиелсшімм життєвою шляху дедалі частіте з'яв­ляються мотиви розчарування й родии* чу. викликані як соціальними нега­раздами, так і загальним занепадом

культури, духовності га іумликтичию;

міііиостсй.

ІЬклпич документом літературного процесу поч. 1960-х pp., ДС крізь осо-бистіспс сприйняття І. Жнлспко пока­зала стосунки між людьми, агмопіч-ру піх років, стали споіадн на матеріалі власних інодетпішов «Ното fcrk-пэ» («Радісна людина*), які вона почала систематично виливати з р.

«Висмікипчи жорстокі мііри тогалітірншу. ттлзмечична ікх-зія гАгтомвхта врано южиого іа свій пеки -жими виутріШіїМі світ, свою мрію, свою иіфолотіві Під \< і\ людських прав людніш "0-х іюкії итітшстася можтігаість жити у вільному світі МйШО ерюгтазіп І в поезії Іриік Жнлснко ця можливість ьіюлорпоі сьо боди рсаіси>иу*ться сповив...

Ршробдюваїїа Іриною Жплейко пиліім «приватного життя» не мли нічого

СТІКШИ*" Ь пфиюМШиИ \ ял WftlUMll Про рОДИцу ЯК «ді-ржаЮіу UWJMHJO* boo

.(кі \*док гуспі-тьстта*. Дія ТІ ліричної іероіні дім був маленьким острівцем серед моря офіційної брехні. гИТіриторяю, Де діють закони власморшумппі* >' ті роки створювався ггкжрідтіии артистично-ііпелігентеькнії образ дому, формувалося нове уявлення про життсае середоюни. нове мит ці по ИгтсрЧру. Тут усе мало говорити про прагнення оЮутп про \падык життя я* стінами дому'. Персім«.с ли химерні атрибути; екзотичні му «ід І. старі, часом биті вази, диооннжні аитнкиарні меблі. рсіі|кідукнН давніх мргин. олакаїи й реклама з малозрозу­мілими нависами. Все не ставало символом псзалсжшк'ті від існуючої реальності, демонстрацією зречення сІрнх «радянських буднів*

(Макаров а Долота свіча па підяіашпі // Жнлспко і €вангсліс від листівки -Харків: Фоліо. 1999. С. 9-Ю.)

КОЫЦВРТ ДЛЯ СКРИПКИ. ДОЩУ І ЦВІРКУНА...

Мій літній ПОЇМ зупинився знову

перед ііією айстрою смуттіою.

І я зійшла в П казкову тінь.

«У нас дощі!» - буденно повідомив

мій чоловік. А я зітхнула: «Вдома...»

І примчала рлоопії прості.

Притишена до світлого piano десь, за стіною, скрипочка співала. Я сіла п Kpic.vі до вікна лицем. І милостиво осені кивнула, моя.?*», я вже готежа. Я вернулась. РовпОЧВгаІ класичний свій концерт

Заговорив у суііівотх годинник про те. як час преходить крізь людшгу і там. за нею,— вічністю стає. І розуму нема туди дороги.

24 >\р «II Хр<і-),»и)|«. О Ь '

І лиш душі меланхолійний ООГЛЛЛ провидить ВСе, коли годинник 64.

ficryuat^- лот... Високий і безмежний. Заслухатись Його - ііеобсрсжікх Розмін дощ той нетривкий сосуд, в чмін тебе природою відлито, яким тебе одділсно од світу. і переллє в холодінні білий сум просто|йв-. Але годі вже печаль Ьо неирилнче галасує чайник. 1 слався. ювп 11, латишок цвіркун. І в тому всьому с спокійна сталість, мов за віхи BjtaDCO туг не стя-юсь. Завжди тут бив іодиник у кутку.

Завжди під ним дівчатко виросіало.

В товсті косички банти заплітало.

І сутінки горкалнсн вікна...

Усе мина...

Але довіку буде —

твій дім. і осінь, і ласкав* чуло

концерту хія довгу і цвіркуна

етюд із зіркою

Різались зубки в сини.

Коди ж він заснув на світанні -ніша пройшла крізь жінку і музикою стала. А лампа усе шс в золоті. Годинник ворушить вусами. Як солодко жить, як солодко на дні тЛуШ музики!

Всю нічку собор тягнувся. 1 тільки їй сході він аііжи тоїжиувся, Л «огняної ваготі Застиг. На карнизах срібних безсмертно гудуть птахи. На кухні динамик хрипне од І1ІА1МЧ 11 і жаги,

У гротах квартир тасмію цвітуть сталактити люстр. Звучить невмируща тема

спокійних жіночих вуст.

(Ike бачу я. ІЗсе я знаю. Багато нжс літ жніїу. I все-таки я приймаю цей світ.

І прекрасним зву). Я бачу, як перед школою

школяр замахав каргузиком. Як солодко жить, як солодко

на дій голубої музики.

Вслухатись, як дихає сни, і бачить в миттєвім вічне — кріль мудрий кристал сльози, крізь серця кристал магічний.

Все бачить, немов задля. 'Гак солодко!

T/whptmo! ,

Гир ко!

Ти кажеш мені: «Земля...» Л я шепочу: «О зірка?»

(. Яка лпр;і року емальована в Поезії чКонцерт для скрипки, лоту і цвіркуна»?