I'm1- кучерявий, мов макітра. Все воював проти півлітра. Сказали 6 «за», то був би «за» - * Сяйнула б перваком сльоза.
Чи радіо, чи телевізор — Для нього мсігіорськин був мізер Усе він справно осідлай — Усіх ній вчив, всім слану слав. Бувало, іі праску підключи — То заговорить і вночі Солодким голосом, будь ласка, І Ісмов нрігймач. безсонна праска. Такий був славний славослов, ЩО як не стань — не лихослов.' А як же Матір оспівав. Що поікутіли . всі слова Фотографи спішили справно І парно вдвох їх - дуже славно Для всіх видань по саму Кубу Тиражувати на всю губу! Він Матір станин мк трибуну
І вергав річ свою трибумігу. З Трибуни-Матері кричав -Світ дивувався.іі величав... Та як здрилгувся чорпиіі атом, Він Матір згадує лиш матом, 1)ін ішїхав.,а не утік, Як сам він в мікрофон прорік. Щоб перспективи виші мати. Не вміла ж Мати шанувати, Не всі ж тики приберегла Для кучерявою чола, Не підсадила на всі трони Зад войовничої персони, А примітивам треба знати. Що матір можна іі вибирати! А гордіш світ? Він не гордує.
Нін довиться», і аплодує...
ЕПІЛОГ
..Та стали хуртовини наступати.
Та cmiLiu вдовиченків побипити
Що перва хуртовина
Дома пипалила,
А друга хуртовина
Скотину поморила,
А трети хуртовина
У пап і) у дам
Та хліб побила.
А нрюго я пан й у домі
Не й огтиновила.»
• Українські народна дума
«Бідна вДова І три сини»
Вона дивиться, дивиться в душу. Вона палить очима до дна. А я все не дотерпіти мушу, Бо в душі не душа, а вина.
Ну чого ти. чого ти, чого ти, Одкараскаисн геть, відійди! Вона ж Стала затято навпроти І пильнує очима біди.
Вона йде вже, прямує до тебе, Одчинила вже двері — й тобі Нахиляє не атомне небо У своїй потойбічній журбі.
Крапля соііісті с ще на денці? Bona вірить і в краплю твою: У твоєму житті-одноденці Я нікчемність свою впізнаю.
Над тобою схилилась, політик, Чи впізнав ти цю матір - вдову? Із мільярдом поганьблених діток Вона долю песо світову.
Чи впізнав ти її, енергетик, Атоммашиа Величносте, ти, Що 3 твоїх скороспілих абеток Людську мову ніяк не знайти.
Лисомудрі пихаті лахудрп — Ваших внуків вона затули: Боса йде на вогонь криномудрнй, Во Вода вона є і Земля.
її погляд ти чуєш, учений, Тож тікай, лині подумай, куди?! її погляд на тебе вогненний — Його лазером ти відведи!
А мені, а мені, славослоиуі Вас-бо славив, дурний вертопрах, Відібрало розбещену мову, І німотствую геть у віках.
Хто ж там, сиву, посміє займати? Сіль пізнання — це плід каяття... Несе сива чорнобильська мати Цю планету... Це хворе дитя!..
Які почуття викликає у вас поезія І. Драча?
Визначте провідні мотиви лірики поета.
Назвіть провідні обрали та символи, які використовує І. Драч.
У чому полягає трагедійність балади «Крила»?
Визначте художні засоби балади, характерні для індивідуального стилю поета.
Поясніть, як реформує усталений жанр ліро-епічної балати І. Драч па прикладі «Балади про сошнішик».
На що вказують алегоричні образи соняшника і сонця у баладі?
Поясніть назву поеми «Чорнобильська мадошіа».
Якою с композшшіпа структура поеми?
Як поєднується в поемі «Чорнобильська мадонна» реальне і фантастичне?
Схарактеризуйте образ мадонни в поемі І. Драча.
БОРИС ОЛІЙНИК
(пар. 1935 p.)
Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в селі Зачетін- лівка на Полтанщипі. Батько поета — Ілля ІванопіРі - працював шахтарем, Інструктором райкому га редактором районної галети. Добровольцем пішов на фронт у 194 П запнгув у 1943 |к>ці. Первінй нірш п'ятикласника Бориса Олійника був надрукований у районній глисті 1948 року, де він і почав n par по- плін а восьмого класу. 1953 року всту- пив ПЛ фХКуЛЬТеТ .«-..!. м. КИЇВ- СЬКОЮ унівсіїеіггету. Першою кінною майбутнього поета стала докумен- тальна повість «За СІперським Дін- цем» (1959). Першу поетичну книжку П. Олійника «В'ють у крицю ковалі», яка вийшла 1962 року, помітили й під- тримали А. Малишко та П. Тичина.
Після закінчення університету він працює в редакціях республіканських ШСЛ I журналів («Молодь України». «Дпіщю», «Вітчизна»), у видавництвах «Радянський письменник іа «Дніпро», згодом - у керіввому апараті Спілки письменників України.
196-1 |юку друга збірка Б. Олійника «Двадцятий вал» була удостоєна рес-
публіканської комсомольської премії їм, М. Ост|мінською. Пізніше виходили збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970). «Рух» (1973) та
інші.
1975 ]юку за книгу вибраних поезій «Стою на земле», яка вийшла в Москві в перекладі російською мовою. Б. Олійник удпстосіпій звання лауреата Державної премії СРСР; 1983 року йому присуджена Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка. Справжнім художнім досягненням поета стала никл-посма «Сиве серце моє».
Піші Б. Олійник — депутат Верховної Ради України.член ЦК Компартії України. Останні твори Б. Олійника — збірка «Шлях» (1995) та поема •Трубить Трубіж» (1997). у яких автор висловив своє незаловолешія сучасним станом |>счсй у державі та суспільств).
Творчість Б. Олійника позначена високою ідейністю та обстоюванням моральних ідеалів. Дія його поезії характерні відсутність стилістичної ускладненості й вірність українським народнопісенним традиціям.
«Свгтобачегшя Б. Олійника глибоко оптимістичне. Поетові чужіш виключний інтерес до негативних суспільних явиш. Синтез, про який йдеться і який особливо увиразнюється останнім часом, результат здобутого житті вою І творчого досвіду. Тільки тому, що поет ЗМІИі по Ім'я чого варто жити, тільки тому, що Істинність цього знання підтверджена багатьма благородними діями, талановито оспіваними постом, тільки тому. ЩО на тверде його переконання. Історичний
час продовжується правдою. доС|к>м. мужністю, а вес нікчемне иемшгуче Відходить у белвістк-- Б. ОіШнліг ппииенгь свій гіоспічипй глос, ЯМИ помічає ознаки духовного зубожіння.
В його ліриці останніх років І простежуються ні ДВІ нлошшпі: в одній з них іюзкривається сутність аморальності, поквап лі того ствердження людини в колі природи І суспільства. В другій - все, що ньому протистоїть І с запорукою на майбутні»
(Ліоїхяет. В- Борис Олійних, юрис творчості - К: Дніпро. 1987. С 83.)
ПІСНЯ ПРО МАТІР
Посіяла людям
літа свої, літечка житом, Прибрала планету,
послала стежкам споришу, Навчила дітей,
як на світі по совісті жити. Зітхнула полегко —
і тихо пішла за межу.
Куди ж це ви, мамо?! —
сполохано кинулись діти,
Куди ви, бабусю? — онуки біжать до воріт.
Та я недалечко...
де сонце лягає спочити. Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?
Та шо ви намислили, мамо?
- А хто иас бабусю.
у сон поведе по казках?
— А я нам лишаю
всі райдуги із журавлями, і срібло па травах, і золото иа колосках
— Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і зжгта. Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт. Та ми ж переробим
усю нашу вічну роботу,— Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть. Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля, . Махнула рукою —
злетіли увись рушники. «Лишайтесь щасливі»,—
і стала замисленим полем На цілу планету,
на псі покоління й ВІКИ.