1. Ще воквалево в основу поезії «За літописом Самовидші»?

3. У чому вбача* поет ттіагіїм національної ктогні в поезії «За 11 тг.ти ом Самовидця»?

2. Яким ностас образ Украйні в поезії «За літописом Самовидця»?

4. Хто ще з відомих кіч ук|ілІікькнх письма шикш порушував такі • .імі питання, шо I 0. Стус у послі «За лігоїшсом Самовидця»?

5. Згадайте біографію О. Довженка І поясніть життсву основу иос-jil «Останній лист Довженка». У чому В. Стус вбачас найбільшу ттміслію митця?

6. Яким поста*, образ Украйні н поезії «О землі* вірачпіа, ивікя...»? Що

ВІТЧуВІИ ЛІрНЧІІИЙ ІСрОЙ циї посзії?

9. Як осмислим) тему смерті в ііосаіі «Ярій дуте. ЯрІН, а не ридай..»?

10. Яку роль ічдіграс в поезії «Ярій душе. Ярій, а не ридай...» символ кал ні ш?

11. Яким образи України та українців у поезії «Не можу я без посмішки Івана...»? Чому?

12. Яку роль відіграють антитези в поезії «У цьому полі, і никому, як

ЛЬОН-.»?

13. Як ви розумієте оксюморон «рідна чужина» в поезії «У цьому полі, синьому, як льон...»?

1-і. Спробуіііг н|н>комсіітуіши символіку поезії «У ньому паті, енньо* му. як льон...»?

15. Як розкривається екзистенціальна проблематика вибору людини в поезії «Як добре те. що смерті не боюсь я...» ?

16. Як у поезіях «Мені зоря сіяла нині вранці-» та «На колимськім морозі кхтшіа_.» розкриваються мотиви трагічного стоїцизму та пнгдості людського духу?

17. Яким ІІОСтас душевний стан мигіїя під час тпорчості в поезії «Посолонів од співу сад.,.»?

18. Знайдіть і прсшПипЗуЙТС метафори в ппезії «Посоловів од співу сад...».

19. Який вибір робить ліричний герой поезій «Крізь сотні сушіівів я йду до тебе...» та «Господи, гніву пречистого--»?

20. У чому ви вбачаєте скаистетгшальний трагізм ліричного героя поезій «Крізь сотні сумнівів я Йду до тебе...» та «Господи, гніву пречис-

того...»?

ті. Як ин розумієте останні рядки поезії «Господи, пііму пречистого...»? 22. Чи близький і зрозумілий нам В. Стус та його поезії?

ІВАН ДРАЧ (нар. 1936 р.)

ІШЛО Федорович Драч народи ВСЯ

17 жовтня 1936 року в селі Тсліжнн- цях Тстіївського району па Київщині Найперший вірш гемпкласпика Івана Драча було надруковано у районній газеті «Зміна» 8 травня 1951 року. Після закінчення середньої школи в Тетісві викладав (юсійську мову та літературу в семирічці сугіднього села Дзиінячого. працював Інструк- тором райкому комсомолу. Відбув трирічну службу в армії (1955 - 195Й) І став студентом філологічного факультету Київського університету, який йому, вільнодумному студен- тові, не дали закінчити. II Зацкбель- ннй, шо був тоді редактором «Літера- турної газети» (тодішня назва «Літе- ратурної України»), взяв його на ро- боту у відділ поезії.

Великої популярності І. Драч набув поемою «Ніж у сонне» (1961). яка була надрукована у «Літературній газеті»

18 серпня 1961 року з передмовою І. Длюби. Першу :юірку поезій видав- ництво «Радянськії Л письмеїшнк» від- хили.:" Вона вийшла 1962 року у Дсржлітвидаві під назвою «Гониш ннк». У цій збірці поет зробии спробу модернізувати українську поезію, залу- чивши сучасну термціологію та реалії науково-технічною прогресу 1960-х років, і привернути увагу до простої людніш з :і щоденними потребами та проблемами.

Пізніше виходили збірки «Иротубс-ранці серця» (1965). «Балади буднів» (1967). «ДО джерел» (1972). «Корінь і крона» (1971) (Державна премія Ук-раїнн їм. Т. Г. Шевченка 1976 року). «Київське небо» (1976). «Дума про вчителя» (1977). «Шабля I хустина» (1981). «Драматичні поеми» (1982). • Київський оберіг» (1983), «Храм сонця» (1988) та ін. Нсніральне місце у збірці «Храм соиня» посіла поема «Чорнобиль* ька мадонна», в якій поет відгукнувся на жахливу подію 1986 ро­ку, шо чорною плямою поіначіьіася на всьому подальшому житті України. І. Драч, поєднуючи лірику, сатиру та гротеск, спробував осмислити моральні и суспільні причини та наслідки атом­ної катастрофи.

І. Драч і • .і: Вищі сценарні кур си в Москві, працював у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка. Він є автором кішкценлріїя «Крвниші дтя спраглих» (1907) (прем'єра відбу­лася лише в 1986 році), «Камінний хрест» (1968) (за мотивами творів В. Стефаііика). -Іду до тебе» (1970) (про долю Лесі Українки) тощо 3-і мо­тивами творів М. Гоголя І. Драч пани сан два кіносценарії «Провила грамо­ті» (1971) та «Вечори на хуторі біля Дикаиьки» (1984).

З середини 1980-х років І. Драч обирається до правління Київської організації Спілки письменників Ук­

рлІІШ, :;...[ і - ЙОГО ГОЛОВОЮ. З 19S9 року ічілоші Народного руху У краї ии. з 1990 - депутат Верховної Ради.

З 1992 - іолок4 ТОВЛрНСТва . > V|W і і

Поезія І. Драча с цілком оригіналь-пою і новатор» ккою Дія поета пласти їм викреслиш увага до фірми, ли ниє Леягуадьиого усгсіадиеііня образу, мс-т.иі-1'.f. пгкуболи таит. Ноыгорство і|юрми впяп.іягті,ся у використанні ■іриГклив кінодраматургії у композиції поем.

«Драч - П0ЄТ Ііііелекту;ільннн. Мри такій іі|юсто приголпмшуючІП щедрості обрядів, помітно одночасно, наче б вони перейшли сказати б через аиалішчпий інтелект, який все одміряв і зважив, всюди гонко поклавши міру,..

Взагалі кажучи, ДрЙЧ руйнує гліцмал Істинну систему сюразиості, побудовану иа фальшивій засаді, що інша належит*, до acvtcatiibhoio вжитку всіх постів І на сііростачітші ДО заг;ільшмр«ізумілосл (шіііктм». покляв, дія народу), сам ви­ходячи з протилежної і єдино сприйнято! аасх-ді - неповторності образу. Цим він найбільш вирізняється серед усіх шістдесят втіків. У ныяо раз н» раз такий оорвз, який справді вража» вишуканіетю: -лаконічність іцтнблет», .оранжеве шеп­тання», .хрустить повітря вафлями чіпкими», -збираю я в долоні сипі тіш», «жовта розлука» тощо.-»

(Кошслівець І Сучасна література в УРСР. Мюнхен. Пролог, ІОСіІ. С. 297. 302.)

«Творчість І. Драча чи не най показовіше рспрезеїтт спраглий потяг •шкт.тс-сятнкків», «дітей війни» до знань, до естетцчнопі осяпісшія здобутків людства, їх синтезу з прадавніми фольклорними джерелами, з лпературішми. культурними, хіінпсиькнии іиишіноїші ргхівмкі парилу. Дьому сприяли і розпогоджена суспіль­на атмосфера кшня .10-х початку 00-х років; і маїпнві обрії, відкриті те до­недавна таврованими генетикою, кібернетикою, виходом людини у космос, і нове, художнє «викриття» рворії відносності, усвілімчспия певної аналогічності мікро-І макросвіту (молекули і іьіанетноі Система). Усе ке лактадалося на збережеш фолькторною пам'яттю залишки індисіі|ніпейськи1 космогонії і иитноріовало СВОЄ­РІДНУ цілісну «пауковохуложню» концепцію світобудови. П отягненим людиною Устами vr.iii.ui4 шк'тіь шоку затворило задушене у ЗО-.* роках космічне atno успідсімлсння народу. Ного ренесансне, жиги, полісів.- світовідчуття, потреба відро­дитися, жити іювиокривним духовним буттям. Молодіш Драч — По-яіичіпіць-коиу (чи яитнчна) захланний. сповненпЛ бурхливої «сопцссяжіїоі» енергії, певтолеиості. зухвалого ирапісшія «Сприймати світ до всіх його глибші» («На дні (яки. або Внутрішній діалог з приводу випуску енциклопедії кібернетики»).

Солярні, сііицеїюкіоттішью мотиви ироПшюгь усю творчість І Драча від поеми «Ніж у сопці» та першої збірки .Соняшник» до ііочоршяїнльської «Храм сонця». Відчайдушний реформатор і новатор у с<|>ері поетики («Художнику -немає скутих норм. Він - норма сам. вш сам в своему стилі...»), митець водно­час виступає і тут п|юдопжупачсм традицій- Від хщюлшії космогонії.. до філо­софських та септичних шукань Г. Сковороди. патурфілософізму Б.-І. Аігтоші-ча. сонцспоклоііннцтиа М. Коцюбинського, О. Довженка, П. Тичини, О. Гончара. Футуристичного космітму нашої поезії 20-х років».

(Ткачснко А. Художній світ Інана Драча - К. Внл-во гов. «Знання» Украї­ни. 1992 - С 6-7.)

БАЛАДА ПРО СОНЯШНИК

Були руки і нош в соняшник-і Було пі-. — шорстке і зелене Він бігав наввипередки з вітром. Він вилазив на грушу І и пазуху рвав гнилиці. І кунавсн коло млина. І лежав у піску. 1 СтріЛЯВ юробців а рогатки, Він стрибав па одній нозі. Щоб вилити з вуха воду,— І р.пі і. -V побачив сонце, Красине засмагле сонне В золотих иерсінвах кучерів. У червоній сорочці навипуск. Воно їхало на велосипеді. С>бмпнак)Чи хмари у небі... 1 застиг він на роки і иа століття У золотому німому захопленій: Дайте ішкаїаіися. дядьку! А пі, то візьміть хоч па раму, Дядьку, хіба вам жалко?! Поезіє, сонце моє ораижове! Шомнгі якийсь хлопчисько Відкриє тебе .тля себе, ІЦобєіаги паніки соняшником.

ьтюд ПРО хлік

Яйце розіб'є, білком помаже. На дерев'яну лопату — та в ніч. І тріскотітиме іскрами сажа — Мініатюрна зоряна піч.

На хмелі замішаний, видме груди, Зарум'янілий, круглий на вид Скоринка . .і. v.і и їм жа|я>м буде, Аж розії pat гься апетит.

В підсохлому тісті кленова лопата Вийме з чергтн. де пікся в тгллі, І аачаруїться білена хата З сопня падучого иа столі.

т

ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА

Погма

ПРОЛОГ

Вг{ упааанк ми»

На теб*. мт *реіт*лим рею.

На милосгріЛ* ттм.

Все уяиоям MM

На те**, чати, шаоаюл.

СЯШВВВ ет»о леи с іт.

Ирешпарочпям, Ашпля!

т. uii'inciuxt. «Марат*

*М. ■*? і святу *лЮг»л**. Та рамогюраненмаї. Та ш іугІ то дшшяа (Ьіонашь, Л mo <«ми твои* и«"*»у.

.4 » (М moimf'M но цими. . Шо старший *і руну С «■■/*, <у"""-« у юты «maiaf. /4 цаьлгчмши -ух-пя Д 4-ч-/. car** b прикіишк «Ом іди ж ти. мати. KWuheCyih. пив ЯМКСММЯЦ Бо «ш моя м> *3v6no. Проти лм w тогобмі. Отгс ж «юбі «иі - сАишз Широкая й Почті»

УіфЛигь» iu_t....іі.і дума «Білил алом І -ри сини*

ТЯЖКО ПИШУ, ;іб0ЛСН0 рОЗМ)рю>Иу|0.

Слонами гіркими наповнюю яркуиі. Хай і гарячими, хай і искучимп -Цс одна да і ость.

Сі.ік.ио хапливо мольберт і чека к їй псі Чшцу свій пензель.

ннгискую тюбик І пензель наповнюю ляпим шиєм -

Цс одна даііість. Жем диригента беру у руку І скрипки слухняні з валторнами дикими Скоряю, звіряю, рівняю, розбурхую -

Це один даність.

Це одна даність - створити П гаку, Якою зумн пізнати мое перо. Якою знайде П пензель мій нскідисущші. Якою пізнає її мій оркестр потойбічний.

Цс одна даігість — здсюЧти її Із мармуру,

У сполохах кінострічки, н ритмі іііавюри,

В розломіпнах кіноварі, а розхліккллшхті життя,

Не одна даність - иамалюаати її таку.

Як малюпалн на -■.мну тему боговг мистецтва.

Пікггягом тисячоліть - іііл Рубльова до Леонардо да Вінчі.

Віт Вншітч.юдськоі Мадонни і до Осетинської,

Від Марії Орапти і до Атомної Японки...

Чи не лячно тобі виходити із етюдником

На ЦЮ косп'ічііу дорогу, ДЄ майстрове сидять у віках

І н кожного — Мадонна своя, і сія па столітгн,

Чи не жахно тобі брати пензель у руки

І МИМОВОЛІ стіцізти у тон довжелезний ряд?

Може, хтось пчихне із них. І вітром тебе понесе

В аоряну вітродуйиу трубу і нлмороки заб'є?]

Шо з того, що лячно? Хто ие ламався в колінах.

Коли смикав лева за руса і здором я йому бажан.

Коли той ичихан занадто оптимістично.

Але тут вже про інше Йдеться...

Коли Вона приходить J робить з тебе перо. Коли Вона нахиляється і перетворює тебе

я пензель, чачоша жахом. Коли Вона бере тебе в руку як жезл

І творить твое житія оркестрове. І не інасщ ти. коли вирине скрипка Дитячим святим джерелом плюскотливим, А коли захлинуться шаленою міддю Нестримні й ноистрпмлшіі тарілки облуди.

Ти намагався писати про Неї - Вона пише тобою. Як недолугою ручкою, як нікчемним пером, як олІВЦем хапливим і ошалілим, иокручем — олівцем... Ти намагався її змалювати — вона вмочила тебе в сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі ТИ подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане? А безнадії? А ирттігтуйовапоіо лахміття достатку? А розпачу з тою, як ти колег своїх - вішальників збивав мовчанням своїм?

Ти намагався диригувати Плачем будь, стань Голосінням, вирви над Прип'яттю паморозь сиву бузку посивілого і порадій у Рудому лісі, шо сонця рудіший,-

Прокляттям будеш. Родом і Плодом поганьбленим будеш, коли зламаєшся як Перо, коли злякаєшся як Пензель, коли вирвешся од страху як Диригентський жезл...

Я заздрю і" їм. у кого є слова. Немає в непе слів Роктріляш до слова. Мовчання тяжко душу злінва. Осдовлеиісіь - дурна і випадкова.

Я заздрю всім, у кого фарби є — Жагучі коні з дико/» м«хіьбергу. До мене жодна фарба не встас. Сховавши в сіре суть свою роздерту.

Я -.м. і:ні> всім, до кого лине авук,— Лічильник Гейгера пищить гак потойбічно. }1а кожній арфі чистить дзьоба крук I (Never тоге» кус мені сгоічію.

Я випалив до чорноти жури Свою іітзокляту одчайдушіїу душу 1 жестами, німий, вшіїиторив... Хаіі жестами. Ллє сказати мушу.

СОЛДАТСЬКА МАДОННА з будівельного башшачьйону

Більше року метляється

На балконах пропаща бииміа,

Кі.іьше року сотаї.ться

ЛвяЬов молола ненависна —

Ненависна, бо звідки

Ти Іншої візьмеш любові.

Коли кров клекогнть

І ненависть ч-мни. по крові

Ріжем сосни руді Од того проклятого року. Із пеньками смолистими Маем також мороку. Стовбури ми ховаємо — Аж два метри сипкого піску. Чи сховаєш ти ненависть У могилу таку?

Вже над лісом рулим Простелились лисицями дюни, А нієочок цнотливий

І безтямно, і проклято юний

ш я лаіцнгься, Наче він пі при чому. Закопати б, туди Йото к бісу, І ипиідше моїаги додому.

Та щоранку ми бачимо.

Як вночі тут хтось босий ступа.

На пісочку неторканому

Якась боса жіноча стопа.

Начеб хто по душі моїй

Так таєміїо-непрошено ходить,

І іне нас налякало —

Не по-людськи якось виходить.

Нас привозять у зону.

Тут немає нікім о- ні косо.

Та засни ти нарешті,

Моя неразумна тривого.

Але знову уранці

В ос ми слід той в*-де в саркофаг.

От СЛИПЙ генерала. Генерал каже: — Факт'

Ми пускали вівчарку.

Не бере вина босий той слід.

Ми вночі пнлвнували.

Ми уже не поспали як слід.

Та піком) не нигтежили.

Тільки босий хапливий слідок

Був тоді, каїн сніг буя

І Коли бук зелений льодок.

Генерал сповідається: — Матір я взяв із села. А вона мені з Києва Третій раз уже боса втекла. Хоч би взулась та взута Тікала сюди, у цей світ, А то босий, однаковий. Дуже босий вже слід.