- •2.8. Тема 8. Проблема систематизації філософського знання
- •Конспективний виклад теми
- •1. Проблема систематизації основних галузей філософії
- •Систематизація основних галузей філософії*
- •2. Проблема структурування філософії
- •3. Принципи і основи побудови філософської теорії
- •4. Проблема систематизації законів і категорій філософії
- •Питання для самоконтролю
- •2.9. Тема 9. Онтологія
- •Конспективний виклад теми
- •1. Сутність, проблеми і основні форми буття
- •2. Буття матеріального. Сутність матерії
- •3. Основні форми існування матерії
- •4. Проблема єдності світу
- •5. Свідомість як відображення буття
- •6. Закони розвитку буття
- •Питання для самоконтролю
- •2.10. Тема 10. Гносеологія
- •Конспективний виклад теми
- •1. Природа і призначення процесу пізнання
- •2. Практика як основа і рушійна сила пізнання
- •3. Пізнання як процес відображення реальної дійсності, його основні види
- •4. Поняття істини, її види, шляхи досягнення
- •5. Практика, як критерій істини, її абсолютний і відносний характер
- •6. Специфіка наукового пізнання
- •7. Поняття науки, її види і функції
- •8. Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання
- •9. Форми і методи наукового пізнання. Особливості методів соціального дослідження
- •Наукове пізнання
- •Питання для самоконтролю
- •2.11. Тема 11. Соціальна філософія: філософська антропологія
- •Конспективний виклад теми
- •1. Поняття суспільства
- •2. Матеріалістичний та ідеалістичний підходи до розуміння суспільства
- •3. Філософська антропологія про людину
- •4. Закони суспільства, їх характер і особливості
- •5. Соціально-філософський зміст категорії «суспільне виробництво»
- •6. Поняття суспільно-економічної формації та її структура
- •7. Рушійні сили та суб’єкти історичного процесу
- •8. Суспільний прогрес, його критерії, типи та напрями розвитку
- •Питання для самоконтролю
- •2.12. Тема 12. Філософія і методологія соціального та економічного пізнання
- •Конспективний виклад теми
- •1. Методології та стилі мислення
- •2. Рівні методологій
- •3. Основні методи наукового пізнання
- •4. Економічна діяльність і мораль
- •5. Проблема гуманізації економічної освіти
- •Питання для самоконтролю
- •3. Питання для підготовки студентів до іспиту з філософії
- •VIII. Тест «Xто є хто» (Друга версія)
- •2. Конспект лекцій з курсу філософії
2.12. Тема 12. Філософія і методологія соціального та економічного пізнання
Вивчення цієї теми здійснюється за таким планом:
Методології та стилі мислення.
Рівні методологій.
Основні методи наукового пізнання.
Економічна діяльність і мораль.
Проблема гуманізації економічної освіти.
Конспективний виклад теми
1. Методології та стилі мислення
На кожному етапі розвитку наукових досліджень діє система усталених принципів мислення (парадигма) та певний стиль мислення, який треба враховувати. Для класичного періоду в мисленні були характерні наочність, механістичний підхід, метафізичне поняття істини (істина як вічна категорія виступає у двох формах— «Так» або «Ні»), раціоналізм — віра в пізнання істини за допомогою розуму, голий детермінізм, ігнорування випадковостей і т. ін. У сучасний період в стилі мислення превалює діалектичний підхід, сумісність перервного й неперервного, визнається принцип доповнюваності, багатозначність логічних термінів, альтернативний вибір тощо.
Для сучасного стилю мислення характерна подальша математизація наукового пізнання, зростання евристичної ролі принципів симетрії, принципів інваріантності (незмінності в групі перетворень), комп’ютеризації простоти (що найбільш просте, те й найбільш економне), посилення аналізу дискретних станів об’єктів, ієрархії рівнів їхньої будови, застосування методів моделювання, конструктивно-технологічних та системно-структурних підходів, перехід від вивчення наявної форми речей до відкриття можливих станів їх, від механістичного однолінійного розуміння причинно-наслідкових відношень до ймовірнісно-гіпотетичного опису дійсності (за законами нелінійної механіки), від однофакторних до багатофакторних функціональних зв’язків.
Стиль мислення певної епохи виражається не тільки через зазначені вище методи, формули, алгоритми, а й через таке поняття, як парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок для словозмінювання, за допомогою якого можна отримувати новий вислів). Цей термін активно використав американський історик і філософ Томас Кун, який написав книжку «Структура наукових революцій» (М., 1975). У ній він розглядає науку на певному етапі як вираз наперед усталеної парадигми, а революція в науці розглядається як розпад діючої парадигми і перехід до іншої.
Першими парадигмами в історії філософії були: «Світ — це єдине» (Парменід), «Людина — є міра усіх речей» (Протагор).
У новий час — «Знання — сила» (Ф. Бекон), «Мислити — значить існувати» (Р. Декарт), «Існувати — значить бунтувати» (А. Камю) та ін. Деякі з них перейшли в діючі гасла, стали девізом для сучасників, афоризмами. Наприклад, такий афоризм приписується Ф. Достоєвському: «Красота врятує світ». Тому ми можемо стверджувати, що парадигми мають велике моральне й мобілізуюче значення в творчій діяльності і їх можна порівняти з поняттям національного менталітету, зокрема з менталітетом української нації.
У радянський період діяли свої види парадигм типу: «Партія — наш керманич», «Комунізм — наше найближче світле майбутнє», «Економіка мусить бути економною» тощо.
Зараз ми будуємо самостійну, незалежну, демократично-правову державу Україну на базі ринкових відносин. Тому основною парадигмою в діяльності держави та її громадян має стати створення надійних і постійно діючих ринково-економічних відносин на базі різноманітності й рівноправності усіх форм власності, свободи виробника, його творчої ініціативи, на базі взаємного партнерства, справедливості і взаємовигоди, на соціальній базі «середнього класу».