2. Зародження та становлення курортної справи в Росії.

У 1714 році в Карелії робітник И. Рябоєв, що страждав «серцевою хворобою», відкрив джерело залізистої води, лікувався нею, і, видужавши, доповів про це царю. В 1719 році Петро I видав указ про Марціальні Кончезерські води біля Петрозаводська. Тут був побудований палац, у якому під час лікування мешкав цар з родиною. Так в 1719 р. відкрився перший курорт у Росії Марціальні Води. Це був перший офіційно затверджений курорт Росії.

У ті ж роки німецьким ученим X. Паульсеном по указу Петра I були закладені «баденські лазні» на Липецьких солоних водах, які незабаром придбали популярність у Росії й з'явилися базою другого її курорту. По указу царя були складені правила користування мінеральними водами - «Дохтурські правила». Розроблені Шобером перші правила користування мінеральними водами («дохтурські правила») пропонували перед поїздкою на курорт порадитися з докторами, а при лікуванні водами виконувати надруковані правила. Так були уведені обов'язкові умови користування лікувальними водами на курортах Росії.

У зв'язку із завоюванням земель кавказьких горців були відкриті давно відомі місцевим жителям джерела лікувальних мінеральних вод. Ці води використовувалися для лікування поранених солдатів. Надалі центром вивчення природних лікувальних ресурсів стають Кавказькі мінеральні води. В 90-х роках проведені перші систематичні дослідження й дані докладні описи мінеральних вод даного району. В 1773 р. тут побували експедиції, очолювані академіком П. С. Палласом і лікарем-натуралістом І. А. Гільденштедтом, які вперше описали у своїх щоденниках природні багатства району П’ятигорська.

Через 20 років П. С. Паллас знову відвідав Північний Кавказ і описав мінеральні води Кисловодська. Його повідомлення на засіданні Академії наук зробило велике враження й пробудило інтерес учених до Кавказьких мінеральних вод. Але фактичне відкриття Кавказьких Мінеральних Вод відбулося в 1803 році, коли в поблизу джерела «кислої води» (нарзану) виникли перші житлові будівлі, і фортеця одержала назву Кисловодської. Потім пішло відкриття єсентукських і залізноводських мінеральних вод. За представленням Медичної колегії в 1803 р. видано указ царя про визнання цього регіону лікувальною місцевістю державного значення. В 1810 г московський лікар Ф. П. Гааз відкрив джерела мінеральних вод у Єсентуках.

Більш докладно вивчив джерела Кавказьких Мінеральних Вод професор Петербурзької медико-хірургічної академії А. П. Нелюбин, що за клопотанням генерала А. П. Єрмолова, що командував у той час військами на Кавказі, був відряджений у цей регіон. А. П. Нелюбин уперше в Росії зробив фізико-хімічне дослідження мінеральних вод і видав «Повний історичний, фізико-хімічний, лікарський опис Кавказьких Мінеральних Вод».

У другій половині XVIII століття й особливо в XIX столітті відбувся швид-

кий розвиток курортної справи: у різних районах країни вивчалися мінеральні джерела й грязьові озера (їхні описи дані в працях Ф. Гебера, Н. Воронихина,

Л. Бертенсона й інших учених), відбувалося офіційне відкриття курортів. В 1828 році заснований курорт Стара Руса, в 1830 р. - Одеські грязьові курорти курорти, в 1833 році - Сергієвські Мінеральні Води, в 1838 - Кемери, в 1848 році - Усольє, в 1867 році - Білокуриха.

На березі Сакського озера в 1836 р. було відкрите відділення Сімферопольського госпіталю, у якому лікувалися переважно від ревматизму. Відділення розміщалося в невеликому готелі й дерев'яному бараку, призначеному для роздягання, обмивання й відпочинку хворих. Після Кримської війни 1853-1856 р. сакським брудом лікували учасників оборони Севастополя.

Війни на Кавказі, у Криму, Середній Азії супроводжувалися відкриттями нових лікувальних місцевостей, природні ресурси яких використовувалися для лікування солдатів і офіцерів царської армії, що страждали від різних хвороб і поранень, отриманих на фронтах.

Серед численних лікувальних місцевостей у державному керуванні значилися Кавказькі, Староруські, Ліпецькі, Сергієвські, Кемеринські мінеральні води.

У другій половині XIX в. були обстежені лікувально-кліматичні місцевості Криму - Сакське й Тинакське озера, у Сибіру - Ямарівка й Дарасун, у Середній Азії - Іссик-Куль, на території Казахстану - Алма-Арасан, у Грузії - Боржомі, Цхалтубо й ін. Курорти відкривалися, але турботи про їхній благоустрій не проявлялося. Як правило, лікувальні місцевості передавалися в оренду містам, земствам, приватним компаніям і особам царюючого будинку.

Поступово географія вивчення мінеральних вод розширюється й переходить через Урал у Сибір. В 1868 р. дослідник Панас Бушуєв відкрив мінеральні джерела на узбережжі Охотського моря, поблизу нинішнього Магадана (курорт Потала). Одночасно з лікувальними властивостями мінеральних вод і брудів виявився сприятливий вплив клімату на хворих на Південному березі Криму. Виявилися також цілющі властивості кумису. Мережа здравниць, що використовували природні лікувальні ресурси, поступово розширювалася. Але наукова праця по вивченню природних лікувальних факторів велася переважно силами ентузіастів (Ф. П. Гааз, Ф. А. Баталії, А. П. Нелюбин і ін.).

З 80-х років XIX століття держава починає викуповувати курорти. В 1883 році припинена оренда Кавказьких Мінеральних Вод, особливе значення яких було підкреслено створенням спеціального медичного керування на чолі з лікарем - урядовим комісаром. Крім них, під безпосереднім керуванням різних департаментів перебували курорти Сергієвські Мінеральні Води, Стара Руса й Ліпецьк. До цього ж періоду належить упровадження закону про охорону курортів.

Видатні лікарі С. П. Боткін, Н. І. Пирогов, Г. А. Захар'їн, А. А. Остроумов неодноразово у своїх виступах і публікаціях підкреслювали важливість курортного лікування в комплексній терапії й доводили переваги російських природних лікувальних ресурсів. Почалося систематичне вивчення мінеральних вод, розвивалася запроектувати інфраструктура (будувалися готелі, дороги, наприклад, уздовж Південного берегу Криму та Чорноморського узбережжя Кавказу.

На початок ХХ століття Росія мала 36 курортів. Найбільш розвинутими на той час були курорти П’ятигорськ, Кисловодськ, Боржомі, Саки, Стара Руса, Сергієвськ, Славянок, Одеса, Євпаторія.