Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Lekzia-8.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
135.17 Кб
Скачать

Німецьке просвітництво

Пекучою проблемою Німеччини XVIII ст. було витворення зі сотень абсолютистських земель-державок німецької нації, що жила б єдиним духовним життям, мала ринкову економіку й повноцінне громадянське суспільство з гарантованими конституційно правами та свободами людини. Емпіричний раціоналізм англійського та соціально-критичний раціоналізм французького просвітництва не відповідали національній німецькій вдачі. Прагнення проникнути в світовий порядок й пройнятися ним, як національна риса, сприяє витворенню в німецькому просвітництві культу світового духу й національної духовності. Визначним представником тут на ранньому етапі просвітництва був Ґотгольд-Ефраїм Лессінґ (1760 – 1765). Народився в Саксонії у родині незаможного пастора. Після закінчення Лейпцизького університету займається літературною діяльністю. Звертаючись до проблем розвитку німецької літератури, Лессінг у поглядах на розвиток усієї художньої літератури спирається на національні традиції духовності. Традиції надають культурі національного колориту, неповторності. Ця позиція спрямована проти класицизму як напряму мистецтва в Європі XVII – поч. ХІХ ст. Класицизм за зразок брав певним чином переосмислене мистецтво античності. Класицизм був проявом раціонального тлумачення мистецтва як набору певних схем, правил, канонів тощо. На його основі створювали образи, наприклад, царів, воєначальників тощо. Ці образи були наповнені далекими від реального життя питаннями з наборами чеснот, що являли собою моралізаторські сентенції авторів. На погляд Лессінґа, митець повинен своїм предметом брати природу й життя конкретних людей і конкретного народу. Лессінґ у філософській драмі “Натан Мудрий” стверджує, що кожний народ має певне призначення і повинен досягнути його як закон, даний йому від Бога. У центрі цієї драми – старовинна притча про три персні, яку мудрий єврей Натан розповідає своєму султанові. За притчею, три персні успадковано синами від батька. Вони означають три релігії: іудейську, християнську та мусульманську. Сини сперечаються, яка з цих релігій є істинною й першою. Щоб розв’язати суперечку, суддя, до якого звернулися сини, порадив, щоб кожний із них показав силу свого персня, змагаючись із братами “в щиросерді, терпимості, добрих справах і відданості Богу”. Сюжет драми конкретизує ідею притчі.

Л

Німецьке просвітниц-тво: культ світового духу

ессінґ займається теоретичними дослідженнями засобів мистецтва, які б могли проникнути в духовність людини. За Лессіном, “матеріальний світ, аж до своїх найменших часточок, одушевлений”. Лессінґ є прибічником теорії метемпсихозу – містичного вчення про перехід душ від померлого в інші істоти й тіла (новонароджену людину, тварину, камінь тощо). Її сповідували, говорить Лессінґ, “не лише Піфагор і Платон, але ще й до них єгиптяни, халдеї і перси, коротше кажучи, всі мудреці Сходу”. Свої теоретичні міркування про художні засоби осягнення духовного він виклав у творі “Лаокоон, або Про межі малярства й поезії”. Тут він порівнює трактування образу троянського жерця Лаокоона у скульптурі Агесандра Полідора і Афінодора – з одного боку, і поета Вергілія – з другого. (Лаокоон, за давньогрецькою міфологією, був троянським жерцем Аполлона. Під час облоги греками Трої він застерігав земляків не вводити до Трої дерев’яного коня, якого греки залишили під її стінами. Оскільки боги вирішили знищити Трою, то були незадоволені віщуванням Лаокоона і послали двох величезних зміїв, які задушили його та двох синів під час складання молитви на березі моря. Цю смерть троянці розцінили як помсту богів за недовіру і ввели коня до міста, не знаючи, що в череві коня зачаїлися грецькі вояки). У результаті порівняння скульптурного вираження події та поетичного Лессінґ робить висновок, що поетична мова здатна проникати в духовний світ і виражати його. На відміну від поета, скульптор має засоби лише для зображення тілесної краси людини, а не її духовного світу. Отож Лессінґ ще не повністю переборов раціоналізм класичного просвітництва, яке духовне життя обмежувало проявами розуму, а розум трактувало як здоровий глузд, розсудок. Повністю перебороти розуміння духовного як розсудкового судилося іншому видатному речникові німецького просвітництва Йоґанну-Ґотфріду Гердеру (1744 – 1803). Народився в родині вчителя елементарної школи. Навчаючись в Кенігсберзькому університеті на богословському факультеті, перевагу надає філософії та літературі. Філософські погляди формуються під впливом вчення про “монади” Ляйбніца, у якого монада є елементарна неподільна субстанція, яких у світі є незліченно. Вони є носіями сили й мають духовний нематеріальний характер. Кожна монада – це самодостатній світ, який певним чином упорядкований і прагне співіснування з іншими в формі гармонії. Виходячи із цього підходу, для Гердера “те, що ми називаємо матерією, саме більшою чи меншою мірою оживлене; це царство діючих сил, що утворюють ціле не тільки як явище, доступне нашим чуттям, але й у відповідності зі своєю природою і взаємовідносинами одне з одним”22. Згідно з цим підходом субстанцією людини є її душа, яка не вмирає, а переходить від організму, що розкладається, в інший організм. “Якщо моя душа, – каже Гердер, – що є субстанційною силою, втратить свою нинішню сферу дій, то не може бути, щоб у Всесвіті, де немає скоків, прогалин і островів, їй не був би наданий новий орган. Нові сили, прийшовши їй на допомогу, створять для неї нову сферу дії у новому зв’язку зі світом, де все взаємопов’язане”23. Ця позиція, як бачимо, перегукується із позицією Лессінґа. Взаємопов’язаність усього з усім означає, що ніде в світі, у жодній клітинці нашого організму не панує довільність. “Усе визначене, усталене й упорядковане силами, що діють у кожному пункті творення у відповідності із найдосконалішою Мудрістю і Добром”24. За Гердером, світ пройнятий вищими силами, а вони є Бог, що виявляє себе як Світовий Дух. Слід звернути увагу, що не Світовий Розум, а саме Світовий Дух. Він, проймаючи собою людину, знаходить у ній вияв як три вищі божисті й природні сили – Потуга, Розум і Добро. У людині вселений істотний закон Бога. “Усякий наш відхід від цього правила – довільне, нерозумне, недобре застосування наших сил, віддалює нас од самих себе, бентежить нас і ослаблює”25.

О

Й-Г. Гердер: Світовий Дух як основа світу

скільки, за Гердером, мета кожного предмета, якщо він не є просто мертвим засобом, повинна бути закладеною в ньому самому, то метою людини є слідувати природному законові загальної відповідності, встановленому Богом. У кожного народу своєрідно виявляє себе закон людської долі: “те, чого свідомий і що здатний своїми силами здійснити собі на благо будь-який народ чи все людство, те й дозволено йому самою природою, яка поставила йому за мету не деспотів і не традиції, а найвищу форму гуманності"26.

Викладені вище філософські засади Гердер застосував у філософському аналізі історії в трактаті “Ідеї до філософії історії людства”(1778 – 1791).

З

Від “царства розуму” до “царства гуманності”

а Гердером, вищою метою розвитку людства, закладеною в нього Богом, є гуманізм. У поступі до нього люди вдосконалюють розум, звичаї, впливаючи одне на одного своїми кращими рисами. Історія людства є складовою розвитку Сонячної системи і є продовженням реалізації космічної мети. Розвиток як рослинного, так і тваринного світу та людини підпорядкований тим самим законам, основним із яких є вживання їжі: “Гоноровий чоловіче, глянь на більш скромну будову своїх братів – несеш її ще в собі; ти є стравохідною рурою, так само як твої менші брати, лише нескінченно більше облагородненою”. Творчий імпульс природи, що закладений у тваринах, такий, що вони постійно вдосконалюються, їх інстинкти модифікуються. Якщо у тварини розвинений нюх і смакові відчуття, то в людини – зір, руки, які не просто витворюють ідеї, а із здатністю мови людина одержує боже натхнення до ідей. Ідеї, що мають вияв у людині, допомагають їй проникнути в природний зміст “гуманності” як здатності до співчуття, співпереживання, якими людина наділена вищою мірою. Це означає в ній прагнення пізнати Бога. Історія людей є продовженням історії природи. А сутність Бога: Потуга, Добро і Розум відкриваються людині як її ідеал. Основним законом природи, який відкривають люди, є їх спрямованість в статусі людства до царства “гуманності”. Замість “царства розуму” французьких просвітників, що ґрунтується на непомірному звеличенні розуму, постає царство духовності, яку Гердер називає гуманністю.

Аналізуючи напрями духовної культури народів, Гердер доходить висновку, що законом її розвитку є самобутність кожної культури, її неповторність, що виражає етнічні особливості народу, а національна мова є виразом розуму, духу й характеру народу. Утискувати розвиток національної культури й мови як вираження духовності людства й волі Бога є протиприродним і протибоговим.

Просвітництво як історична доба за своєю суттю є поширенням раціоналізму (як способу пізнання дійсності, де перевага віддається розсудковому мисленню) із сфери природи на соціальні явища.

Залежно від національних традицій, рівня цивілізованості, національної вдачі кожного народу його доба Просвітництва має свої відмінні риси, свою специфіку, як, наприклад, в Англії, Франції, Німеччині.

Спільним у всіх національних проявах Просвітництва є обстоювання у формі теорії природного права основоположних принципів цивілізованого життя особистості і нації: права на життя, свободу і власність. Просвітництво, обстоюючи ці принципи, поклало початок у Європі формуванню громадянського демократичного суспільства.

Перебільшення ролі розуму в житті як людської одиниці, так і суспільства в цілому, привело більшість просвітників до підміни духовності як цілісного світу свідомості, чуттєвості, підсвідомого й неусвідомленого досвіду розсудковою діяльністю людини, що існує лише в межах рефлексивного мислення.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]