Засоби іммобілізації

Іммобілізація - це приведення у стан нерухомості ушкодженої частини тіла (кінцівки, хребта) для зменшення болю, попередження травматичного шоку. Розрізняють транспортну та лікувальну іммобілізацію. Транспортну іммобілізацію проводять тимчасово для здійснення перевезення з місця пригоди до лікувального закладу. Лікувальна іммобілізація проводиться за допомогою гіпсових та інших пов'язок. Транспортна іммобілізація проводиться за допомогою стандартних і підручних засобів.

До стандартних засобів належать:

а ) металева драбинчаста шина (шина Крамера) розмірами 80 х 120 см;

б) металева сітчаста шина;

в) фанерна шина (70 х 125 см);

г) пневматична шина (надувна, має прозору двошарову полімерну оболонку з клапанним пристроєм і трубкою для нагнітання повітря, а також «блискавкою» для закріплення на кінцівці);

д) пластмасова шина (має отвори по краях шини для шнурування і фіксації кінцівки);

є) фанерна складна шина ЦІТО, яка складається із 5 фанерних дощечок довжиною по 29,5 см і шириною 6 см, які з'єднані металевими осями і можуть розкладатись у довжину (147,5 см) і під певним кутом;

ж) шина ЦІТО для верхньої кінцівки, що складається із двох фанерних дощечок, одна з яких має виїмку для плеча, друга на осі складається під прямим кутом;

і) розсувна дерев'яна шина Дітеріхса. Складається із двох милиць: зовнішньої (1) і внутрішньої (2), підметкової частини (3) і закрутки (4).

Д о транспортних шин відносяться модернізована металева шина Сиваша - Казмінського та інші.

Підручним засобом може бути дошка, палиця, парасолька, лижа, лопата та ін. Якщо немає підручних засобів, тоді використовують аутоіммобілізацію - нижню кінцівку з переломом фіксують до неушкодженої кінцівки.

Поняття про шок

При катастрофах мирного часу питома вага шоку становить від 10 до 20 % від загальної кількості потерпілих, а летальність при цьому досягає 40 %. У структурі причин, що призводять до шоку, перше місце займає гостра кровотеча, друге - дихальна недостатність, третє - порушення функцій життєво важливих органів (мозок, нирки, печінка).

Шок - це екстремальний стан життєво важливих функцій організму, який виникає в результаті надзвичайної по силі і часу дії, або через розлади зовнішні і внутрішні з цілим комплексом порушень фізіологічних систем, головним чином - кровообігу і центральної нервової системи.

В основі шокових реакцій лежить абсолютна гіповолемія (вихід крові чи плазми за межі судинного русла - кровотеча) або відносна (депонування крові в периферичних судинах в результаті блокади бактеріями чи токсинами мікроциркуляторного русла), а також вазодилатації. Це призводить до серцево-судинної недостатності, або так званого синдрому малого викиду. Приток крові до лівої половини серця зменшується і синдром малого викиду є загальною ознакою всіх критичних шокових станів, у тому числі травматичних, зокрема при переломах кісток, обширних опіках, травмах внутрішніх органів, крововтрат. Таким чином, термін «шок» об'єднує в собі критичний стан із загальною ознакою гіповолемії. Гостра кровотеча є одним із важливих факторів, що сприяє розвитку шоку при травмах. Крововтрата впливає на об'єм крові у венах. Венозні судини швидко адаптуються, але вичерпуються уже при крововтраті 5-10 % об'єму циркулюючої крові (ОЦК), тому постачання крові у правий відділ серця зменшується. Серце намагається компенсувати це тахікардією. Коли венозний відтік крові зменшується на 25-30 %, розвивається синдром малого викиду.

У механізмі розвитку травматичного шоку певну роль відіграють ушкодження життєво важливих органів і порушення їх функцій. Так, травма кишечника призводить до інтоксикації організму. Швидке проникнення у кров його вмісту і бактеріальна агресій мікрофлори ускладнюють стан пораненого.

Поранення грудної клітки, як правило, поєднується з ушкодженням серця, легень, великих бронхів, що супроводжується розладом функцій дихання і кровообігу. Порушується функція нервової системи.