1.2. Процес проектування інформаційної системи.

Проектування ІС охоплює такі стадії:

1. передпроектна стадія:

• діагностичне обстеження об’єкта (збирання, аналіз інформації про ОУ);

• визначення структури ІС (вибір підсистеми і задач автоматизації);

• розробка технічної документації, техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) та технічного завдання (ТЗ);

2. проектна стадія (технічне, робоче або техноробоче проектування). На цій стадії розробляють проектну документацію – технічний (ТП), робочий (РП), або техноробочий (ТРП) проекти;

3. введення в експлуатацію (пробна і промислова експлуатація). У цей період складають таку документацію:

• наказ на введення системи в експлуатацію;

• план-графік введення системи в експлуатацію;

• акти приймання системи у пробну (промислову) експлуатацію;

• протоколи узгоджень (розбіжностей).

Основними завданнями проектування ІС є скорочення трудомісткості, зниження вартості оброблення даних, підвищення якості та споживчих властивостей оброблюваної інформації.

Учасники процесу проектування

Проектування ІС здійснюється як спеціалістами підприємства (співробітниками ІОЦ відділу автоматизованої системи управління підприємством (АСУП) та ін.), так і на договірних засадах спеціалістами сторонніх організацій (науково-дослідних та проектних інститутів, вищих навчальних закладів тощо).

Учасники процесу проектування безумовно мають різний рівень компетенції і їх можна поділити на такі групи:

• проектувальники-постачальники задач

вони добре розуміють економічну сутність задачі, її інформаційне забезпечення, порядок побудови економіко-математичної моделі й алгоритм її розв’язання.

• системні аналітики

вони повинні гарантувати, що потреби в інформації задовольнятимуться тільки після ретельного дослідження процесу прийняття рішення. Інформація не повинна надходити тільки з тієї причини, що вона доступна.

• системні програмісти

повинні займатися організацією системи загалом, установлювати й обґрунтовувати послідовність проектування окремих підсистем, задач; координувати та контролювати хід проектування системи; усувати дублювання і надмірність інформації тощо.

• обслуговуючий персонал

зобов’язаний обслуговувати технічні засоби та системи у процесі їх створення, впровадження і функціонування.

• прикладні програмісти

зобов’язані реалізовувати економіко-математичну модель у вигляді алгоритму та програми.

• керівники системи управління

повинні знати потенційні можливості системи, вони повинні вміти використовувати систему у процесі прийняття рішень, а для організації їхньої роботи необхідна спрощена непроцедурна мова.

• працівники апарату управління

повинні мати доступ до інформації, використовувати розвинену непроцедурну мову, орієнтовану на роботу відеотермінала. Володіючи мовою системи, вони можуть зробити запит на всю доступну інформацію інших підрозділів або підсистем.

Трудомісткість етапів проектування

Трудомісткість етапів проектування розраховується згідно з Типовими нормами часу на програмування задач для ЕОМ.

Типові норми часу призначені для: нормування праці спеціалістів, зайнятих розробленням постановок задач; встановлення чисельності виконавців-розробників проекту; обґрунтування трудомісткості розроблення проекту.

Типові норми часу охоплюють комплекси задач для підсистем управління об’єктом, їх розраховано залежно від чинників, що найвідчутніше впливають на трудомісткість розроблення проекту. До них належать:

1. Кількість різновидів форм вхідної інформації (документів, масивів).

2. Кількість різновидів форм вихідної інформації (форм, машинограм, вихідних масивів).

3. Ступінь новизни комплексу задач. Їх є чотири:

А – розроблення комплексу задач, яка передбачає застосування принципово нових методів розроблення, проведення науково дослідницької роботи (НДР);

Б – розроблення оригінальних задач і систем, що не мають аналогів (ступені А та Б встановлюються вищою організацією);

В – розроблення проекту з використанням типових програмних рішень (ТПР) за умови їх застосування; розроблення проектів, що мають аналогічні рішення;

Г - розроблення проекту тільки з використанням ТПР.

4. Складність алгоритму, яка визначається складністю розв’язання розроблюваного комплексу задач. Застосовуються такі ступені складності алгоритму: оптимізація та моделювання систем і об’єктів (оптимізаційні задачі); облік, звітність, статистика пошуку; алгоритми, що реалізують стандартні методи розв’язання і не передбачають використання складних числових і логічних методів.

5. Вид застосованої інформації (змінна, нормативно-довідкова, база даних та вид оброблення даних у режимі роботи в реальному часі та телекомунікаційному обробленні даних).

6. Складність контролю вхідної і вихідної інформації.

- група 11 – вхідні дані й документи різноманітних форми і змісту – контроль здійснюється перехресно, тобто враховується зв’язок між показниками різних документів;

- група 12 - вхідні дані й документи одноманітних форми і змісту – здійснюється формальний контроль;

- група 21 – друкування вихідних документів складної багаторівневої структури різноманітних форми і змісту;

- група 22 - друкування вихідних документів одноманітних форми і змісту.

7. Мова програмування. Норми часу наводяться з урахуванням того, що програмування розв’язання комплексів задач буде виконуватися з використанням мов високого рівня.

8. Обсяг вхідної інформації.

9. Використання ТПР, ППП, стандартних програмних модулів тощо.

Існують формули для розрахунку трудомісткості розробки на кожному етапі проектування з урахуванням поправкових коефіцієнтів. Потім визначаються загальні трудові затрати на створення ІС і потім розраховується чисельність виконавців:

,

де - плановий фонд робочого часу одного спеціаліста.