2. Основні принципи міжнародного повітряного права.

Відповідно до вищезазначених документів розроблені та застосовуються такі принципи МПП:

1. Принцип повного та виключного суверенітету держави над її повітряним простором. Суверенітет над повітряним простором держави проявляється у різних формах, найчастіше у формі юрисдикції, здійснюваної по відношенню до самого повітряного простору та повітряних суден, які виконують польоти у цьому просторі.

Держава створює на власний розсуд національне законодавство, яке регулює авіаційну діяльність як національних, так і іноземних осіб та організацій. Цілі національного регулювання в галузі міжнародної аеронавігації та міжнародного повітряного сполучення визначаються конкретними умовами держави, а на них впливають розміри території, ступень економічного розвитку тощо. В галузі міжнародної аеронавігації цілями національного регулювання є: а) забезпечення безпеки польотів; б) умови допуску до польотів цивільних повітряних суден; в) питання організації польотів, управління та контроль за ними аеронавігаційними службами; г) захист суверенного повітряного простору від незаконних посягань та агресії; д) надання допомоги повітряним суднам, що зазнають лиха.

2. Принцип забезпечення безпеки міжнародної авіації. Під ним розуміють суверенне право держави вживати заходів технічного, організаційного, аеронавігаційного та інформаційного характеру, які забезпечують виконання міжнародних та внутрішніх польотів без загрози для життя та здоров’я людей. Це право пов’язане з обов’язком держави підтримувати високий рівень безпеки стосовно будь-яких польотів.

Взаємні зобов’язання стосовно забезпечення безпеки міжнародних польотів та перевезень покладені на держави міжнародними договорами, зокрема Чиказькою конвенцією 1944 р. Відповідні положення містяться майже в усіх двосторонніх договорах про повітряні сполучення.

3. Принцип свободи польотів за межами державної території діє стосовно повітряного простору, розташованого над виключною економічною зоною та відкритим морем. Такий повітряний простір прийнято вважати міжнародним або відкритим. Відповідно до принципу свободи польотів будь-які повітряні судна вправі вільно літати у міжнародному повітряному просторі, вільному від суверенітету будь-якої держави.

4. Принцип визнання національності судна на підставі його реєстрації.

5. Принцип захисту повітряних суден від актів незаконного втручання.

6. Принцип відшкодування шкоди, завданої повітряним суднам.

3. Правове регулювання міжнародних польотів та комерційні свободи повітря. Міжнародні авіаційні організації.

Вилітаючи за межі території держави реєстрації, цивільне повітряне судно перетинає свої державні кордони та кордони інших держав. Цей факт є кваліфікуючим для визнання польоту як міжнародного.

Регулювання міжнародних польотів відноситься до загальної внутрішньої компетенції держави. З визнання цього факту виходить Чиказька конвенція 1944 р. Відповідно до ст. 11 цієї конвенції закони і правила, що “стосуються допуску на її територію або вибуття з її території повітряних суден, зайнятих у міжнародній аеронавігації, “застосовуються” до повітряних суден усіх Держав, що домовляються, без розрізнення їх національності та дотримуються такими повітряними суднами при прибутті, вибутті, а також під час перебування у межах території держави”.

Національним повітряним законодавством регулюються наступні аспекти міжнародних польотів:

а) допуск іноземних повітряних суден у межі суверенного повітряного простору;

б) здійснення аеронавігації;

в) виліт національних та іноземних повітряних суден за межі державної території.

Закон зазвичай визначає дві підстави правомірного використання польоту іноземним повітряним судном у межах національного повітряного простору: – це міжнародний договір або, за відсутності такого, спеціальний дозвіл.

Держава також визначає порядок слідування іноземного повітряного судна над державною територією: маршрут польоту та місце його приземлення. Часто оговорюються і випадки транзитного польоту.

Під транзитним польотом належить розуміти проліт іноземного повітряного судна у межах державної території як без посадки, так і з посадкою з виключно технічною, некомерційною метою, або з комерційною метою, яка є частиною повітряного маршруту, який починається та закінчується поза межами транзитної держави.

Дозволити або не дозволити транзитний політ над територією своєї держави іноземного повітряного судна – це виключне право держави. Якщо держава є учасницею Угоди про “дві свободи” повітря, то її повітряним суднам можна здійснити транзитний політ над територією іншої держави-учасниці або без посадки, або з посадкою з “некомерційними цілями”.

Уцілому, міжнародний повітряний транзит регулюється національним законодавством або в рамках міжнародних повітряних угод про повітряні сполучення.

Стосовно міжнародного багатостороннього регулювання міжнародних польотів, то універсальні норми в цій галузі містить Чиказька конвенція 1944 р. Зокрема, це статті: 1, 5, 6, 7, 15, 17-21, 22, 23, 24, 37, 38, 44, 77-79, 81-83, 96. Членами ІКАО, створеної відповідно до Чиказької конвенції 1944 р., є 188 держав, що свідчить про широке застосування Чиказької конвенції.

Чимало питань у сфері міжнародних повітряних сполучень регулюється двосторонніми угодами. На Чиказькій конференції 1944 р. було запропоновано затвердити типовий взірець двосторонньої угоди, в основу якої покладено положення про взаємне надання сторонами угоди усіх п’яти видів “комерційних свобод повітря”, вказаних в Угоді про міжнародний повітряний транспорт.

Перейдемо до розгляду “комерційних свобод” повітря. Під комерційними правами належить розуміти права, що надаються призначеному перевізнику для виконання перевезення пасажирів, багажу та вантажу по встановленим міжнародним повітряним маршрутам відповідно до двосторонніх угод про повітряні сполучення. Ключевими елементами цих прав прийнято вважати “комерційні свободи повітря”. Перші дві “свободи повітря” є технічними, оскільки вони не передбачають посадки та вивантажування пасажирів, багажу та вантажів.

Перша “свобода повітря” – право перевізника здійснювати транзитний проліт без посадки через іноземний повітряний простір.

Друга “свобода повітря” – право перевізника здійснювати транзитний політ через іноземний повітряний простір з технічною зупинкою з некомерційними цілями при експлуатації регулярного або відмінного від регулярного міжнародного повітряного сполучення.

Третя “свобода повітря” – право призначеного перевізника доставляти вилітаючих зі своєї держави пасажирів, включаючи вантаж та пошту, до іноземної держави та вивантажувати їх в пункті призначення на її території.

Четверта “свобода повітря” – право призначеного перевізника приймати вибуваючих з іноземної території пасажирів, вантаж і пошту та доставляти їх до своєї держави.

П’ята “свобода повітря” – право призначеного перевізника висаджувати та приймати на борт на території країни – партнера по угоді пасажирів, пошту та вантажі, які слідують з третьої держави або до неї.

Шоста “свобода повітря” – право призначеного перевізника здійснювати перевезення пасажирів, вантаж та пошту з території країни –партнера транзитом через повітряний простір своєї країни до третьої держави.

Сьома “свобода повітря” – право призначеного перевізника здійснювати перевезення пасажирів, пошти та вантажу між третіми країнами, минуючи територію держави реєстрації своєї національності.

Восьма “свобода повітря” – право здійснювати каботажні перевезення між двома державами на території держави, що надає право, маршрутом, який починається або закінчується на території держави реєстрації іноземного перевізника або поза територією держави, яка надала право.

Дев’ята “свобода повітря” – право здійснювати каботажні перевезення маршрутом, який повністю проходить територією держави, що надає таке право (відома також як “автономний каботаж”).

Питаннями цивільної авіації займається чимало міжнародних організацій. Лідером серед них є Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) – спеціалізована установа ООН. Вона існує з 4 квітня 1947 року. Статутні положення стосовно цілей, задач, структури та компетенції ІКАО містяться, в основному, в другій частині Чиказької конвенції 1944 р., хоча зустрічаються й у І та ІІІ частинах Конвенції.

Також існує група регіональних організацій, які займаються: 1) питаннями забезпечення регіональної міжнародної аеронавігації, а також 2) економіко-правовими проблемами регіонального міжнародного повітряного простору.

До першої групи таких організацій належать: Європейська організація по забезпеченню безпеки аеронавігації, Агентство по забезпеченню безпеки в Африці та на Мадагаскарі (АКСЕНА), Центральноамериканська корпорація з обслуговування аеронавігації (КОКСЕНА).

До другої – Європейська конференція цивільної авіації (ЄКАК), Африканська комісія цивільної авіації (АФКАК), Латиноамериканська комісія цивільної авіації (ЛАКАК).

Існує також понад 200 міжнародних неурядових авіаційних організацій, безспірним лідером серед яких є Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА), яка об’єднує авіакомпанії п’яти континентів світу. Сьогодні ІАТА є другою за важливістю після ІКАО міжнародною організацією.