Співвідношення міжнародного публічного (мпп) та міжнародного приватного права (мПрП)
МПП найбільш щільно стикається з МПрП. Вислів “міжнародне приватне право” вперше вжив американський суддя Дж. Сторн у 1834 р. “Суб’єктами обох галузей є держави, міжнародні міжурядові організації та, в окремих випадках, транснаціональні корпорації і навіть індивіди. Джерелами МПП та МПрП є міжнародні договори та міжнародно-правові звичаї. Основні принципи МПП є такими і для МПрП”, − пише К. Бекяшев.
Предметом МПрП є громадянські, цивільні, сімейні та трудові правовідносини, що виходять за межі однієї держави.
Переважна більшість норм МПрП створюється державами або міжурядовими організаціями та закріплюється у договорах або уніфікованих кодексах, правилах, керівництвах, постановах тощо. Ці норми імплементуються, як правило, шляхом застосування основних положень відповідних галузей національного права (цивільного, сімейного, трудового, підприємницького тощо). Ототожнення МПрП з цивільним або з колізійним правом (а такі думки висловлюються у зарубіжній та вітчизняній літературі) позбавляє МПрП якості міжнародного права та зводить його до конгломерату навчальної дисципліни „Цивільне право зарубіжних країн”.
Правова природа МПрП визначена у Віденській конвенції ООН про договори купівлі-продажу товарів 1980 р. (п. 1 ст. 7), де вказано, що “при тлумаченні Конвенції належить враховувати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однаковості у її застосуванні та дотриманню добросовісності у міжнародній торгівлі. Тим самим Конвенція проголошує міжнародний характер норм, що в ній містяться, виступаючи одним з основних джерел сучасного МПрП.
Дискусійною є не лише назва та сутність МПрП, але й його структура. Традиційно до МПрП включають норми, які регламентують цивільно-правові, трудові, підприємницькі, сімейні транспортні та інші правовідносини з іноземним елементом. На думку К. Бекяшева, предметом правового регулювання МПрП є також відносини у валютній, фінансовій, митній та податковій сферах, причому на даному етапі розвитку російської держави (як і України − авт.) ці питання найбільш значимі для самої держави та її суб’єктів.
Отже, МПрП можна визначити як сукупність принципів і норм, що регулюють відносини приватноправового характеру між фізичними та юридичними особами та (або) державами, а також міжнародними організаціями, у яких наявний міжнародний або іноземний елемент.
Визнання МПрП сукупністю лише колізійних норм незмінно припускає заперечення единого для усіх держав міжнародного приватного права (за аналогією з МПП), що суперечить очевидному факту.
Тісний взаємозв’язок МПП та МПрП полягає:
− і те, й інше, у широкому сенсі, регулює міжнародні відносини;
− у загальних началах: основні принципи МПП відображаються й у доктрині МПрП;
− у МПП, як і у МПрп завжди є визнання правосуб’єктності іншої держави;
− міжнародні договори з питань МПрП не можуть суперечити принципам МПП, таким чином встановлюються загальні цілі створення правових умов для міжнародного співробітництва у різних галузях.
Отже, норми МПрП не можуть суперечити основним принципам МПП.
У підручнику М. Баймуратова “Міжнародне публічне право” (2003) проводиться також і розмежування МПП та МПрП, зокрема за такими підставами:
а) за суб’єктами: у МПП суб’єктами є держави, нації та народності, які борються за незалежність, міжнародні організації, а у МПрП − фізичні та юридичні особи;
б) за об’єктами: як об’єкти МПП виступають міждержавні міжвладні відносини, МПрП − міжнародні приватно-правові відносини;
в) за джерелами: у МПП − міжнародний договір, міжнародний звичай, у МПрП їх значно більше − це національне законодавство, торгові звичаї, міжнародні договори тощо;
г) за методом правового регулювання: у МПП − це узгодження воль держав; у МПрП − подолання колізій (зіткнення законів);
д) за видами відповідальності: у МПП настає міжнародно-правова відповідальність, а у МПрП − цивільно-правова;
є) за сферою дії: у МПП її можна визначити як глобальну (вона охоплює усі держави та інші суб’єкти МПП), а у МПрП − воно має національні межі (у кожній державі є своє міжнародне приватне право).