Розділ 3 Основи загальної епізоотології

Епізоотологія - наука, що вивчає причини виникнення, розвиток і поширення масових захворювань серед тварин, у тому числі й серед риб. Виникнення заразних хвороб пов'язане з проникненням в організм риби збудників, що володіють патогенними властивостями. Для профілактики і лікування хвороб дуже важливо знати умови, що призводять до проникнення збудника в організм риби.

3.1. Джерела, механізми і фактори передачі хвороби

У найбільш простому варіанті розповсюдження хвороби повинні бути присутніми три обов'язкові ланки, пов'язані між собою в певній послідовності, що представляють безперервний ланцюг. Такими ланками є: джерело заразного початку, що виділяє збудників у воду, фактори передачі збудників і сприйнятливий організм.

Джерелом заразного початку в водоймі є хвора риба, що виділяє у воду збудника хвороби.

Епізоотичним осередком називають водойму, де мешкають інфіковані риби і в межах яких збудник може передаватися від заражених риб здоровим. Якщо епізоотичний осередок охоплює не тільки штучні водойми, а й природні, то слід говорити про природние вогнище інфекції, в якому дикі риби грають роль носіїв хвороби. При цьому збудник хвороби проникає тим чи іншим шляхом з природної водойми в ставкове господарство. Так, наприклад, краснуха коропа, в природному ареалі сазана, який є носієм інфекції, зберігається в джерелах водопостачання - річках, озерах і головних ставках, заселених сазаном. Ліквідувати хворобу там, де є або утворився її природний осередок, практично неможливо Епізоотичний осередок вважається ліквідованим в тому випадку, якщо в ньому знищене джерело інфекції і у водоймі або рибничому господарстві не залишилося носіїв збудника. Перевірка цього може бути здійснена тільки в результаті постановки біопроби. У разі негативного результату є підстави визнати вогнище ліквідованим.

Для виникнення хвороби серед риб в епізоотичному осередку необхідна наявність механізмів передачі збудників від хворого організму до здорового, сприйнятливого до хвороби, а також комплекс певних умов зовнішнього середовища, що сприяють розвитку епізоотії. Якщо один з цих факторів відсутній, епізоотія розвинутися не може. Хвора риба виділяє збудника в зовнішнє середовище (воду) з екскрементами, сечею, слизом. Збудник хвороби потрапляє у воду і в результаті порушення цілісності тканин або загибелі риби. Ті елементи зовнішнього середовища, які сприяють передачі збудника від зараженої риби до здорової і забезпечують безперервність епізоотичного процесу, називають чинником передачі хвороб. В іхтіопатології до них відносяться: риба, ікра, вода, грунт водойми, штучний корм і природна їжа риб, птиці, безхребетні тварини, знаряддя лову, рибоводний інвентар. Сукупність усіх цих факторів, що беруть участь у передачі збудників, визначає шляхи поширення хвороб, можливі способи проникнення збудника хвороби в господарство або в рибогосдарську водойму. Існують наступні шляхи розповсюдження хвороб.

1. Занесення збудника безпосередньо з джерела водопостачання з водою, з проміжними господарями і переносчиками, з смітною та дикою рибою, що населяє джерела і проникаючою в ставки. До таких хвороб слід віднести іхтіофтиріоз, хілодонельоз, іхтіоспоридіоз і деякі інші, збудники яких приживаються в усіх прісноводних риб. Як ми зазначали вище, резервуаром краснухи коропа в природі в південній зоні коропівництва є сазан і краснопірка, що мешкають у великих кількостях в природних водоймах.

2. Занесення збудника хвороби рибоїдними птахами. Цей шлях стосується в основному гельмінтів, що досягають статевої зрілості в кишечнику птахів. Занесення збудника хвороби з рибопосадковим матеріалом, які завозиться для розведення цінних порід риб у ставках або для акліматизації їх у природних водоймах. Це один з найважливіших шляхів поширення масових захворювань риб. Є маса прикладів міжконтинентальних і внутрішньоконтинентальних перевезень різних паразитів з транспортуємими рибами. Особливо легко заносяться паразити, що розвиваються без участі проміжних господарів, - паразитичні найпростіші, моногенії, паразитичні рачки. Значно важче приживаються в заселених водоймах паразити, що розвиваються за участю проміжних господарів. Це пояснюється тим, що для їх існування в нових умовах потрібні безхребетні, які забезпечили б проходження їх циклу розвитку Наприкінці 60-х років було встановлено, що деякі вірусні хвороби лососевих переносяться з ікрою. Механізм цього явища поки ще не вивчений. Всі ці дані свідчать про те, що будь-яке перевезення риб як для розведення, так і для аккліматизації в нових водоймах, таїть у собі величезну небезпеку занесення з завезеним матеріалом збудників тяжких захворювань. Тому всі перевезення риб повинні здійснюватися лише після ретельної підготовки, що виключає можливість подальшого розповсюдження хвороб риб.