2. Мистецтво аргументації

Аргументація в широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. У основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доведення.

Доведення – це сукупність логічних засобів обґрунтування істинності будь-якого судження за допомогою інших істинних і пов’язаних із ним суджень.

Структура доведення:

• Теза – це судження, істинність якого потребує доведення.

• Аргументи (докази) – це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези. Розрізняють такі види аргументів: вірогідні одиничні акти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми. Докази мають відповідати таким логічним вимогам: істинність, підтвердження висунутої тези, очевидна істинність поза висунутою тезою. Звичайно ж, необхідно заздалегідь підготувати достатню кількість аргументів, які повинні бути вивіреними. Важливе значення має послідовність наведених аргументів.

• Демонстрації (форми доведення) – засіб логічного зв’язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини.

За формою докази бувають:

• Прямі, які називають такий доказ, в якому прямо обґрунтовують істинність тези.

• Непрямі, такі докази, в яких істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості протилежного, а інколи доведенням до абсурду.

Важливим поняттям є також і….

Спростування – логічна операція, спрямована на зруйнування доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези.

Існують 3 засоби спростування:

• Критика аргументів

• Спростування тези

• Виявлення неспроможності демонстрації.

Обговорення теоретичних і практичних проблем іноді переростає в дискусію. Дискусія – широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання, висловлення різних думок щодо певного питання.

Суб’єктами дискусії є:

1. Пропонент (лат. той, хто щось стверджує, доводить) – учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію.

2. Опонент (від лат. той, що протиставляє, заперечує) – особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), яка заперечує або спростовує думки опонента, чи оцінює її.

Є різні ступені незгоди опонента і пропонента:

• Незгода у формі сумніву (в пасивній формі висловлюється сумнів щодо тези пропонента)

• Деструктивна незгода (руйнується теза пропонента)

• Конструктивна незгода (крім вище сказаного, висувається і доводиться інша, власна теза).

3. Аудиторія – третій, колективний суб’єкт дискусії, оскільки вони теж намагаються переконати один одного.

Досягення мети суттєво полегшується, якщо ретельно продумати і майстерно застосувати адекватні меті засоби:

• Мовленнєва стратегія – це комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети.

• Мовленнєва тактика – конкретні мовленнєві дії під час спілкування, спрямовані на реалізацію стратегії і досягнення комунікативної мети.

Основні тактики аргументаційної стратегії:

• Тактика контрактивного аналізу ґрунтується на прийомі зіставлення. Зіставлення фактів, подій, прогнозів сприймається як переконливий аргумент.

• Тактика вказівки на перспективу спрямована на те, щоб висловити стратегічну мету, позиції і наміри мовця. Вона містить пропоноване рішення і передбачуваний результат.

• Тактика обґрунтованих оцінок за ждопомогою якої промовець прагне об’єктивно оцінити предмет і мотивувати оцінку. Відомо, що суб’єктивна думка не переконлива, тоді як аргументована оцінка набуває статусу логічного доказу.

Як приклад застосування різних способів аргументації пропоную послухати