Тема 5. Організаційно - правові форми підприємств

Кількість годин: 4

Мете вивчення: знайомство із сучасними організаційно - правовими формами підп­риємств.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Підприємництво здійснюється у певних організаційно - правових формах, які під­приємець обирає вільно але не довільно. Остання зумовлена таким об'єктивними об­ставинами:

- вимогою відповідності форми організації підприємництво чийому законодавст­ву;

- змістом обраної підприємницької діяльності;

- наявністю чи відсутністю достатньої кількості капіталу для реалізації підприє­мницького проекту тощо.

Підприємницька діяльність здійснюється через певні організації структури - підп­риємства . В Україні протягом тривалого часу панівною формою залишатимуться державні підприємства, проте вони стають рівноправними учасниками економічного процесу. Одночасно у процесі розвитку ринкових відносин дедалі більше поширю­ються нові для нашого господарства, але характерні для ринкового типу відносин ор­ганізаційно - правові форми підприємств. До них відносять малі підприємства, об'єднання підприємств (асоціації, корпорації, консорціум, концерни тощо.), госпо­дарські товариства, організації орендарів, кооператив, фермерські господарства та колектив сільськогосподарські підприємства.

За ознакою форми власності, на якій засновано підприємство їх поділяють на: приватні, колективні, державні та змішані. У відповідності до цього за діючим законодавством в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

• колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

• господарське товариство;

• підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

• комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

• державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство. Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з умов:

• підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

• головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 відсотків) є держава;

• підприємство є суб’єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади:

• призначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

• затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв’язку з його порушенням;

• здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством;

• здійснює планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов’язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;

• визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов’язкових нормативів розподілу такого прибутку;

• затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов’язаннями несе власник.

Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об’єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

За організаційними формами і змістом господарювання в Україні у відповідності з державним реєстром здійснюють діяльність наступні суб’єкти:

індивідуальні підприємства – засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

сімейні підприємства – засновані на власності та праці громадян України – членів однієї сім’ї, які проживають разом;

приватні підприємства – засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

колективні підприємства – засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

державні підприємства – засновані на загальнодержавній власності;

державні комунальні підприємства – засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць;

спільні підприємства – засновані на базі об’єднання майна іноземної юридичної або фізичної особи і суб’єктів господарювання (юридичні та фізичні особи) України;

підприємства, засновані на власності громадянин або юридичних осіб інших держав – повністю належать іноземному інвестору, тобто єдиним засновником і власником яких є окремі іноземні громадяни або юридичні особи інших держав;

кооперативи – вид підприємств, які створені громадянами України, що добровільно об’єднались на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності;

орендні підприємства – створені на базі орендованого майна державного підприємства.

Оренда є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Об’єктами оренди є:

цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій чи їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць);

окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути організації орендарів, створені членами трудового колективу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів; міжнародні організації та особи без громадянства.

селянські (фермерські) господарства – форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, котрі об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою;

споживчі товариства – самостійні демократичні організації громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану;

спілки споживчих товариств – об’єднання на добровільних засадах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій;

господарські товариства – підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

• акціонерні товариства;

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• товариства з додатковою відповідальністю;

• повні товариства;

• командитні товариства.

Акціонерні товариства – товариства, які мають статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Відкриті акціонерні товариства – вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

Закриті акціонерні товариства – вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери та фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Товариства з обмеженою відповідальністю – товариство, що має статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

Товариства з додатковою відповідальністю – товариства, статутний фонд яких поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повні товариства – товариства, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном;

Командитні товариства – товариства, в яких поряд з одним чи більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

Корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

Концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

Об’єднання – інші об’єднання підприємств за галузевим, територіальним та іншими принципами

За розміром підприємства розрізняються як малі, середні та великі. Перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

До малих підприємств українським законодавством віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15—200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роб­лять її гнучкою, активно впливають на кон’юнктурні зміни, забезпечують насичення ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Особливо важливе значення цих підприємств — у розвитку сфери послуг і торгівлі. Через свою масовість малі підприємства забезпечують удвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабіль­ного асортименту, здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів. Вони існують з багатьох причин, але найважливіші полягають у тому, щоб використати переваги, зумовлені зростанням масштабів виробництва. Ефективне виробництво потребує спеціалізованого устаткування, потужних складальних ліній, великих фабрик і заводів, поділу праці на величезну кількість вузьких операцій. Дослідження показують, що ефективне виробництво автомобілів передбачає продуктивність підприємства принаймні 300 000 штук на рік. Зараз ще не існує таких технологій, щоб кожен міг виробляти власну електроенергію, телевізори або комп’ютери у своєму дворі. До великих, як правило, відносять підприємства з кількістю зайнятих понад 1000 осіб.

Спорідненою функцією великих підприємств є мобілізація ресурсів для виробництва. Будівництво сталепрокатного стану кош­тує понад 1 млрд грн., витрати в літакобудуванні можуть бути ще більшими. Звідки надходять такі кошти? За радянської соціалістичної системи підприємства часто фінансувалися з державного бюджету; на державному утриманні були наука і науково-кон­структорські розробки. Сьогодні у приватнопідприємницькій українській економіці більшість коштів для виробництва фінансується з власних прибутків підприємств або використовуються гроші, позичені у фінансово-кредитних посередників.

Завдання: прочитати, скласти конспект у відповідності до питань самоконтролю, підготуватися до семінару.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Дайте визначення, суті, структури, функцій та принципів діяльності державних підприємств.

2. Охарактеризуйте малі підприємства.

3. Що таке об'єднання підприємств? Які з них ви знаєте.

4. Дайте визначення змісту господарських товариств та охарактеризуйте основні їх типи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, то­вариство з додатковою відповідальністю, повне товариство)

5. Охарактеризуйте оренді підприємства

6. Дайте визначення суті кооперативного підприємництва

7. Опишіть головні форми підприємств аграрному секторі.

Рекомендована література: (4: с. 60 - 70; 16:с. 120 - 125; 5)

Форма контролю: фронтальний опит.