3. Поняття та завдання кримінального судочинства. Типи (форми) кримінального процесу

Термін «кримінальний процес» походить від лат. сгітіпаїіз — зло­чинний та ргосеззш — проходження, просування вперед. Ці слова у поєднанні набувають іншого, дещо відмінного від буквального, зміс­ту: провадження з притягнення до кримінальної відповідальності та покарання за вчинений злочин. У цьому аспекті як синонім вживаєть­ся «кримінальне судочинство».

Поняття «кримінальний процес» використовується у кількох зна­ченнях. Перше значення пов'язане з розумінням кримінального про­цесу як особливого виду державної діяльності. Друге значення обу­мовлене тим, що кримінальний процес являє собою окрему галузь права, тобто сукупність правових норм, які регулюють кримінально-процесуальну діяльність. Третє значення полягає в тому, що кримі­нальний процес є однією із галузей юридичної науки, яка становить систему понять, уявлень, поглядів та ідей, що розкривають сутність кримінального процесу, закономірності його виникнення та розвитку. Четверте — кримінальний процес є навчальною дисципліною.

Кримінальний процес — це врегульована нормами кримінально-процесуального законодавства діяльність органів дізнання, слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора, судді та суду з виявлення ознак складу злочину, порушення кримінальної справи, досудового розслідування злочину, судового розгляду та вирішення кримінальних справ, спрямована на захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, потерпілих від злочинів, швидке та повне розкриття злочинів, викриття винного й забезпечення правильного застосуван­ня закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий спра­ведливому покаранню і ніхто з невинуватих не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений.

Кримінальний процес — це вид державної діяльності. Саме дер­жава через спеціально створені нею органи здійснює протидію зло­чинності, охороняє від злочинних посягань конституційний лад, соціально-економічні, політичні й особисті права та свободи людини, права та законні інтереси юридичних осіб.

Кримінально-процесуальну діяльність можуть здійснювати лише ті державні органи та їх посадові особи, які на це уповноважені за­коном: суд, суддя, прокурор, начальник слідчого відділу, слідчий, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання.

Завдання кримінального судочинства сформульовано у ст. 2 КПК. До них належать:

охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь;

швидке і повне розкриття злочинів;

викриття винних;

забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кож­ний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Кримінальний процес України належить до змішаного. Сутність такої його форми полягає в тому, що на досудовому провадженні він має ознаки інквізиційного, а в суді процес здійснюється на змагальних засадах.

Існують такі історичні форми кримінального процесу:

• інквізиційний (розшуковий, слідчий, слідчо-розшуковий) — його сутність полягає, зокрема, у зосередженні в одному державному органі функцій обвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи, таємності провадження, визнання обвинуваченим своєї вини визнається «царицею доказів», реалізація прав обвинуваченого пов­ністю залежить від державних органів тощо;

• змагальний процес, який поділяється на два види — обвину­вальний процес та позовний змагальний процес. Йому притаманні: наявність сторін із різними за змістом інтересами, розподіл тягаря доказування між сторонами, пасивна роль суду в доказуванні тощо;

• змішаний (континентальний) процес, в якому досудове прова­дження може будуватися виключно на інквізиційних засадах, або в ньому можуть допускатися елементи змагальності (саме така форма існує на цей час в Україні).