4. Біологічне і соціальне у структурі особистості

Проблема співвідношення біологічного (природного) і соціаль­ного начал у структурі особистості людини є однією з найскладні­ших і дискусійних у сучасній психології.

Є думка, що вся особистість людини розпадається на ендопсихіч-ну та екзопсихічну організацію.

Бндопсихіка (від грец. єубоу - усередині) як підструктура осо­бистості відображає внутрішню взаємозалежність психічних елементів і функцій, начебто внутрішній механізм людської осо­бистості, ототожнюваний з нервово-психічною організацією лю­дини.

Екзопсихіка (від грец. є^со - зовні) визначається ставленням людини до зовнішнього середовища, тобто до всієї сфери того, що протистоїть особистості, до чого особистість може так чи інак­ше ставитися.

Ендопсихіка криє в собі такі риси, як сприйнятливість, особли­вості пам'яті, мислення та уяви, здатність до вольового зусилля імпульсивність; екзопсихіка - систему відносин людини та її досвід тобто інтереси, нахили (схильності), ідеали, переважаючі почуття сформовані знання.

Як же в людині взаємодіють ці два фактори?

Природні нахили розвитку індивіда, його тілесна організація, не­рвова та ендокринна системи, переваги й вади, фізична організація владно впливають на формування його індивідуально-психологічних особливостей.

Ви, напевне, помічали, що за інших приблизно рівних інтелекту­альних і фахових якостей службовими щаблями скоріше просува­ються люди з певною фізичною організацією - зростом, статурою, виразом обличчя тощо. Як кажуть, із представницьким, чи презента­бельним, виглядом.

Часом фізично розвинуті люди не сприймають худих, слабких статурою, малих на зріст, хоч би які розумні речі ті казали.

Як, на вашу думку, ці фактори впливають на формування психіки, соціальних установок, ставлення до явищ дійсності у тих та інших?

Отже, йшла мова про домінування в комунікативних відносинах ендопсихіки над екзопсихікою.

Буває і навпаки.

Поведінка людини, її ставлення до інших, досвід, фахова підго­товка, розуміння інтересів і спонукань інших забезпечує зовнішньо непоказній людині становище як формального, так і неформального лідера. Особливо тоді, коли все це підкріплюється здатністю остан­нього до вольових зусиль.

Звідси висновок, що природні й соціальні якості не можуть існу­вати окремо та бути протиставлені одні одним як самостійні підструк- ] тури особистості. Вони утворюють єдність (див. рис. 28).

* * *

Це можна ще показати на прикладі досліджень, у яких вивчалося формування рис особистості людей, чий зріст не перевищував 80-130 см. Було встановлено значну схожість структур індивідуальності цих людей, у яких, крім низького зросту, не було ніяких патологіч­них відхилень.

У них спостерігалися специфічний інфантильний гумор, некри­тичний оптимізм, безпосередність, висока витривалість до ситуаці

5. Психічні процеси, властивості і стани у структурі особистості

Психічні процеси - динамічне відображення дійсності в різних формах психічних явищ.

Насамперед слід відзначити, що психічні процеси забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. Через них формуються властивості особистості.

Утворені властивості, у свою чергу, впливають на перебіг процесів.

Так, у процесі відчуття формуються конкретні сенсорні власти­вості й цілісна сенсорна організація особистості, яка визначає в по­дальшому кількісно-якісну характеристику відчуттів.

У процесі розв'язання теоретичних і практичних завдань фор­мується вольова організація особистості, визначаючи, як ухвалюють­ся рішення і як вони реалізуються в житті.

Утворена скерованість особистості веде до вибіркового сприйнят­тя та емоційних реакцій, пов'язаних із ним.

Ось чому людина бачить у дійсності те, що хоче бачити залежно від потреб, інтересів і установок.

Хоча відображення * об'єктивний процес, воно ускладнене суб'­єктивними властивостями особистості.

На основі психічних процесів утворюються психічні властивості, певна їх система, яка регулює перебіг психічних процесів.

Під психічним станом слід розуміти наявний на даний час віднос­но стійкий рівень психічної діяльності, що проявляється в підвищеній або пониженій активності особистості.

За визначенням С. Л. Рубінштейна, психічний стан є ефектом психічної діяльності та її тлом.

Справді, відображення якоїсь події - складне явище. Воно криє в собі чимало різних процесів - відчуття і сприйняття, відтворення, мислення, емоції тощо.

Залучені до діяльності сили налаштовують активність особистості на певний лад.

Однак не стільки обсяг, скільки зміст відображуваного має вирішальне значення в настроюванні тонусу психічної актив­ності.

Усвідомлення особистої чи суспільної значимості відображува­ного в мозку, себто того, що відбувається, має вирішальне значення для психічної активності.

Наприклад, як думають деякі егоїсти чи бізнесмени: а що я з цього матиму? Тобто, яку вигоду мені принесуть мої дії чи те, що мене просять зробити? Коли є стимул або впевненість у резуль­таті, особа починає активно діяти, - настроюється тонус психіч­ної активності.

Як бачимо, психічний стан детермінований зовнішніми або внут­рішніми умовами, однак його динаміка і характер залежать від влас­тивостей особистості.

Приміром, у людини інертного типу нервової діяльності психіч­ний стан виявляється стійкішим порівняно зі станом людини рухо- і мого типу.

Відомо, що критичні зауваження, зроблені на адресу одних лю­дей, мобілізують їхні сили, тоді як такі самі зауваження на адресу інших призводять до зниження тонусу активності, виникнення де­пресивного стану. Отже, часом краще «розрядитися» (це не означає емоційно, можна через фізичну, скажімо, діяльність), ніж носити негативні емоції в собі.

Чутливість до оцінки, ставлення до неї залежить від таких влас_стей характеру, як марнославство, самолюбство, впевненість у ^И!г від вольових якостей, емоційної реактивності тощо.

* * *

Отже, структура психічної діяльності особистості є складною, багатогранною і динамічною. Усі її компоненти взаємопов'язані та лзаемообумовлені.

Із розвитком особистості відбуваються і зміни в її психологічній

структурі.

Рівночасно структура кожної особистості є відносно стійкою.

Вона містить типові для індивіда системи властивостей, які ха­рактеризують її як людину, від якої можна очікувати в тих або інших ситуаціях життя цілком певних вчинків і дій.

Отже, кожна людина є єдністю стійкого і мінливого, і тільки така організація дозволяє людині бути самою собою, проявляти гнучкість і вести спосіб життя, адекватний умовам.