Методи управління діяльністю підприємств

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів уп­равління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методи управління – це способи впливу на окремих праців­ників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).

Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, яки­ми керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств.

Змістова характеристика окремих методів управління

Усі названі методи управління діяльністю під­приємств органічно взаємозв'язані й використо­вуються не ізольовано, а комплексно. Проте про­відними треба вважати саме економічні методи. Організаційні методи створюють передумови для використання еко­номічних методів.

Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якого суб'єкта підприє­мницької чи іншої діяльності.

1. Економічні методи управління — це такі методи, які реалізу­ють матеріальні інтереси участі людини у виробничих проце­сах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-гро­шових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні еконо­мічного сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту:

• формування системи оподаткування суб'єктів господарювання;

• визначення дійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню) матеріальних і нематеріальних активів підприємства;

• встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій.

Другий аспект економічних методів управління зв'язано з уп­равлінським процесом, орієнтованим на використання різноманіт­них економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

2. Соціально-психологічні методи управління реалізують моти­ви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного ви­робництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфіка­ційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втра­чають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

Усе більшого значення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, су­спільне визнання, моральне заохочення тощо. Тому розуміння за­кономірностей соціальної психології та індивідуальної психіки пра­цівника є необхідною умовою ефективного управління виробниц­твом чи будь-яким іншим видом діяльності.

Практична реалізація соціально-психологічних методів управ­ління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціаль­ного орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв'язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.

3. Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру, їхнє існування й практичне засто­сування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління — це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й роз­порядчі.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітні­ми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).

Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) ма­ють досвід практичної діяльності.

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.

Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, пе­реміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають, двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.

Рис. 4.1. Категорії та орієнтовна структура персоналу підприємств промисловості України.

Техніка розрахунків планової чисельності окремих категорій Працівників визначається конкретною специфікою їхньої професійної діяльності та галузевими особливостями функціонування Того чи того підприємства.

Але в будь-якому разі вона має базуватись на врахуванні можливої економії затрат праці за факторами.

Розглянемо систему необхідних (основних) розрахунків на при­кладі промислового підприємства.

Передовсім для виявлення загальної (здогадної) чисельності промислово-виробничого персоналу на плановий період викорис­товується метод коректування базової чисельності:

де Ч_пл – чисельність промислово-виробничого персоналу, що не­обхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, осіб;

Ч_б – базова (очікувана) чисельність, осіб;

∆V – плановий темп зростання обсягу виробництва продукції, %;

∆Ч – сумарна зміна чисельності за пофакторним розрахунком Можливого зростання продуктивності праці, осіб.

Точнішим є метод розрахунку планової чисельності на підставі повної трудомісткості виготовлення продукції:

,