Джерела фінансування виробничих інвестицій

Для забезпечення ефективної господарської діяль­ності підприємства важливим є також обґрунтоване визначення конкретних джерел фінансуван­ня виробничих інвестицій.

Найпростіше це можна зробити для першого варіанта економі­чної ситуації в акціонерному товаристві, що стає найбільш поши­реною формою організації бізнесу.

Якщо за певних причин (помилки організаційного періоду, рап­тове істотне зростання цін на нове устаткування тощо) акумульо­ваної суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінан­сування заміни застарілого устаткування, то для покриття части­ни, що її бракує, треба використати інші (внутрішні) джерела фор­мування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого при­бутку).

Забезпечення фінансування розширеного відтворення основних фондів за другим і третім варіантами економічної ситуації підприє­мства (істотне збільшення обсягу продукції, що виробляється, або організація виробництва нових видів товарів відповідно до попиту ринку) є складним господарським завданням. Для того, щоб його правильно розв'язати, потрібне глибоке економічне обґрунтування вибору тих чи тих джерел формування необхідних реальних інве­стицій (капітальних вкладень).

Зокрема достатньо продуманим має бути рішення про випуск і продаж цінних паперів або використання довгострокового креди­ту, оскільки воно потребує чималих коштів: у першому випадку - на друкування й розміщення акцій (облігацій) підприємства та ви­плату дивідендів акціонерам, у другому — на повернення позиче­них грошей з виплатою солідного відсотка за користування кре­дитом.

Особливо ретельного обґрунтування потребує клопотання підприємства про надання йому прямої чи непрямої державної суб­сидії. У ньому треба відобразити такі питання: необхідність і мета фінансової допомоги, розмір державних коштів і ефективність їхнього використання, потреба у кредитних та податкових пільгах тощо. Глибоко обміркованим має бути й підхід до залучення за­кордонних інвестицій та створення спільних підприємств, що да­ють змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищува­ти загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва, але інколи можуть поставити його в надто велику залежність від іноземного інвестора.

Формування і регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів) Загальна характеристика цінних паперів

Цінні папери — це грошові документи, що засві­дчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також мож­ливість передачі грошових прав іншим особам. Цінні папери мо­жуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери пере­даються здебільшого способом повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), а цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Дуже важливо знати, що цінні папери можна використати для здійснен­ня розрахунків між суб'єктами господарювання або як заставу для забезпечення платежів і кредитів.

За класифікаційними ознаками види та групи цінних паперів показано на рис. 8.2.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що зас­відчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і гарантує участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейовани­ми і простими. Громадяни мають право бути власниками, як пра­вило, іменних акцій. Обіг останніх фіксується в книзі реєстрації ак­цій відповідних товариств. До неї вносяться відомості про власни­ка акцій, час їхнього придбання та кількість у кожного акціонера. Щодо акцій на пред'явника, то реєструється лише їхня загальна кількість.

Рис. 8.2. Види та групи цінних паперів.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одер­жання дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Вони можуть ви­пускатися із фіксованим у відсотках від їхньої номінальної вартості розміром щорічного дивіденду. Тоді дивіденди товариство мусить виплачувати в зазначеному розмірі, незалежно від абсолютної ве­личини одержаного прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року буде недостатнім, виплату дивідендів на такі акції треба проводити за рахунок резервного фонду акціо­нерного товариства.

Випуск усіх видів акцій акціонерним товариством здійснюєть­ся в розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна дер­жавного підприємства в разі перетворення останнього на акціонерне товариство. До цього треба додати, що привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованого відсотка. Облігації всіх видів роз­повсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Випускаються облігації двох видів: 1) облігації внутріш­ньої державної та місцевої позик; 2) облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або з обмеже­ним обігом.

Облігації внутрішньої державної і місцевої позик випускають­ся на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій має бути зазначення товару (послуги), під який (яку) вони випускають­ся. Облігації, що призначаються для відкритого продажу з наступ­ним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні мати купонні листки на виплату відсотків.

Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної та місце­вої позик ухвалюють відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві органи влади, а облігацій підприємств — емітент з офор­мленням відповідним протоколом. Підприємства (акціонерні това­риства) можуть випускати облігації на суму не більше 25% від розміру статутного фонду і за умови повної оплати всіх раніше випущених акцій.

Кошти, одержані від реалізації облігацій позичкового характе­ру, направляються відповідно до державного та місцевого бюджетів, а також до позабюджетних фондів місцевих адміністрацій. Випла­та доходу на придбані облігації здійснюється згідно з умовами їхнього випуску. Проте дохід на облігації цільової позики (безвідсоткові облігації) не виплачується. Власникам таких облігацій надається лише право придбати відповідні товари або послуги, під які випущено цей вид цінних паперів. Якщо ціна товару на момент його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар за ціною, зазначеною в облігації, а коли товар стане дешевшим, власнику виплачується різниця між вартістю облігації та ціною товару.

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЧИХ

І ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Методика оцінки ефективності

виробничих інвестицій (капітальних вкладень)

Ефективність виробничих інвестицій (капіталь­них вкладень) характеризує економічні, соціальні або інші результати і господарську доцільність їхнього здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівнювання вигі­дності того чи того проекту за умови обмеженості

капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

Офіційна методика оцінювання ефективності (доцільності) ка­пітальних вкладень передовсім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі.

По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектних і плано­вих (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інве­стицій за різними формами відтворення основних фондів; оціню­вання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприє­мства.

По-друге, у розрахунках визначають загальну економічну ефек­тивність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислю­ють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень служить приріст прибутку (госпроз­рахункового доходу).

По-третє, з метою всебічного обґрунтування та аналізу еко­номічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників - узагальне­них і поодиноких. До узагальнених показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції") та питомі капітальні вкла­дення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) — капіталомісткість. Окрім узагальнених до систе­ми входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; мате­ріаломісткість (енергоємність), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соці­ального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показ­ники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища.

По-четверте, за визначення ефективності капітальних вкла­день має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих неінвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не по­требує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужнос­тей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, за­провадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо.

У практиці господарювання підприємств приймаються різно­манітні рішення, зв'язані з інвестуванням виробництва й соціаль­ної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність ка­пітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну величину їхньої віддачі (їхню результативність) на тому чи тому підприємстві, її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за пев­ний період часу.

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів вирі­шення господарського завдання). Вона характеризує переваги (еко­номічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших. Розрахунки порівняльної ефектив­ності здійснюють з метою визначення ліпшого з можливих про­ектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна й порівняль­на ефективність реальних інвестицій взаємозв'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанта капітальних вкладень) ба­зується на зіставленні показників абсолютної їхньої ефективності, а аналіз останньої здійснюється порівнянням нормативних, запла­нованих чи фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

Застосовують два взаємозв'язані показники, за якими визнача­ють абсолютну ефективність інвестицій: перший (прямий) — ко­ефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат Е_р ; другий (обернений до нього), - період (строк) окуп­ності капітальних вкладень (Т_р = 1/Е_р ). Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за співвідношеннями: для окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств

для підприємств (окремих цехів і виробничих об'єктів), що бу­дуються

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за останній рік попереднього та розрахункового періодів (на сільсько­господарських підприємствах — як середньорічний приріст при­бутку), а капітальні вкладення враховуються сумарно за порівнян­ними цінами без будь-яких вирахувань.

Розрахункові значення коефіцієнтів Е_р треба порівняти з норма­тивним коефіцієнтом Е_н, що встановлюється централізовано Міністерством економіки України на певний період (його тривалість звичайно дорівнює так званому горизонту прогнозування чи інди­кативного планування). Проект (варіант) капітальних вкладень визнають доцільним (ефективним) за умови, коли

Е_р ≥ Е_н

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої становить вибір економічно найдоцільнішого проекту капітальних вкладень, здійснюється через обчислення показника так званих зведених витрат Z, за формулою

Z = С_і + Е_н К_і → min ,

де С_і - поточні витрати (собівартість) за і-м проектом (варіан­том);

К_і - капітальні вкладення за і-м проектом (варіантом).

Проект (варіант) капітальних вкладень із найменшими зведе­ними витратами і буде найліпшим з економічного погляду. Однак треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних і техніко-економічних норма­тивів, охорони навколишнього середовища та техніки безпеки.

Цей метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вони (вкладення) здійсню­ються одноразово в повному обсязі. Насправді порівнювані проек­ти часто відрізняються один від одного саме розподілом інвестицій за термінами їхнього здійснення або тривалістю створення вироб­ничих об'єктів. Тому економічну ефективність капітальних вкла­день визначають з урахуванням чинника часу, тобто проводять роз­рахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефек­тивність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року (як правило, це перший рік інвесту­вання) множенням їх на спеціальний коефіцієнт а, який обчис­люється за формулою

де h_n - норматив приведення різночасних витрат, що дорівнює 0,08;

t — період приведення (t-й рік).

Розраховані за формулою коефіцієнти а мають такі значен­ня для відповідних років: першого — 1,0; другого — 0,926; треть­ого – 0,857; четвертого – 0,793; п'ятого – 0,734; шостого — 0,680; сьомого — 0,630; восьмого – 0,583; дев'ятого – 0,540; десятого — 0,5.

Вплив різночасності капітальних вкладень на їхню ефективність можна показати на такому прикладі (дані умовні).

Розроблено два проекти спорудження виробничого об'єкта. Обсяг капітальних вкладень за першим проектом становить 260 млн. грош. од., за другим – 250 млн. грош. од. Тривалість спо­рудження -5 років. Капітальні витрати за роками інвестуван­ня об'єкта розподілено неоднаково (табл. 8.2). Проектна со­бівартість річного випуску продукції за першим проектом дорів­нює 140 млн. грош. од., за другим — 142 млн. грош. од. Коефіцієнт Е_н = 0,16.

Користуючись формулою, можна розрахувати зведені ви­трати без урахування чинника часу. За першим проектом вони ста­новитимуть 181,6 млн. грош. од. (140 + 0,16 • 260), за другим — 182 млн. грош. од. (142 + 0,16 -250). Отже, без урахування чинника часу перший проект спорудження виробничого об'єкта є нібито більш ефективним. Якщо ж для розрахунків узяти капітальні ви­трати, приведені за допомогою коефіцієнта а до першого року інвестування (табл. 8.2), то перевагу слід віддати другому проекту, зведені витрати по якому становлять 175,81 млн. грош. од. (142 + 0,16 • 211,32) проти 177,86 млн. грош. од. за першим проек­том (140 + 0,16 • 236,63). На підставі цього можна зробити такий висновок: перший проект витрат може бути схвалений тільки за умови поліпшення розподілу капітальних вкладень за роками спо­рудження об'єкта.

Таблиця 8.2