Загальна характеристика та нормування Поняття та структура

На підприємствах мають місце по­точні витрати фінансових (грошо­вих) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії). На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання си­ровини, матеріалів та інших ресурсів, тобто перехо­дять з грошової форми в матеріально-товарну, фор­мують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію -— виробничу. На цій таки стадії в про­цес виробництва включаються робітники, що одер­жують за виконану роботу заробітну плату. Потім ма­теріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу ви­готовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише по­вністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає. певний прибуток.

Оборотні кошти — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

Формування й регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості. З огляду на це виокремлюють оборотні кошти у сферах вироб­ництва та обігу, а також розподіляють їх на нормо­вані й ненормовані (рис. 7.1).

Певне практичне значення мають з'ясування та оцінка структури оборотних коштів. Вони (кошти) ви­користовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу — лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів підприємства не бере безпосередньої участі у створенні вартості продукції, що виготовляється. За роз­рахунками багаторічних середніх величин, зокрема на промисло­вих підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері ви­робництва становить 72% (у тім числі на виробничі запаси та не­завершене виробництво припадає відповідно 48 і 20%), а у сфері обігу — 28% (з них близько 17% — вартість готової продукції, а 6% — грошові кошти).

Рис. 7.1. Елементний склад оборотних коштів підприємства (фірми).

Нормування

Необхідний розмір грошових коштів, що вклада­ються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного проце­су виробництва продукції, найліпше визначати їхнім нормуванням (розрахунком нормативів).

Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку. Аналітичний (до­слідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фак­тичних запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового пе­ріоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку — це науково обґрунтований роз­рахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витра­там майбутніх періодів, залишкам готової продукції). У практиці господарювання він є основним, інші методи розрахунків викорис­товуються здебільшого як допоміжні.

• Норматив оборотних коштів у виробничих запасах. За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на елемен­ти, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, па­ливо), і ті, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети). Ме­тодика визначення нормативу оборотних коштів у названих двох видах виробничих запасів неоднакова.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях.

Точність розрахунку залежить від правильного визначення за­пасів матеріальних ресурсів. На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, ре­зервний (страховий).

У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставле­ного постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Підготовчий запас створюється на період часу, не­обхідного для приймання, складування та підготовки до виробничо­го використання матеріальних ресурсів. Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборот­них фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, якщо умовами договору між постачальником і споживачем передбачене надходження матеріалів один раз на місяць, то їхній поточний запас має забезпечувати 15 днів роботи). Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за середнім відхиленням фактичних строків по­ставки від передбачених договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача.

У цілому норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається за такою схемою (дані умовні):

1. Квартальна потреба в матеріалах - 2700 т

2. Середньодобова витрата матеріалів - 30 т

3. Ціна однієї тонни матеріалу - 12000 грн.

4. Вартість добової витрати матеріалів (п.3 х п.2) - 360000 грн.

5. Норма запасу:

а) транспортного - 2 дні

б) підготовчого (технологічного) - 3 дні

в) поточного - 15 днів

г) резервного (страхового) - 5 днів

д) усього - 25 днів

6. Норматив оборотних коштів

у виробничих запасах (п. 4 х п. 5, д) - 9000000 грн.

Методика нормування оборотних коштів у елементах виробни­чих запасів, що тяжіють до основних фондів, але за чинною систе­мою обліку відносяться до оборотних фондів, істотно відрізняєть­ся від викладеної. Зокрема, основою розрахунку оборотних коштів у запасних частинах для ремонту служать норми запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідних видів машин та устат­кування. Загальними принципами нормування оборотних коштів у малоцінних і швидкозношуваних предметах є такі: 1) нарізне ви­значення норм для матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства й тих, що використовуються (експлуатують­ся) у виробництві; 2) грошова оцінка складських запасів за повною заготівельною їхньою вартістю (собівартістю), а предметів, що ви­користовуються,— у розмірі 50% первісної їхньої вартості; 3) відмо­ва від нормування у днях споживання предметів, які експлуатують­ся, і розрахунок норм для окремих їхніх груп на підставі ко­ефіцієнтів, що характеризують залежність розміру запасу від чи­сельності персоналу, кількості робочих місць, вартості окремих видів устаткування тощо.

• Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. Величина цього нормативу залежить від обсягу продукції, що ви­робляється, собівартості окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших однакових умов оборотні кошти в цій функціональній формі змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції. При цьому має бути враховане також співвідношення середньої собівартості незавершеного виробництва і собівартості готової про­дукції, яке заведено називати коефіцієнтом наростання витрат.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Н^ок_нв) можна визначити, користуючись формулою

Н^ок_{нв =} V_д ∙ Т_ц ∙ К_нв

де V_д — середньодобовий випуск товарної продукції за її вироб­ничою собівартістю;

Т_ц - середня тривалість виробничого циклу у днях;

К_нв - коефіцієнт наростання витрат (собівартості незаверше­ного виробництва).

Таблиця 7.1