4. Здійснюється аналіз фінансової, господарської та інвестиційної діяльності

боржника, його становище на товарних ринках;

5. Суттєво обмежується права органів управління боржника.

№60 Мирова угода як судова процедура у справі про банкрутство

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між

боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також

прощення кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не

підлягає прощенню за умовами мирової угоди заборгованість із сплати єдиного внеску на

загальнообов'язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не

повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про

банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом

кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за

умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили

письмову згоду на укладення мирової угоди.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою,

вимог другої та наступних черг.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню

господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення

провадження у справі про банкрутство.

Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення

провадження у справі про банкрутство.

Обов’язкові умови мирової угоди: розмір, порядок, строки виконання зобов’язань

боржником, відстрочка або розстрочка, а також прощення боргів боржника повністю або в

частині.

У разі винесення господарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової

угоди вона вважається неукладеною.

№61 Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство

Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про

банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації.

Вона спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а

також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом креди-

тування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміну організаційно-

правової та виробничої структури боржника. Тривалість процедури санації становить 12

місяців і може бути продовжена не більш як на 6 місяців.

Санація вводиться господарським судом за клопотанням комітету кредиторів і йде за

процедурою розпорядження.

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) -

фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє

на підставі ухвали господарського суду

33

Page 34

З моменту введення процедури санації припиняються повноваження керівника

підприємства-боржника, вони переходять до керуючого санацією. Власник майна не

має права обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном.

Процедура санації реалізується через план санації, який являє собою комплексну

програму фінансового оздоровлення боржника та застосування спеціальних заходів по

відновленню його платоспроможності із зазначенням терміну їх реалізації.

Якщо протягом 6 місяців із дня уведення процедури санації план санації не буде

поданий до суду, то суд приймає рішення про визнання боржника банкрутом і про

відкриття ліквідаційної процедури.

За підсумками санації арбітражний керуючий надає письмовий звіт зборам

кредиторів.

Після проведення зборів звіт арбітражного керуючого та протокол зборів

кредиторів подається у господарський суд не пізніше 5 днів після проведення зборів.

Якщо платоспроможність боржника дійсно відновлена, то суд затверджує звіт

керуючого санацією, що є підставою для припинення провадження у справі.

У разі клопотання зборів кредиторів, відмови у затвердженні звіту керуючого

санацією, неподання цього звіту у встановлений термін чи при не проведенні розрахунків

із кредиторами у визначений термін господарський суд визнає боржника банкрутом і

відкриває ліквідаційну процедуру.

№62 Ліквідаційна процедура у справах про банкрутство.

Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності,

визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо

задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, проте

цей строк може бути продовжений господарським судом на шість місяців.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових

органів, а в разі необхідності — також представники державного органу у справах нагляду

за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з

питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник

органів місцевого самоврядування.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на

праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної

процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу

ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає

продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не

встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок

продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу

майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом

кредиторів.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута

ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Продаж майна банкрута оформляється

договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного

задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі

вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги

ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені

після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються

34

Page 35

погашеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не задоволені за

недостатністю майна.

У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-

банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається

власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств —

відповідному органу приватизації для наступного продажу.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського

суду звіт та ліквідаційний баланс з відповідними додатками.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету

кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту

ліквідатора та ліквідаційного балансу. Ліквідатор повідомляє державний департамент з

питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

№63 Черговість задоволення вимог кредиторів при банкрутстві

Перша черга:

- вимоги, забезпечені заставою;

- виплата вихідної допомоги звільненим працівника банкрута, в тому числі

відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

- витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в суді та роботою

ліквідаційної комісії (державне мито, публікація інформації, витрати арбітражного

керуючого, проведення аудиту, оплата праці арбітражних керуючих тощо).

Друга черга:

- зобов'язання перед працівниками банкрута (крім внесків до статутного фонду);

- зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

- вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів

підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

Третя черга:

- вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Четверта черга:

вимоги кредиторів, не забезпечені заставою

П’ята черга:

- повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства

Шоста черга:

- інші вимоги

№64 Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності

Господарсько-правова відповідальність – це майново-організаційні за змістом і

юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських

правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.

Ознаки:

1. Така відповідальність є реакцією на протиправну поведінку суб’єкта

господарювання, яка може виражатися в конкретному факті, а також в такому, що

визнається законом негативним загальному результаті господарської діяльності.

2. Юридична підстава (господарський договір, закон)

3. Специфічна сфера застосування – господарські правовідносини (майнові або

організаційні).

4. Презумпція вини порушника.

5. Зменшення благ суб’єкта господарювання, заходи такої відповідальності носять

економічний характер, і лише в окремих випадках спрямовані на особу порушника.

6. Зміст такої відповідальності – заходи впливу (санкції) майнової та організаційної

спрямованості.

35

Page 36

7. Така відповідальність забезпечується державним примусом, який може

проявлятися явно або приховано.

8. Залежно від порядку застосування (претензійно-позовний, оперативний).

№65 Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності

Метою досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності є

безпосереднє врегулювання спору з порушником, яке передує зверненню потерпілої

сторони до суду.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси

інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи

звернення до суду.

У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт

господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або

законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником

цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше

не встановлено законом.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним

чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до

претензії.

Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його

представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або

вручається адресатові під розписку.

Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання. Обгрунтовані вимоги

заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити.

При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки,

провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання

спору.

Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово.

№66 Функції та підстави господарсько-правової відповідальності

Функції господарсько-правової відповідальності – це напрями її дії, той

господарський результат, що настає у результаті застосування господарсько-правової

відповідальності:

Загальні:

Попереджуючо-стимулююча( проявляється в тому, що не лише

застосування ГПВ, але й сама загроза її застосування примушує

учасників господарських відносин діяти правомірно)

Штрафна( сплата штрафної неустойки, яка передбачає сплату суми

неустойки і повне відшкодування збитків)

Спеціальні:

Компенсаційно-відновлювальна( полягає у відновленні порушеного

правопорядку і усунення наслідків неправомірної поведінки суб’єктів

господарських відносин(відшкодування збитків, штрафні санкції));

Інформаційна(інформування учасників господарського життя про

негаразди в діяльності їх партнерів, а відтак у доцільності корегування

своїх відносин з ними).

Сигналізаційна(проявляється в тому, що застосування ГПВ є сигналом

для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення

в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності).

Юридичні підстави відповідальності – той нормативний документ, який

характеризує поведінку суб’єкта господарювання як протиправну.

36

Page 37

Фактичні підстави відповідальності – це ті життєві ситуації(склад господарського

правопорушення: протиправна поведінка, негативний наслідок, прямий причинний звязок,

вина), що характеризуються законом або договором як неправомірні(протиправна

поведінка, наявність збитків, причинний зв’язок).

Про наявність вини свідчить 2 ел-ти:

- наявність можливості діяти правомірно і попредити настання негативних наслідків;

- неприйняття ним всіх необхідних заходів, щодо недопущення протиправної поведінки

і попередження настання збитків.

№67 Поняття та класифікація господарських санкцій

Господарські санкції – це заходи впливу на правопорушника у сфері

господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі

економічна та(або) правові наслідки.

Види:

За змістом впливу:

Грошові ( штрафні санкції, неустойка, відшкодування збитків),

Натуральні

За критерієм безпосередньої спрямованості:

- майнові (конфіскація,

сплата неустойки, відшкодування збитків, господарсько-адміністративний штраф) та

- організаційні (господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції);

За хар-ом порушених відносин:

Горизонтальні відносини

Вертикальні відносини

Універсальні

Залежно від виду відносин

Договірні

Позадоговірні: відшкодуваня збитків

Залежно від інституту, норми якого передбачаються застосування

відповідальності

На ринку цінних паперів

Зовнішньоекономічній діяльності

- в галузі транспорту

- в сфері капітального будівництва

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Адміністративно-господарські

№68 Підстави та порядок застосування господарсько-правових санкцій

Підстави:

Нормативні підстави(сукупність норм права про відповідальність суб’єктів

господарських відносин);



Господарська правосуб’єктність правопорушника (боржника) і потерпілого

(кредитора), тобто особи, які мають право звертатися до господарського суду за захистом

своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.



Юридико-фактична(це протиправні дії або бездіяльність особи – господарського

правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи

заважають їх реалізації) – факт правопорушення, протиправність поведінки, вина госп

правопорушника, протиправність поведінки господарського правопорушника.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій.

37

Page 38

Порядок застосування штрафних санкцій: Якщо за невиконання або неналежне

виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в

частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може

заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у

випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською

компетенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати

суми цих коштів кредитору.

За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час

прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо

інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від

дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

№69 Оперативно-господарські санкції: види, порядок застосування

Оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на

правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень

зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в

односторонньому порядку.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті

оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який

порушив господарське зобов'язання.

Види оперативно-господарських санкцій

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із

звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою

стороною;

відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково

виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення

виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання

зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку

виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному

порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій

належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку

оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції

(робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка

порушує зобов'язання.

Порядок застосування:

Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від

правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії

порушнику зобов'язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій

визначається договором.

38

Page 39

У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована

сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування

збитків, завданих її застосуванням.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з

відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

№70 Відшкодування збитків у сфері господарювання

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або

установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати

завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відновлення стану учасника госп відносин за рахунок ін субєкта – правопорушника.

Адмін-госп санкції викон каральну функцію – вертикальні.

Ці ж санкції виконують попереджувальну та компенсаційну функцію.

Збитки – витрати зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а

також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала в разі належного

виконання обовязання або додержання правил здійснення госп д-сті 2 стороною.

Види:

- реальні збитки – грошовий еквівалент який є необхідним для компенсації та

відновлення того майнового стану потерпілої особи, який існував на мо вчин

правопорушення

- втрачена вигода – майбутні збільш к-сті майна потерпілої сторони, яке вона не

одержала з вини контрагента.

- матеріальна компенсація моральної шкоди

Ріш КСУ встан право на звернення до суду, але розглянути претензію це обовязок (на

сьогодні відсутня відповідальність в ГПК).

Можемо вдатись до претензійного порядку або звернутись безпосередньо до суду.

№71 Адміністративно-господарські санкції: види, підстави застосування

Адміністративно-госп санкції – заходи організаційно-правового або майнового

хар-ру, які спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та

ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженим органом держ влади

або органами мс у передбачених законом випадках.

Підставою їх застосування є порушення встановлених законодавчими актами правил

здійснення господарської діяльності.

Види адміністративно-господарських санкцій:

- вилучення прибутку (доходу);

- адміністративно-господарський штраф;

- стягнення зборів (обов'язкових платежів);

- застосування антидемпінгових заходів;

- припинення експортно-імпортних операцій;

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів

господарської діяльності;

- анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів

господарської діяльності;

- обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

- скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; тощо.

№72 Поняття економічної конкуренції та монополізму

ЗУ “Про захист економ конкуренц” від 11січ 2001р.

ЗУ “Про антимоноп комітет Укр”від 26.11.93р.

ЗУ “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7черв 1996р.

39

Page 40

ЗУ “Про природні монополії” від 2000р.

Економічна конкуренція - змагання між суб'єктами господарювання з метою

здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання,

внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між

кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати

умови обороту товарів на ринку.

Монополізм – це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть

нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи

при цьому їх потреби.

Види монополій:

- природна (ЗУ “про природні монополії”) – такий стан товарного ринку, при якому

задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції

внаслідок технологічних особл-ей виробництва (у зв зі зменшенням витрат виробництва

на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва) а товари чи послуги, що

виробляються субєктами природних монополій не можуть бути замінені у споживанні ін

товарами чи послугами, а тому попит на товари на цьому ринку майже не залежить від

зміни цін на ці товари чи послуги.

- монополія утворена внаслідок коцентрації

№73 Правові засади діяльності Антимонопольного комітету України

26.11.1993, Закон, Верховна Рада України «Про Антимонопольний комітет України»

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним

статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у

підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний

Верховній Раді України.

Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні

та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист

економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та

пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень

законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та

регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами

природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної

конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту

конкуренції у сфері державних закупівель.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти

державних уповноважених.

Антимонопольний комітет України утворює територіальні відділення.

Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії Антимонопольного

комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України,

адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є

органами Антимонопольного комітету України.

№74 Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку: поняття та

прояви

Закон, Верховна Рада України «Про захист економічної конкуренції»

40

Page 41

Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання - становище суб'єкта

господарювання на ринку, яке дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб'єктами

господарювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб'єкт

господарювання:

не має на ринку товару жодного конкурента або не зазнає значної конкуренції

внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо

закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших

суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

є одним із двох чи більше суб'єктів господарювання, що діють на ринку товару, якщо

між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяті),

не мають на ринку товару жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції

внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо

закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших

суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Зокрема, якщо суб'єкт

господарювання є одним із таких суб'єктів господарювання, і при цьому зазначеним

суб'єктам господарювання у складі не більше трьох належать найбільші частки на

ринку, які у сукупності перевищують 50 відсотків; п'яти - 70 відсотків.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи

бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче)

становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення

чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання

чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на

ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема,

визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які

неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами

господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових

зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у

підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може

завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності

альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на

ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку

продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне

за собою відповідальність(примусовий поділ, відшкодування шкоди, штрафи).

№75 Недобросовісна конкуренція: поняття, види, відповідальність