1 Поняття господарського права як галузі права та як галузі правової науки
Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють
відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або
керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового
регулювання.
У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права
сформувалися три основні позиції.
Перша з них негативна. її прихильники (С. М. Братусь, Р. О. Халфіна, Г. К. Матвеев, Я.
М. Шевченко, А. С. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галуззю
права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що
діють у сфері господарювання.
Друга позиція щодо господарського права - позитивна (хоча і дещо категорична),
полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого
спільного з іншими галузями (В. В. Лаптев, В. К. Мамутов, І. Г. Побірченко та ін.).
Згідно з третьою точкою зору, яка найбільш відповідає життєвим реаліям (її
прихильниками є Толстой Ю. К., Пушкін О. А., Алексеев С. С., Пронська Г. В., Вінник),
господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних
галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської
діяльності. Проте, слід мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших
галузей, має досить об'ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут
внутрішньогосподарських, в тому числі корпоративних, відносин, інститут банкрутства,
інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного
замовлення і т. ін.).
Господарське право як галузь правової науки:
- вивчає історію становлення та розвитку системи правового регулювання
господарських відносин в Україні та за кордоном
- виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських
відносин
- напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і
правозастосовної практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналіз, синтез,
історичний, порівняльно-правовий, евристичний, синергетичний та ін.
Елементами науки господарського права є:
• виявлення та аналіз нормативно-правових актів та правових норм господарського
законодавства;
• виявлення прогалин, колізій, інших вад в системі правового регулювання
господарських відносин;
• розробка способів вдосконалення господарсько-правової практики.
№2 Предмет регулювання господарського права. Розмежування відносин у сфері
господарювання з іншими видами відносин
Предметом господарського права є господарські відносини, що виникають у процесі
організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а
також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Ознаки:
- вона полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг не для
власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб (сфера
суспільного виробництва);
- вона виконується на професійних засадах;
-
результати такої діяльності мають вартісний характер, вони реалізуються за плату,
тобто функціонують як товар;
ця діяльність поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави,
суспільства, значних прошарків населення тощо).
1
Page 2 |
Не є предметом регулювання:
- майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом
України;
- земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони
рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду,
атмосферного повітря;
- трудові відносини;
- фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі
формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
- адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в
яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним
господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських
повноважень щодо суб'єкта господарювання.
№3 Господарські правовідносини: поняття, ознаки та види
Ознаки:
• сфера - економіка (господарювання) різного рівня (державного, територіального,
локального);
• зміст - безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції,
виконання робіт, надання послуг) та/або організація/керівництво такою діяльністю;
• особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт
господарювання - індивідуальний підприємець або господарська організація; крім того,
участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) інші учасники відносин у сфері
господарювання;
•поєднання майнових та організаційних елементів;
• значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з
локальним регулюванням.
Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини,
котрі виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської
діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим
суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.
Відповідно до ч. 4 ст. З ГК господарські відносини можуть бути господарсько-
виробничими, організаційно-господарськими (за характером правовідносин) та
внутрішньогосподарськими (за сферою їх виникнення та дії).
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами
господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються
відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-
господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними
підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його
структурними підрозділами.
За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин:
• горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);
• вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського
керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника).
За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають, виділяють
господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі
транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального
майна, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.
№4 Класифікація суб’єктів господарських правовідносин
2
Page 3 |
Згідно із ст. 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері
господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни,
громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи
здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин
власності.
Проте не всі перелічені категорії осіб є суб'єктами господарських правовідносин.
Суб'єкти господарського права (господарських правовідносин) - це учасники
господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або
управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають
необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською
правосуб'єктністю.
За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:
- суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо
здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці,
підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні
банки);
- суб'єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською
діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські
міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми,
господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств,
фондові біржі, Національний депозитарій України).
Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні,
комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм
власності) суб'єкти господарського права.
До державних належать державні та казенні підприємства, державні господарські
об'єднання, господарські міністерства та відомства.
До комунальних належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування
та їх виконавчі органи.
До колективних — господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні
господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими
товариствами, громадськими та релігійними організаціями.
До приватних - індивідуальні підприємці, приватні підприємства.
До змішаних - орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-
фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм
власності.
№5 Методи господарського права
Методи правового регулювання господарських відносин - це застосовувані
законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх
властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін,
порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної
відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних
інтересів сторін.
Розрізняють чотири основних методи правового регулювання господарських
відносин. До них належать:
Метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень
органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому
суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію,
ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що
функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах).
3
Page 4 |
Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм
(щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окремих видів господарських
товариств, комерційних банків та ін.).
Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно
(але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обов'язок усіх інших
суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення
загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання
прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік).
Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою
сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається
на основі компромісу (укладення господарського договору).
Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих
суб'єктам господарювання пропозицій щодо певної поведінки у сфері господарювання.
Це - примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи
господарських організацій.
№6 Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства
Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів та
правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської
діяльності та керівництва такою діяльністю.
Господарському законодавству України притаманна низка характерних ознак:
- значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів;
- перевага в господарському законодавстві комплексних нормативних актів, що
містять норми різних галузей права (Закон “Про страхування”, Закон “Про кооперацію”)
- кодифікованість господарського законодавства;
- наявність в господарському законодавстві значної кількості нормативних актів
обмеженої сфери дії — відомчих, регіональних, локальних;
Господарському законодавству України (як законодавству перехідного періоду - від
планово-розподільчої економіки до соціально спрямованої ринкової) притаманні також
риси, що свідчать про недоліки правового регулювання: наявність застарілих положень,
прогалин, колізійних норм, надмірно велика кількість нормативно-правових актів. Своєю
чергою, численні вади господарського законодавства зумовлюють необхідність його
вдосконалення.
№7 Напрями вдосконалення господарського законодавства
Необхідність вдосконалення господарського законодавства відбувається за чотирма
основними напрямами:
- вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям
передбачає необхідність врегулювання нових господарської системи України відносин та
врегулювання традиційних відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або
внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; прийняття нових редакцій
законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин;
- вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей
напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання
господарських відносин; б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження
відомчої нормотворчості; в) підвищення ролі локальних нормативних актів, які
самостійно визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок
використання прибутку та інші питання;
- вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям
передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового
Цивільного кодексів; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання
систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм; в)
4
Page 5 |
консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-
правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який
дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин );
- гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними
стандартами регулювання відносин у сфері господарювання, законодавством
міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна.
На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна
політика, що має здійснюватися у відповідності до Закону України “Про засади
державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.
№8 Поняття та ознаки підприємництва
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик
господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з
метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Ознаки підприємницької діяльності:
1) ініціативна і майново-розпорядна самостійність підприємця;
2) ризикованість;
3) систематичний, професійний характер;
4) спрямованість на систематичне отримання прибутку завдяки досягненню економічних і
соціальних результатів;
5) регулювання державою (державна реєстрація як суб'єкта саме підприємницької
діяльності).
№9 Принципи здійснення підприємницької діяльності
Загальними принципами господарювання в Україні є:
забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів
господарювання;
свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю
забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у
підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки
суспільства і держави;
захист національного товаровиробника;
заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Принципи підприємницької діяльності( в ст. 44 ГК):
-Вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;
-Самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і
споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових
та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на
продукцію та послуги відповідно до закону;
-Вільний найм підприємцем працівників;
-Комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;
-Вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків,
зборів та інших платежів, передбачених законом;
-Самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання
належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
№10 Некомерційне господарювання: поняття, ознаки, організаційно-правові
форми здійснення
5
Page 6 |
Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність,
що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних,
соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади,
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.
Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання
на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які
визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого
самоврядування.
Некомерційні організації можуть отримувати прибуток, але отримання прибутку є для
них додатковою (факультативною) метою. Більшість некомерційних організацій заради
цього створюють комерційні структури.
При здійсненні комерційної діяльності прибуток розподіляється між учасниками
суб’єкта підприємницької діяльності. В некомерційних суб’єктах господарювання
отриманий прибуток не може розподілятися між його учасниками, а спрямовується на
покриття витрат у встановлених межах та на здійснення тих соціально корисних програм,
які є предметом діяльності таких суб’єктів.
Ознаки некомерційної діяльності:
- самостійність її здійснення;
- відсутність такої мети, як отримання прибутку;
- фінансування (за рахунок бюджету) або із власних джерел доходів.
Приклад субєктів некомерційної д-сті: пенсійні фонди, кредитні спілки, релігійні
організації, житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних
будинків, професійні спілки тощо.
№11 Організація та управління господарською діяльністю
Організація господарської діяльності - це система заходів, спрямованих на раціональне
поєднання в часі і просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня:
економіки країни, господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим,
певної територіальної громади), суб'єкта господарювання.
Будь-яка господарська система складається з елементів: суб'єкти; майнова база;
нормативна система, що визначає правила її функціонування; інформаційна система та
інші складові.
Господарські системи можуть бути різних рівнів: вищого - економіка країни
(макроекономіка), середнього - економіка певного регіону, локального - суб'єкти
господарювання, проміжних - господарські об'єднання, промислово-фінансові групи та
інші об'єднання суб'єктів господарювання.
Складність господарської системи обумовлює, відповідно, і складність та рівень
регулювання.
Загальнодержавний рівень застосовується для забезпечення функціонування економіки
країни в цілому та визначення параметрів діяльності її складових (суб'єктів
господарювання, їх об'єднань, органів управління різного рівня);
регіональний рівень має враховувати специфіку господарської системи конкретного
регіону в межах закріплених в законі повноважень;
на локальному та проміжному рівнях суб'єкти господарювання та їх об'єднання з
врахуванням вимог вищих рівнів регулювання визначають особливість господарських
зв'язків між собою, власні параметри діяльності тощо.
Управління будь-якою господарською системою здійснюється в різних формах. До них
належать: нормативне регулювання; планування; управління поточними справами;
контроль.
№12 Державна політика у сфері господарювання
6
Page 7 |
У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну
(тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне
узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і
населення в цілому.
Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований
на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та
соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки
держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного
багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення
пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі
змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому
господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.
Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх
досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах,
що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.
Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад
внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального
розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів
України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а
також відповідних законодавчих актах.
Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та
повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності
населення.
У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав
споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості,
політику соціального захисту та соціального забезпечення.
№13 Методи державного регулювання економіки
Методи державного керівництва економікою - це передбачені законодавством способи
впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання
необхідного для суспільства результату. Розрізняють адміністративні та економічні
методи.
Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний
суспільству результат досягається прямим наказом компетентного органу, що підлягає
обов'язковому та однозначному виконанню суб'єктом господарювання.
Прикладом таких методів є: державна реєстрація, ліцензування, встановлення
податкових ставок та інших платежів тощо.
Економічні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству
результат досягається через економічний інтерес виконавців.
До економічних методів слід віднести:
• встановлення податкових пільг;
• державне кредитування суб'єктів господарювання;
• надання дотацій;
• застосування господарсько-правових санкцій за порушення встановленого державою
порядку у сфері господарювання.
№14 Правове регулювання ліцензування господарської діяльності
Ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання
у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій
сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих
споживачів.
7
Page 8 |
Правове регулювання ліцензування господарської діяльності здійснюється Законом
України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Правові засади ліцензування певних видів господарської діяльності визначаються
виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не
забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього
Кодексу.
Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-
ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом
визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з
ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.
№15 Правове регулювання патентування підприємницької діяльності
Патентування певних видів господарської діяльності є засобом державного
регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної
політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та
окремих споживачів.
У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти, обміном готівкових валютних
цінностей, у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених
законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів
господарювання.
Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта
господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж
встановленого строку. Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке
засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно
до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності
встановлюється законом.
Регулюється Податковим Кодексом України.
№16 Загальні засади створення суб’єктів господарювання
Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника майна або
уповноваженого ним органу шляхом заснування нового, реорганізації (злиття,
приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого суб'єкта господарювання з
додержанням вимог законодавства.
Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу
(виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних
органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.
Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог
антимонопольно-конкурентного законодавства.
Суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту,
затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає
установчим документом.
Засновники реалізують засновницькі права шляхом:
- обрання організаційної форми суб'єкта господарювання; визначення цілей і предмета
його діяльності;
- прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку
статуту;
- передачі безоплатно на баланс суб'єкта господарювання основних фондів та обігових
коштів;
- формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо.
Утворення суб'єкта господарювання в юридичному розумінні — це затвердження та
одержання передбачених законом документів:
8
Page 9 |
рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення суб'єкта
господарювання,
статуту (якщо цього вимагає організаційна форма),
свідоцтва про державну реєстрацію. За необхідності виділення для
новостворюваного суб'єкта господарювання земельної ділянки сюди входять також
документи на землекористування (землеволодіння).
№17 Порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання
Державна реєстрація суб'єктів господарювання — це засвідчення факту створення
або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу
підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені
законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична
особа-підприємець у порядку, визначеному законом «Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення
юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.
Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її
реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку,
визначеному законом.