73. Описати класно-урочну форму організації навчального процесу.

Класно-урочна форма навчання. За феодального ладу розвиток виробництва і підвищення ролі духовного життя в суспільстві сприяли виникненню форм масового навчан­ня дітей. Однією з перших було групове (колективне) на­вчання у братських школах Білорусі та України (XVI ст.). З формуванням класно-урочної системи навчання в пе­дагогіці почали використовувати такі поняття, як навчальний рік, навчальний день, урок, перерва, чверть, каніку­ли, її ефективність була настільки очевидною, що незаба­ром вона стала головною у школах багатьох країн світу.

Класно-урочна система використовується в багатьох кра­їнах (зокрема, в Україні), має багато позитивних особливо­стей: ґрунтується на закономірностях процесу засвоєння навчального матеріалу, передбачає засвоєння нового мате­ріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно, з чер­гуванням різних видів розумової та фізичної діяльності. Вона забезпечує єдність системи навчання в масштабі всієї країни, що полегшує планування і складання програм з навчальних предметів. її використання полегшує вихован­ня в учнів почуття колективізму, дає змогу використову­вати фронтальні форми роботи з усім класом.

Має вона й серйозні недоліки, оскільки орієнтована у процесі навчання на середнього учня, допускає необхідність залишати учнів на повторний курс, якщо вони не засвоїли один чи два предмети. Не дає їм можливості на індиві­дуальний підхід до учнів, достроково освоїти програму.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки: навчальний рік у загальноосвітньому навчальному закладі починається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року; тривалість навчального року обумовлюється вико­нанням навчальних програм з усіх предметів, але не мо­же бути меншою 175 робочих днів у загальноосвітньому навчальному закладі І ступеня (1—3(4) класи) та 190 ро­бочих днів — II—III ступенів (5—11 (12) класи); комплектування класів відбувається в межах одно­го віку та чисельності, визначених Положенням про за­гальноосвітній навчальний заклад (не більше ЗО учнів); навчально-виховний процес здійснюється за різни­ми формами: урок, лекція, лабораторно-практичне та се­мінарське заняття, диспут, навчально-виробнича екскур­сія тощо; відвідування уроків школярами є обов'язковим; навчальний рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, триместри, між якими є канікули різної тривалості. Тривалість канікул протягом навчального року не може бути меншою ЗО календарних днів.

Нині серед різноманітних організаційних форм навчан­ня, використовуваних у загальноосвітній школі (урок, екс­курсія, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, практикум, факультатив, домашня самостійна робота, ек­замен, залік, консультація, інструктаж), урок є основним.

74. Розкрити зміст теорії і методики самовиховання.

Самовиховання, його сутність, умови, етапи, прийоми реалізації

Виховання і самовиховання є двома сторонами процесу формування особистості.

Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на ви¬роблення у себе позитивних рис і подолання негативних.Передусім самовиховання потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для збагачення учнів знаннями і вміннями проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, по¬чуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність само¬виховання, методи і прийоми роботи над собою. Матеріал для таких бесід можна знайти в книгах «Занимательная психология» К. Платонова, «Загадки человеческого «Я» Ф. Михайлова, «В мире мьісли и чувства» Ф. Гоноболіна.

Важливим аспектом самовиховання є логічне мислен¬ня, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє ви¬робленню вимогливості до себе як постійної риси характе¬ру, без якої неможливо досягти успіху. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають уч¬нів до самоаналізу.

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не зане¬падати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організова¬ність, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартопують волю, доводять розпочату справу до кінця, перекону¬ючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою за¬лежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртова¬ному колективі, де панує здорова громадська думка, ат¬мосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

Процес самовиховання тривалий і охоплює такі етапи: 1) з'ясування педагогами ставлення учнів до процесу самовиховання. З цією метою проводять анкетування На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домага¬ються усвідомлення вихованцем, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної ро¬боти над собою. Він також повинен збагнути, що самовихо¬вання є його особистою справою і справою суспільства; 2. поява в учня прагнення до самовдосконалення. Пе¬дагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і сво¬їм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Ос¬кільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йо¬му скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб; 3. початок систематичної роботи учня над собою у про¬цесі реалізації програми самовиховання. Цей процес здійс¬нюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, пра¬ці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива вихованця.

Зважаючи на особливості етапів самовиховання, клас¬ний керівник повинен кваліфіковано планувати свою ви¬ховну роботу з учнями.

У процесі організації самовиховання учнів навчають спе¬ціальним прийомам роботи над собою, до яких належать: а) самопереконання. Його суть полягає в пропонуванні учневі знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомо¬гою переконати в правильності чи неправильності свого

вчинку або переключити в конфліктній ситуації думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли; б) самонавіювання. Його пропонують використовувати за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавію¬

вання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судження: «Ненавиджу в собі

запальність. Я повинен і можу її позбутися»; в) самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, к¬ що учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях; г) самозаохочення. Застосовують його, якщо учень, дола¬ ючи певні труднощі, виконав складне завдання. Ефективний він за необхідності подолати негативні риси особистості; ґ) самопримус. Допомагає у боротьбі з внутрішньою не¬організованістю, небажанням вчитися, працювати, з ліно¬щами; д) самоаналіз. Йому належить вирішальна роль у само¬ вихованні, оскільки він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку; є) практичні прийоми. До них належать прийом «крок уперед» — щоденне планування діяльності на наступний день; прийом «оцінювання прожитого дня» — аналіз уч¬нем своїх дій, вчинків, недоліків; є) «правила моєї поведінки». Полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки. Привчає до вико¬нання своїх обов'язків; ж) самозобов'язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на місяць, семестр або рік залежно від то¬го, які риси особистості і в який термін він прагне сформу¬вати чи подолати; з) «упізнай себе». Має характер гри, за якої учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища. Той впізнає себе, а товариші доповнюють цю ха¬рактеристику; і) «самохарактеристика» і «взаємохарактеристика». Суть цих прийомів полягає в обговоренні в колективі під¬готовлених у такий спосіб характеристик, що привчає уч¬нів до самоаналізу, дає педагогові багатий матеріал для ро¬боти з ними.

75. Дати характеристику методу покарання, його функції й правила використання.

Покарання — це такий спосіб впливу на особистість, в основі якого лежить засудження дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки. Покарання має викликати в учнів почуття сорому і вини, наміру не повторювати подібного.

Прийоми покарання:

- покарання - виправлення; - покарання - обмеження;

- моральний осуд: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення; - умовне покарання; - зміна ставлення;

- переведення в інший клас, іншу школу; - виключення зі школи.

Щоб покарання було ефективним, треба, дотримуватися таких педагогічних вимог:

- справедливість у покаранні;

- опора на колектив;

- індивідуальний підхід до визначення засобів покарання; - покарання може бути лише індивідуальним;

- відповідність покарання проступку;

- дотримання вимог педагогічного такту;

- поєднання покарання з іншими конструктивними методами виховання.

Метод вибуху - це спосіб яскравих, несподіваних, незвично сильних, впливів на вихованця, який має на меті дуже швидку перебудову особистості на основі дуже сильних почуттів, що виникають при цьому. В основі цього методу — збудження сильних позитивних емоцій. Для забезпечення ефективності цього методу треба добре знати, особливості емоційної сфери особистості, передбачити можливі наслідки, пам'ятати про емоційну виразність при застосуванні вибуху, мати високий рівень педагогічної майстерності, бути впевненим, що це єдино можливий засіб пливу.