37. Дати характеристику нормативній базі освіти: стандарти, кваліфікаційні характеристики, навчальні та тематичні плани, програми.

Стандарти освіти. у 1996 р. прийнято «Концепцію державного стандарту загальної середньої освіти в Україні» — унормовано систему показників про освіченість особи. Реалізується вона у нормативних документах, які визначають суспільно зумовлений зміст загальної середньої освіти, вимоги та гарантії держави щодо її одержання громадянами.

Держава здійснює контроль за рівнем якості освіти і професійної підготовки за допомогою вимірювань показників якості вищої освіти студентів у процесі реалізації вузом освітньо-професійної програми підготовки

Навчальний план — документ, що визначає набір навчальних предметів, які вивчають у закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року.

У Законі «Про загальну середню освіту» визначено норму навчальних годин по класах (1—2 класи — 700, 3—4 класи — 790, 5 клас — 860, 6—7 класи — 890, 8—9 класи — 950, 10—12 класи — 1030).

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Відповідно до навчальних програм розробляють підручники і навчальні посібники.

Кваліфікаці́йна характери́стика — це нормативний документ компетентного фахового органу, погоджений із замовником кадрів, у якому формулюються вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, що необхідні для виконання завдань професійної діяльності згідно з потребами ринку праці.

Тематичний план є основним робочим документом кафедри і викладача, що визначає зміст і організацію вивчення конкретної дисципліни. Він розробляється на період дії навчальних планів і програм

38. Висвітлити поняття про суб’єкти і об’єкти у процесі виховання.

Суб'єкт виховного процесу - це індивід з розвиненою самосвідомістю, стійкою системою мотивів (потреб, інтересів, ідеалів, переконань), який активно бере участь у свідомій діяльності.

Суб'єкт - свідомо дійова особа. тим, що він робить, можна визначати те, що він є; напрямком його діяльності можна визначати і формувати його самого.

Об'єкт виховного процесу - індивід, що не виходить за рамки вже реалізованих можливостей, за рамки рольових приписів з метою розширити середовище діяльності

Суб'єкти виховного процесу характеризуються як загальними властивостями, властивими суб'єкту пізнання, діяльності, життя взагалі, так і специфічними властивостями, характерними для суб'єктів діяльності.

39. Розкрити сутність, завдання та зміст трудового виховання.

Трудове виховання — процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого

практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити:

- психологічну готовність особистості до праці

- підготовки до праці (вироблення умінь і навичок).

Зміст трудового виховання школярів визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відображають поняття :Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, зсування ролі праці у виборі майбутньої професії. Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, праці, об’єктивного оцінювання результатів своєї праці та само оцінювання, вмінь і навичок систематичної, організованої, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду. Активна трудова позиція зумовлюється системою трудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обумовленого вибору професії, продовження освіти у відповідному навчальному закладі.

40. Визначити предмет, основні категорії та принципи дидактики.

Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, і виховання у процесі навчання.

Предметом дидактики є загальна теорія навчання усіх предметів. Основними категоріями дидактики є: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички, закономірності, принципи, форми, методи навчання.

1. Принцип природосообразності.

- Педагогічний процес слід будувати відповідно до вікових та індивідуальних особливостей учнів;

- Знати зони найближчого розвитку, що визначають можливості учнів, спиратися на них при організації процесу навчання;

- Направляти педагогічний процес на розвиток самовиховання, самоосвіти та самонавчання учнів.

2. Принцип науковості.

- Викладати навчаються тільки достовірні факти та явища;

- Забезпечувати провідну роль теорії у навчанні;

- Знайомити з історією найважливіших відкриттів;

- Розкривати сучасний стан досліджуваного, перспективи розвитку науки.

3. Принцип доступності та посильності.

- Враховувати реальний рівень розвитку та підготовленості учнів;

- Пояснювати матеріал доступним мовою;

- Оптимізувати обсяг роботи учнів;

- Розбирати найбільш важкі місця навчального матеріалу.

4. Принцип міцності.

- Не перевантажувати матеріал частковостями, виділяти головне;

- Ретельно відбирати матеріал для запам'ятовування;

- Закріплювати знання на практиці;

- Викладати знання емоційно.

5. Принцип наочності.

- Застосовувати наочність в комплексі з іншими засобами навчання;

- Перед використанням наочності чітко визначити і сформулювати мету спостереження;

- Застосовувати наочність в міру, тільки в потрібний момент навчання;

- Забезпечувати безпеку застосування наочності.

6. Принцип свідомості і активності.

- Забезпечувати проблемний виклад навчального матеріалу;

- Стимулювати пізнавальну активність учнів, їх наукові пошуки;

- Забезпечувати розуміння досліджуваного.

7. Принцип систематичності і послідовності.

- Викладати матеріал у певній системі, заданої програми;

- Спиратися на внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки;

- Здійснювати наступність у засвоєнні знань і формуванні вмінь та навичок.

8. Принцип професійної доцільності.

- Забезпечувати відбір змісту, методів, засобів і форм підготовки фахівців з урахуванням особливостей обраної спеціальності;

- Враховувати цілі формування професійно важливих якостей, знань і умінь.

11.Методологічні основи та рушійні сили процесу навчання (суть, структура, закони)

Навчання — це акт взаємодії вчителя і учня з метою засвоєння останнім якогось відрізка змісту соціального досвіду. Процес навчання можна визначити як зміну актів навчання, у ході якої змінюється діяльність учителя і учнів, а також властивості учнів.

Процес навчання не залежить від загальної атмосфери в школі, а навчальний процес перебуває в прямій залежності від цього фактора. Отже, коли мова йде про модель навчання, ми говоримо про процес навчання, а коли характеризується загальний рівень навчання, тоді мова йде про навчальний процес.

Рушійними силами процесу навчання є його суперечності: а) між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу; б) між досягнутим учнями рівнем знань, умінь 1 навичок і тим рівнем, якого потрібно досягнути; в)між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; г) між розумінням матеріалу вчителем і розумінням його учнями; ґ) між теоретичними знаннями і уміннями їх використовувати на практиці.

Методологічною основою процесу навчання є наукова теорія пізнання, суть якої полягає в такому: а) і пізнання, і навчання спричиняються потребами суспільства; б) і пізнання, і навчання здійснюються за схемою: живе спостереження — абстрактне мислення — практика; в) навчання є одним із шляхів процесу пізнання. Різняться ці процеси так: а) пізнання має справу з самим об'єктом пізнання, а в навчанні може бути його наочне або словесне зображення; б) у пізнанні відкривають об'єктивно нове, невідоме, у навчанні учень "відкриває" для себе якусь істину; в) у навчанні прискореним темпом пізнають те, на що наука витратила роки; г) навчання передбачає формування вмінь і навичок, а пізнання — тільки розкриття істини; ґ) практика в навчанні допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як у пізнанні. У навчальному процесі проявляються відомі положення філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні.

Законом у дидактиці ми називаємо внутрішній суттєвий зв'язок явищ навчання, який зумовлює їхній вияв і розвиток. Якщо суспільні закони не мають на увазі досягнення кожним індивідуальної мети, то закони дидактики ставлять цілі щодо кожного учня, і багато в чому ці цілі схожі. Тому в дидактиці більш оперують поняттям закономірності, ніж закону. Закономірність слід розуміти як недосить чітко пізнаний закон, як упорядкованість явищ, відносну постійність, стійкість факторів, систематичність зв'язків між об'єктами.