Приватні змі будуть зобов’язані «безкоштовно Вітчизну любити»?

6 лютого 2008 р. у Комітеті Верховної Ради з питань свободи слова та інформації планується розгляд проекту змін до Закону України «Про рекламу».

Повний пакет документів цього законопроекту розміщено на сайті ВР за адресою http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30754.

Як вважає юрист «Української Асоціації видавців періодичної преси» Олег Целуйко, основною ідеєю законопроекту є – зобов’язати приватних видавців:

1) розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 4 відсотків друкованої площі, відведених для реклами;

2) надавати пільги при розміщенні соціальної реклами, замовником якої є заклади освіти, культури, охорони здоров’я, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, а також благодійні організації.

Це вже друга спроба, коли законопроект пробують провести через ВР. Раніше за попереднього складу парламенту документ на рівні парламентських комітетів було відхилено.

На думку багатьох видавців, юристів, а також «Незалежної асоціації телерадіомовників», законопроект обмежує права ЗМІ, тому необхідно домогтися його відхилення й цього разу.

«Незалежна асоціація телерадіомовників» вважає, що цей проект фактично встановлює другий податок на рекламу у розмірі 4% доходів телерадіоорганізації і цей податок пропонується стягувати «натурою» .

Адже встановлення обов’язку надавати безкоштовні послуги суперечить одразу двом принципам підприємницької діяльності, передбаченим статтею 44 Господарського кодексу України:

- принципу вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

- принципу самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

У своєму листі на адресу Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації «Незалежна асоціація телерадіомовників» зазначає, що «тільки для державних та комунальних підприємств, які фінансуються за рахунок бюджету, встановлюються граничні розміри цін, але і в цьому випадку не йдеться про безкоштовне надання послуг, яке припустиме лише для бюджетних установ».

Відповідне звернення до вищезазначеного парламентського Комітету планує надіслати і «Українська Асоціація видавців періодичної преси». Подивимось – чи дослухаються народні депутати до думки медіа-фахівців? Чи то нав’яжуть приватним ЗМІ обов’язок «безкоштовно Вітчизну любити»?

http://www.khpg.org

5. Інформаційні ресурси держави.

Єдиний інформаційний простір являє собою сукупність баз та банків даних, технологій їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем та мереж, які функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб. Іншими словами, єдиний інформаційний простір складається з таких головних компонентів:

інформаційні ресурси (IР) — бази і банки даних, усі види архівів, системи депозитаріїв державних IР, бібліотеки, музейні сховища і т.ін.;

інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура:

територіально розподілені державні і корпоративні комп'ютерні мережі, телекомунікаційні мережі і системи спеціального призначення та загального користування, мережі і канали передачі даних, засоби комутації та управління інформаційними потоками;

інформаційні, комп'ютерні і телекомунікаційні технології — базові, прикладні і забезпечувальні системи, засоби їх реалізації;

науково-виробничий потенціал в галузях зв'язку, телекомунікацій, інформатики, обчислювальної техніки, поширення і доступу до інформації;

організаційні структури, включаючи кадри, що забезпечують функціонування і розвиток національної інформаційної інфраструктури;

ринок інформаційних технологій, засобів зв'язку, інформатизації і телекомунікацій, інформаційних продуктів і послуг;

система взаємодії інформаційного простору України зі світовими відкритими мережами;

система забезпечення інформаційного захисту (безпеки);

система масової інформації;

система інформаційного законодавства.