42. Концепції політичної влади.

Влада — це основа політики. Б.Рассел, визначаючи владу як центральну категорію політичної науки, відзначав, що вона є настільки фундаментальним поняттям будь-якої соціальної науки, наскільки фундаментальним є поняття енергії для фізики. Т. Парсонс, розглядаючи владу як ядро політичних відносин, порівнює її місце в політиці з місцем, яке займають гроші в економічній сфері. Отже, саме влада визначає зміст політики, який виявляється в керівництві й управлінні, пануванні й підкоренні, державному примусі; навколо політичної влади розгортається вся політична життєдіяльність.

Вивчаючи феномен влади, політична наука використовує два принципових підходи: атрибутивний (субстанціональний) і соціологічний (реляціоністський).

Прихильники атрибутивного підходу (лат. attribuo — надаю, наділяю) пояснюють природу влади біологічними і психічними властивостями людської психіки. Так, з позицій біологічної концепції (М. Марсель), влада являє собою невід'ємну властивість людини, закладену в її природі — інстинктах боротьби і суперництва з іншими представниками людського роду. Ґрунтуючись на даному підході, Ф. Ніцше стверджував, що прагнення до влади, «воля до влади» виступає основою життя людини.

Ще один напрямок у межах даного підходу — психологічний, який спирається на психоаналітичні концепції. Представники даного підходу трактують прагнення до влади як прояв сексуального потягу (З. Фрейд), психічної енергії взагалі (К.Г.Юнг}; досліджують структури в психіці людини, що роблять її схильною до підкорення, втрати волі заради відчуття безпеки, психологічного комфорту (Е. Фромм), розглядають прагнення до влади як засіб компенсації фізичної або духовної неповноцінності (К.Хорні).

На перетині атрибутивної та реляціоністської теорій знаходиться біхевіористська концепція влади (англ. behaviour — поведінка), представники якої (Ч.Мерріам, Г.Лассуелл) розглядають владу як особливий тип поведінки, зумовлений невід'ємною людською властивістю — прагненням до влади. Біхевіорісти звертають особливу увагу на суб'єктивну мотивацію влади, вважаючи відносини панування-підкорення основою політичного життя.

З позицій соціологічного підходу влада розглядається як особливий вид відносин. Найбільш відомим у межах даного підходу є визначення влади М. Вебера, який розумів владу як здатність і можливість одного індивіда в даних соціальних умовах проводити свою волю навіть всупереч опору іншого. В основі влади лежать відносини панування й підкорення, що виникають між суб'єктом влади (тим, хто панує) і об'єктом влади (тим, хто підкоряється). Представники реляціоніст-ського підходу (англ. relation — відношення) (Д.Картрайт, П.Блау) розглядають владу як соціальну взаємодію, за якою суб'єкт за допомогою певних засобів (ресурсів) визначає поведінку об'єкта.

В межах даного підходу виділяють системне трактування влади (К.Дойч, Н.Луман), що виходить із визначення влади як здатності політичної системи мобілізовувати ресурси для досягнення поставлених цілей, а також структурно-функціональну концепцію влади (Т.Парсонс), що розглядає владу як соціальні відносини, зумовлені тими ролями (функціями), які виконуються різними суб'єктами в суспільстві.

Таким чином, у самому загальному виді політичну владу можна визначити як можливість і здатність суб'єктів політики впливати на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, а також на політичну поведінку інших учасників політичних відносин.