III. Моделювання системи як етап її дослідження

10. Побудова сукупності моделей для описання системи.

На цьому кроці система розглядається з точки зору зручного відображен­ня її властивостей для створення описання системи, придатного для перед­бачення її поведінки та виведення неочевидних властивостей. Точність мо­делювання повинна бути мінімальною, яка ще забезпечує відображення всіх важливих особливостей системи. Відсутність надлишкової деталізації — це зменшення об'єму вхідних даних, вимог до ресурсів моделюючого комп'ю­тера, але з іншого боку занадто проста модель не описує суттєві якісні особ­ливості системи (є неадекватною системі) і приведе до формування непра­вильних висновків про поведінку системи. Знаходження межі розумної складності моделі є далеко не тривіальним завданням, і практично вона ос­таточно визначається в процесі моделювання на конкретних прикладах.

Отже, ставиться мета — створити таке описання системи, яке б дозволя­ло передбачати її поведінку та виявляти неочевидні властивості. Якщо на попередніх етапах можливим був розгляд моделей та системи без відділення одного від іншого, то тут їх необхідно розрізняти, а також чітко уявляти сту­пінь огрублення та наближеності моделі.

IV. Супровід системи

11. Накопичення досвіду роботи з системою та її моделлю, уточнення інформації про систему, вдосконалення моделей.

Перевірка та дослідна експлуатація наших знань про систему, їх достат­ності та відповідності в процесі роботи з системою та її моделлю. При вияв­ленні невідповідностей між передбачуваною та дійсною поведінкою системи можливо потрібен буде перегляд аналізу структури та ієрархії для знахо­дження неправильно визначених елементів та відношень і доповнення но­вими. Ще раз перевіряється ступінь адекватності моделі системі. Накопи­чення досвіду має ще й значний психологічний ефект для користувачів.

12. Оцінка граничних можливостей системи, дослідження відмов, виходів з ладу, відхилень від норми.

Працездатність системи перевіряється її періодичним або постійним тесту­ванням. Набір таких тестів може бути достатньо складним і сам утворювати систему, що включатиме опрацювання та рошифровування результатів тес­тування, їх комплексний аналіз. Відмови та інші незаплановані явища вивчаються з точки зору ймовірності їх виникнення, попереджуючих захо­дів, варіантів реагування на них.

13. Розширення функцій (властивостей) системи, зміна вимог до неї, нове коло задач, нові умови роботи, включення системи елементом в систему вищого рівня.

Реалізується часткова зміна призначення системи та пов'язана з цим пе­ребудова її функціонування. Необхідно визначити всі відмінності нової си­туації, її вплив на наявну структуру та властивості елементів, систему керу­вання, наскільки і яким чином можна їх модифікувати.

Включення системи в якості елемента до певної макросистеми вимагатиме перегляду основних зв'язків з «не-системою» (макросистемою та оточенням). Формулювання вимог з боку макросистеми може викликати необхідність пе­регляду всіх основних системних понять та зачепити всі етапи дослідження.

Особливості створення нової системи

Ця ж методологія може застосовуватися і у процесі створення нової системи. Послідовність етапів залишається такою ж, але змі­нюється їх спрямованість — по суті вони будуть етапами «попе­реднього проектування», після чого, власне, виконується етап ство­рення нової системи.

Отже, оскільки системний аналіз застосовується для розв'язуван­ня найрізноманітніших задач із застосуванням найрізноманітнішого інструментарію, послідовність загальних етапів системного аналізу фіксується у вигляді методології. Однак, аналізуючи роботи різних авторів, виявляється, що й на рівні методології пропонуються різно­манітні послідовності дій, хоча слід відзначити спільність поглядів та принципову єдність підходів до поділу процесу системного ана­лізу на етапи.