Чорнило, а не чорнила

Слово чорнило в українській мові вживається в однині, але деякі працівники засобів масової інформації вдаються до російського взірця (де це слово мас тільки форму множини): «Ще не висохли чорнила; Лист написаний синіми чорнилами». Правильні варіанти такі: ще не висохло чорнило, листа написано синім чорнилом. Напр.: «Стояв посередині стіл, застелений червоним сукном. Сукно було аж рябе від чорних плям з чорнила» (М. Коцюбинський); «За столом сиділа Якимова сестра Тетяна — школярка — і старанно виводила на великім аркуші бузиновим чорнилом» (А. Го­ловко).

Шевченків край — Шевченкового (не Шевченкова) краю

Присвійні прикметники чоловічого роду в родовому відмінку однини мають закінчення -ого, а не -а. Отже, треба писати: «Відродити славу Свято-Пантелеймонового монастиря; Після закінчення Карлового університету повернувся до рідного села на Пряшівщині». Написання Свято-Пантелеймонова монастиря, Карлова університету помилкові.

Безособові й активні конструкції

Невідмінювані дієслівні форми на -но, -то в сучасній українській мові вживаються, як правило, в безособових реченнях: «Складено останній вступний іспит; Завершено сівбу озимих; На ниві українського фермерства помітних успіхів поки що не досягнуто; Отже, цілком можливий в умовах реальної багатопартійності саморозпуск Руху від­кладається. Це й відбито в одноголосно прийнятій резо­люції» (з газет). Синтаксичні побудови зі словами на -но, -то широко вживані в усіх стилях мовлення — від офі­ційно-ділових документів (див. щойно наведені уривки) до уснорозмовних та фольклорних текстів: «Наорано, насіяно, та нікому жати». Як видно з наведених прикладів, аналізо­вані конструкції характерні для речень, де наголошуємо на результатах певних дій; дійової особи в таких випадках не згадуємо. А коли є потреба вказати на виконавця дії, тоді слід віддавати перевагу активним конструкціям.

Ця вимога досить часто порушувана в засобах масової інформації, в наукових та ділових текстах, де використо­вують безособові речення різних типів: «У цьому сезоні нами започатковано творчі звіти митців перед киянами; Верховною Радою прийнято постанову; Дирекцією концерну запропоновано оригінальний вихід із скрутного становища; Відбудеться публічний захист дисертації на здобуття вче­ного ступеня доктора юридичних наук В. Петренком». Недоречні в цьому разі безособові побудови потрібно замінювати реченнями, в яких суб'єкт (виконавець дії) виступає в ролі підмета: «У цьому сезоні ми започаткували творчі звіти митців перед киянами; Верховна Рада прийняла постанову; Дирекція концерну запропонувала оригіналь­ний вихід зі скрутного становища; Прилюдно захищатиме дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора юридич­них наук В. Петренко».

Вибір синтаксичної побудови в Україні і на Україні

Ще за радянських часів багато хто цікавився, чому чуємо й читаємо в Росії, у Франції, в Англії, у Вірменії, але на Україні. Після того, як наша Батьківщина відновила свою незалежність, в офіційному вжитку запанувала форма в Україні. Проте окремі громадяни її не сприймають і вишукують різні підстави, аби повернутися до старого — на Україні.

Треба сказати, що в народній творчості і в красному письменстві вживані обидві форми: на Україні і в Україні. Напр., у Т. Шевченка: «Серед степу широкого на Вкраїні милій», і «В Україну ідіть, діти, В нашу Україну». Якому ж варіантові слід віддати перевагу? Свого часу це питання глибоко дослідив великий знавець української мови Іван Огієнко. Ось що писав він у статті з промовистою назвою «В Україні, а не на Україні»:

«Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання «де» тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині... До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має в нас прецікаву історію... Цілі віки ми чули то na Ukrainie (від поляків. — О. П.), то «на Украине», а тому й защепили собі це «на Україні» як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що це власне «на» — болюча й зневажлива ознака нашого колишнього поневолення... Стара наша Русь чи Малоросія складалася з кількох частин: Галичина, Волинь, Поділля, Україна (головно Київщина). Хто слова «Русь» чи «Малоросія» вживав на означення цілого народу, для того Україна була тільки частиною; це, скажемо, завжди бачимо в XVII—XVIII віках, наприклад, в універ­салах Богдана Великого або в літопису Величка й ін. Україна мислилась тоді частиною цілого народу, Руси, а тому вираз на Україні був нормальний...

Але вже за старих часів дехто розумів Україну значно ширше, а тому й писав в Україні... Шевченко у своїх творах звичайно мислив Україну як назву для всього нашого народу, а тому й уживав на питання де місцевого відмінка з прийменником в: У нас в Україні старий Котляревський отак щебетав. Було колись в Україні лихо танцювало. На весь світ почули, що діялось в Україні. Виріжуть гайдамаки ворогів в Україні. Сю ніч будуть в Україні родитись близ­нята. Мені однаково, чи буду я жить в Україні чи ні; також на питання куди: В Україну ідіть, діти, в нашу Україну. Сини мої, летіть в Україну. Линуть в свою Україну тощо... Але звичайний традиційний погляд, що Україна — то частина другої держави, несвідомо захоплював і Шевченка, чому й він нерідко писав на Україні, на Україну... Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати тільки в Україні, в Україну, викинувши остаточно з нашого вжитку гра­матичну ознаку нашого колишнього поневолення» (Рідна мова. 1935. Ч. 2. С. 67—72).

Отже, основною (а в офіційному мовленні єдиною) формою є в Україні. Проте не варто виправляти фольк­лорних та літературних творів, де з історичних причин уживаний вислів на Україні.

Дні й місяці

Безграмотною з погляду синтаксичних норм є застосо­вувана в газеті конструкція: «Лист, датований 26 серпнем». Назва місяця в таких випадках завжди мас стояти в формі родового відмінка: двадцять шосте серпня, лютого; двадцять шостого серпня, лютого; двадцять шостому серпня, лютого; двадцять шостим серпня чи лютого (а не серпнем чи лютим).