Словотворчі та відмінкові особливості Батькові — давальний відмінок Батьку! — кличний відмінок

Однією з морфологічних особливостей сучасної україн­ської літературної мови є наявність у іменників чоловічого роду другої відміни варіантних закінчень давального відмінка однини: -ові (-еві, -єві) та -у (-ю). Це дає змогу врізноманітнювати виклад, уникати нанизування в реченні слів з однаковими закінченнями. Скажімо, не зовсім удало зі стилістичного погляду звучить фраза: «Диплом про за­кінчення університету вручається випускнику Петру Бон­даренку». Що ж тут рекомендує стилістична норма? Коли в давальному відмінку стоїть одне слово, треба вживати форми з -ові (-еві, -єві): написати листа братові, зателефо­нував товаришеві, допоміг батькові косити сіно. Якщо в давальному відмінку є два слова, то одне з них уживаємо з -ові (-еві, -єві), друге з -у (-ю): Михайлові Івановичу, Василеві Григоровичу, Іванові Біласу, Олександрові Ємцю. Тобто перевагу слід віддавати закінченню -ові (-еві, -єві). Чому? Тут кілька причин. По-перше, так каже більшість українського народу: з трьох наріч загальнонародної української мови це закінчення переважає в двох — південно-східному (на основі частини говірок якого виникла літературна мова) та південно-західному. По-друге, закінчення -у (-ю) має велика кількість іменників у родовому відмінку: народу, заводу, закону, вітру, морозу і т. д. По-третє, це ж закінчення властиве групі іменників у кличному відмінку: батьку!, сину!, товаришу!, учителю!, краю! Отже, в таких випадках закінчення -ові (-еві, -єві) допомагає чіткіше розмежувати функції відмінків.

Суперечать граматичній і стилістичній нормі такі побу­дови, де два слова стоять у різних відмінках, але мають однакове значення. Наприклад, у заявах: ректору універси­тету, директору заводу. Або заголовок у газеті: «Що з майна авангарду (р. відм.) належить народу? (д. відм.)» Тут треба писати й вимовляти: директорові заводу, ректорові універ­ситету. Що з майна авангарду належить народові? Замість «як повідомили нашому кореспонденту синоптики Україн­ського гідрометцентру» слід писати «як повідомили нашо­му кореспондентові синоптики Українського гідрометцентру» (можлива й форма знахідного відмінка — «пові­домили нашого кореспондента»).

Біблійний, міліційний (а не біблейський, міліцейський)

Від іменників іншомовного походження численна група українських відносних прикметників утворюється за допомогою компонентів -ій-н(ий); емоція — емоційний, конструкція — конструкційний (не плутати з якісними прикметниками типу конструктивний), релігія — релігій­ний, тенденція — тенденційний. З цього погляду варто віддати перевагу формам біблійний (рідше біблійський), мілі­ційний, поліційний (від біблія, міліція, поліція) перед ство­реними за російським зразком біблейський, міліцейський, поліцейський.

Біль — болю (не болі) і біль — білі

В одній газеті читаємо: «Біль цієї трати надихнула на серйозний жанр». Біль як іменник жіночого роду означає «біла пряжа; яскраво-білий колір». Напр.: «Усю ніч не спала Та біль сукала» (нар. пісня); «Розжевришся туга, як те залізо, що біліє біллю» (Леся Українка). Коли йдеться про відчуття страждання, то іменник біль є чоловічого роду. Згадаймо хоч би відому «Пісню про рушник» на слова Андрія Малишка: «І на тім рушникові оживе все знайоме до болю». Виходить, у наведеному уривку з газетного тексту треба було написати: «Біль цієї втрати надихнув на серйоз­ний жанр».