Усмішка і посмішка

Слово посмішка в основному своєму значенні пов'язане з поняттям глузування, кепкування; до нього пасують епітети іронічна, скептична, глузлива тощо: «Літній крем'я­зень теше собі весло, скептична посмішка гуляє в нього під вусами» (О. Гончар); «Солуха, знічуючись від гадючої посмішки отця Миколая, налив йому келих» (М. Стельмах). Натомість у публіцистиці, а то й у художніх творах, можна прочитати: «Її доброта світилася в ледь помітних зморш­ках, у м'якій посмішці» (газ.). За лексичними нормами української мови з епітетами м'яка, ласкава, приємна, при­вітна вживаємо слова усмішка: «Усмішка щастя розілля­лась по обличчю в старої» (М. Коцюбинський); «І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка» (А. Малишко).

Утаємничений (втаємничений) і таємничий

В одному поважному виданні пишуть: «Книжечка споживача з утаємниченими літерами». Утаємничений означає «прилучений до якоїсь таємниці, ознайомлений з чимось приховуваним», те саме, що рос. посвященный. Напр.: «Катерина просила родичів, які вже були втаємни­чені в захворювання Аркадія, поки що тримати язики за зубами» (Ірина Вільде). У цитованому тексті мова йшла про незбагненні, незрозумілі, тобто таємничі літери. Пор.: « Таємнича доля судила Олені опинитись на чужій стороні» (П. Куліш); «Ввесь світ був як казка, повна чудес, таєм­нича, цікава й страшна» (М. Коцюбинський).

Фатальний, а не роковий

При перекладі синтаксичних конструкцій, що містять у собі пароніми, стикаємося з певними труднощами, оскільки близькозвучні слова в одній мові не завжди є такими в іншій. Тож треба шукати засобів зберегти парономастичність, а, можливо, й відмовитися від неї, щоб не порушити лексичних норм однієї з контактних мов. Проте деякі автори не завдають собі клопоту щодо перекла­дацьких пошуків. Скажімо, до 50-річчя закінчення Другої світової війни в різних виданнях було опубліковано чимало матеріалів. В одній із двомовних газет такий матеріал вийшов під назвою Сороковые — роковые і Сорокові — рокові Якщо з російським варіантом усе гаразд, то україн­ський переклад заохочує читачів до порушення акцен­туаційних та лексичних норм. Під впливом рос. сороковые читають і укр. сорокові (замість правильного сорокові). Роковий у сучасній українській літературній мові є рідковживаним синонімом до слова річний: «На заході понад лісом шумує ярмарок, осінній, роковий — з волами, з козами» (С. Васильченко). А в російській назві публікації роковой означає «невідворотний, призначений долею, згубний»; український відповідник цього слова — фаталь­ний: роковая ошибка — фатальна помилка, роковой исход — фатальний кінець, роковая страсть — фатальна (згубна) пристрасть. «Омано дум, мого життя Ти помилко фаталь­на!» (І. Франко). Отже, згаданий матеріал правильно було б назвати фатальні сорокові, відмовившись від сліпого копіювання російської назви.

Чотириногий, а не четвероногий

У газетному матеріалі, спрямованому проти запрова­дження податку на собак, автор запитує: «А що ж робити напівголодній одинокій бабусі, останньою радістю для якої є четвероногий друг?» Як компонент складних слів збірний числівник четверо в українській мові не застосовуємо, натомість маємо форму чотири — чотиривимірний, чотириголосий, чотиригранний, чотиризначний... чоти­риногий (про тварин): «Під липою, над самим джерелом, стояв чотиригранний камінь» (І. Франко); «Не чотиринога — двонога небезпека підповзала. Із-за болотяного оситнягу підходив сам хазяїн — Кіндрат Комар» (О. Ковінька). Четвероногий є непотрібним запозиченням з російської мови.