Загальний, а не всезагальний

Слово загальний має кілька значень: стосовний до всіх (рос. всеобщий); такий, що містить найсуттєвіше, без под­робиць; такий, що охоплює основи чогось (рос. общий). Напр.: всеобщее избирательное право — загальне виборче право; всеобщая история — всесвітня (загальна) історія; общее языкознание — загальне мовознавство. В інших зна­ченнях російському общий відповідає українське спільний: общие интересы — спільні інтереси; находить общий язык — знаходити спільну мову. Пор.: «Визвольна боротьба україн­ського народу була пов'язана з найважливішими подіями загальної європейської історії і мала на них великий вплив» (газ.); «Нарешті секунда загального заціпеніння пройшла» (Григорій Тютюнник); «Поняття виникає внаслідок за­кріплення в мозку людини найменш змінного, стійкого, загального в явищах дійсності» (підр); «А навіщо той тин здався? Адже ж у нас двір коло хати спільний» (І. Нечуй-Левицький).

Тож для існування незафіксованої жодним словником української мови кальки всезагальний, яку так полюбляють журналісти й окремі науковці, немає ні підстав, ні потреби.

Звичайно і зазвичай

Відприкметниковий прислівник звичайно виконує в українській мові кілька функцій. Він уживаний як один із синонімів до слів просто, прозаїчно; як ствердна частка так, авжеж тощо. Але найчастіше використовуємо його в двох значеннях —«як завжди, як заведено» (не виділяючи комами) та в ролі вставного слова (виділяючи комами): Пор.: «Зими в цій місцевості звичайно не дуже холодні» (газ.) і «Наша вчителька, звичайно, людина талановита, але, на жаль, не може порозумітися з класом» (газ.).

Останнім часом у пресі помітна тенденція використо­вувати звичайно тільки як вставне слово: «Прихильники естради, звичайно, пам'ятають, що Мирослав Скорик іще на початку 60-х років серед інших творів написав перший український твіст «Не топчіть конвалій» (газ.). А в значенні «як завжди, як заведено» дедалі частіше вживають зазвичай. «Блукають кабани-одинаки своїми стежками, які зазвичай пролягають крізь густі зарості» (журн.); «Коали (сумчасті відмеді) дико репетують, невдоволені тим, що їх будять серед білого дня, коли вони зазвичай дрімають на деревах» (газ.); «Зазвичай ці позички здійснюються через продаж державних облігацій та інших цінних паперів» (підр.). Цю тенденцію слід усіляко вітати, бо словесне розрізнення значень є одним із свідчень лексичного багатства нашої мови. Тим більше, що лексема зазвичай не якийсь штучний витвір. Вона давно існує в мові, її не цураються митці українського слова, зокрема М. Рильський: «Тож затем­на він причвалав на став, Зігнувшися ще більше, ніж зазвичай».

Замерзнути і змерзнути

Обидва ці слова походять від одного кореня, проте їх не можна вживати одне замість одного. Замерзнути озна­чає «стати твердим від холоду, перетворитися на кригу; згинути від холоду»: «Замерзло поле скрізь» (Є. Гребінка); «Там, де верби, тини і тополі, по ночах замерзає вода» (В. Сосюра); «Галки на деревах замерзали і, як шматки льоду, падали додолу» (Панас Мирний). А змерзнути — це відчути холод: «Змерзла ж то так, що зуб з зубом не зведе, так і труситься» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Зима не зда­валась. Вівдя задмухала на світло. — Дивіться, як парує! Хіба ви не змерзли?» (М. Хвильовий).