Банкрот чи банкрут

У суспільно-політичному лексиконі наших днів досить часто використовують слово банкрут (банкрот) та похідні від нього. Уживані вони не тільки в прямому значенні «комерсант, підприємець, що став неспроможним боржни­ком», а й (навіть частіше) у значенні переносному — стосовно невдалих політиків, розвінчаних ідеологів, ском­прометованих теорій тощо. Різні лексикографічні джерела фіксують ці слова як із звуком у, так і з о в другому складі. Засоби масової інформації України віддають перевагу фор­мам з о, мабуть, під упливом російської мови, де такі форми тепер є єдино можливими: банкрот, обанкротиться, обанкротившийся і т. д. В українській мові обидві форми досить довго співіснували, проте в останні десятиліття на­креслилася тенденція віддавати перевагу утворенню з у. Чому? Насамперед, певне, тому, що цей варіант ближчий до французького banqueroute, від якого походить україн­ське слово. По-друге, форми з у мають ширшу географію та давнішу традицію вживання в нашій мові. По-третє, саме від банкрут утворилося більше, ніж від банкрот, гніздо слів: банкрутство, банкрутувати, збанкрутитися, збанкрутілий, збанкрутований і под. Отже, дотримуючись цілком слушних рекомендацій «Словника української мови», «Російсько-українського словника», «Словника іншомовних слів», Української Енциклопедії, пишімо й вимовляймо: збанкрутоване підприємство, збанкрутіла система, ідеологічний банкрут (а не банкрот). Напр.: «Низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську сиро­вину роблять колективні підприємства банкрутами» (газ.); «Гра за такими правилами приведе країну до банкрутства в будь-якому випадку» (газ.); «Ідеї ваші не мають ґрунту в Галичині. Ось причина того, що всі ваші видання банкру­тують» (П. Колесник); «Поміщик збанкрутував, і роботи їм не було» (М. Ірчан); «Носіям збанкрутілих ідей важко знайти нових прихильників, особливо серед молоді» (газ.). Для порівняння можна навести інше слово, яке разом зі своїми похідними, незважаючи на спільність походження, закріпилося в українській та російській мовах у різних звукових видозмінах: укр. нуль, нулик, нулівка, нульовий — рос. ноль, нолик, нолевой тощо.

Болільник чи вболівальник (уболівальник)

В українській спортивній термінології не без упливу російської мови незаслужено міцні позиції посідає слово болільник —пристрасний прихильник спортивних змагань. Закономірнішим у такому значенні є вболівальник (уболі­вальник), утворене від дієслова вболівати (уболівати) — пристрасно переживати за щось, співчувати, піклуватися, дбати. Слово боліти в сучасній українській мові означає «давати відчуття фізичного болю, завдавати страждань»: «Чого ти, сину, став такий смутний? Чи в тебе що болить» (І. Нечуй-Левицький); «О Україно! Сонце волі! Від ран твоїх мене болить» (П. Тичина). Від такої лексеми навряд чи доцільно утворювати болільник у спортивному значенні. Тож болільник являє собою невмотивовану кальку російсь­кого болельщик. Невмотивовану через те, що витісняє закономірне українське вболівальник (уболівальник). Керу­ючись лексичними й семантичними нормами української літературної мови, маємо писати й казати: палкий уболі­вальник (не болільник!) футболу; на стадіоні зібралися найзавзятіші вболівальники. Напр.: «Гра київського «Дина­мо» — один із наймогутніших чинників, які сприяли національному самоусвідомленню в Україні задовго до 1991 року; тому кількість уболівальників цієї команди невпинно зростає» (газ.); «Над долею бідних уболіває він серцем, скарбам багатійським не заздрить» (М. Зеров); «Голова горить, і серденько кипить, і тіло болить» (Марко Вовчок); «Защеміла, заболіла Вся душа моя» (О. Олесь).

Вид і краєвид

Основне значення слова вид в українській мові — «обличчя»: «І стала жить Ганнусенька в сім'ї своїй, в роду, така русява, русенька, з рум'янцем на виду» (П. Тичина). З паронімічним російським вид наше слово збігається в таких значеннях: «ґатунок предметів, явищ» (основні види промислової продукції; елегія — вид лірики); «одиниця в системі класифікації тваринного та рослинного світу» (сте­пові види рослин); «граматична категорія» (доконаний вид дієслова). Для решти значень російського слова вид є інші українські відповідники. Цього, на жаль, не беруть до уваги працівники деяких газет і пишуть: «Хлопець завжди був на виду» (треба на видноті); «Постійний вид на проживання, що потребує підтвердження раз на кілька років» (пра­вильно посвідка на проживання); «За річкою відкривається чудовий вид на стару частину міста» (тут слід було вжити чудовий краєвид).

Дехто заперечує проти того, що частина місцевості, яку видно з певної точки, зветься краєвид, мовляв, можна казати й вид. Залишаючись при своїй думці, хочу навести такі аргументи. В цьому значенні краєвид і вид є не синонімами, а дублетами, тобто словами, що нічим не відрізняються. Отже, один з них має відійти на другий чи й третій план. Чому варто віддати перевагу слову краєвид? Хоч би тому, що воно оригінальне українське, широко використовується в творах українських письменників різних поколінь: «Очі його розбігалися по неширокім, але розкішнім гірськім краєвиді» (І. Франко); «З скелі від­кривається чудовий широкий краєвид на море» (М. Коцю­бинський); «За вікном вагона щохвилини виростали все нові й нові краєвиди» (М. Руденко). Слово вид у такому значенні в словнику за редакцією Б. Грінченка не засвідчене, а в Словнику української мови підтверджене єдиною ілюстрацією, та й то з листування (а не з художнього чи публіцистичного твору) Лесі Українки. У листуванні ж, як відомо, припускається більша вільність при доборі лексичних та інших мовних засобів. Отже, краєвиди Києва, краєвиди Карпат, степові краєвиди.