Розв'язувати і вирішувати

Із двох синонімів вирішувати й розв'язувати на сто­рінках газет, у радіо- й телепередачах перевага незаслужено віддається першому: вирішити питання, проблему, завдан­ня. Для врізноманітнення викладу обидва синоніми та похідні від них варто використовувати по черзі: розв'язати завдання, вирішити проблему, частіше вживаючи слово розв'язувати як оригінальніше в нашій мові.

Свійський і домашній

В уривку газетного тексту читаємо: «Є чимало самотніх людей, єдина втіха яких — домашні тварини». Про тварин, що живуть при людях, українською мовою правильно казати свійські (на відміну від диких): «Пан Цибульський любив пополювати, було і слідство вчинить, і качок настріля; коли нема диких, то і свійських лущить» (О. Стороженко). А домашній — це той, що стосується дому та людей і речей у ньому; той, що відбувається вдома: «Іван охоче оповідав про своє життя домашнє» (М. Коцюбинський); «Несуть йому в палату їжу й усякі домашні ласощі» (В. Кучер).

Скарб і майно

Українською мовою скарб (рос. сокровище) — це кош­товності, цінні речі, словом, — щось надзвичайно великої вартості: «Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою всі свої скарби великі» (Марко Вовчок); «Не раз у дитинстві тобі захоплювали дух перекази про скарби, закопані тут за­порожцями» (О. Гончар). Досить часто вживають у нас це слово і в переносному значенні: «Ви мені скарб найдорож­чий, Ви моя слава щонайбільша» (М. Зеров); «Ті скарби найкращі душі молодої Розтративши марно, без тями, Жебрак одинокий, назустріч недолі Піду я сумними стеж­ками» (І. Франко). Від скарб походять слова скарбниця, скарбівня, скарбник, скарбовий та ін.

Відповідником рос. скарб в українській мові є «госпо­дарські речі, майно, добро». Тож у газетному тексті: «Назустріч їхали машини, навантажені нехитрим домаш­нім скарбом» слово скарб ужите не в українському значенні, тут треба нехитрим (або небагатим) хатнім (домашнім) майном.

Скарбниця, державна скарбниця, а не казна, казначейство

Останнім часом в усній формі офіційно-ділового мов­лення почали досить активно використовувати слово каз­на. Негайно його підхопили засоби масової інформації. І ось уже читаємо в газетах, чуємо по радіо й телебаченню: «за рахунок державної казни, державна казна виснажена, привласнення мільярдів з державної казни» і под. У су­часних словниках української мови казна кваліфікується як застаріла лексема. Закріпленню цього запозиченого через російське посередництво з тюркських мов слова як фінансового терміна певною мірою заважала його спів­звучність з укр. казна (що виникло внаслідок злиття сло­восполучення кат зна), яке входить до низки прислівників та займенників типу казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-що, казна-як тощо. Та головна причина неприйняття слова казна сучасною українською літературною мовою полягає в тому, що для даного поняття в нашій мові є інша лексема — скарбниця з цілим словотворчим гніздом. Тож сучасне рос. казна та словосполучення з ним треба пере­кладати так: казна, казначейство — скарбниця, державна скарбниця, казначей — скарбник (скарбничий), казначейша — скарбничиха, казначейский — скарбницький, казнохранилище — скарбівниця, государственный казначейский билет — білет державної скарбниці. Крім того, скарбниця вживається в переносному значенні як «зосередження природних, культурних, духовних цінностей». Пор.: «Синоп спалено і сплюндровано. Щось із сорок мільйонів збитку. Туреччина вимагає, щоб ми їм сплатили, а в державній скарбниці — ані шеляга» (З. Тулуб); «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скрабниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки» (Панас Мирний).