Любий і будь-який, усякий

В одному перекладеному з російської мови інтерв'ю повідомляється: «Ми згодні підтримувати контакти з лю­бими організаціями». Тут українськими літерами написане російське слово, замість якого слід було вжити будь-якими, тому що укр. любий має значення «милий, коханий». Напр.: «Сиві, чорні хмари збилися в густі клуби і, як зависні баби, підслухували любу розмову закоханої пари» (Н. Кобринська). Пор.: «На Полтавщині в нас не те, що за Дніпром... Тут мова, брате, незаймана, без будь-якого домішку» (В. Шев­чук).

Масло і олія

Лексичні норми української літературної мови вимага­ють семантичного розмежування слів масло — харчовий продукт тваринного та мінерального походження: вершкове масло і олія — жирова речовина з рослин: соняшникова (кукурудзяна) олія. Прикметник від цього слова олійний увіходить до словосполучень олійна фарба, олійний живо­пис, олійне малярство (картини, виконані олійними фар­бами). Скорочено на позначення цих понять використо­вується й слово олія: «На початку тридцятих років Анатолій Петрицький здійснив дві великі серії портретів діячів української культури, одну в олії, другу в акварелі» (Словник української мови, т. 5, с. 691). Виходить, помилковими є вживані в теле- й радіопередачах речення на кшталт «Картини виконані маслом (треба олією) або тушшю».

А ось газетний зразок бездумного перекладу з російсь­кої мови: «Рослинні масла (треба олії) багаті на природний оксидант». Таким чином, рос. масло має в українській мові три відповідники: масло, олія та ще мастило — жирова речовина для змащування тертьових поверхонь меха­нізмів.

Місто і містяни (замість городяни)

У сучасній українській літературній мові для позначен­ня великого населеного пункту, адміністративного, про­мислового, торговельного й культурного центру вжива­ється слово місто. А мешканець цього населеного пункту зветься городянин (від застарілого город). Пояснити це можна тим, що похідне від місто міщанин використо­вується як назва людини з обмеженими інтересами та вузьким кругозором. Нормативна несумірність назви на­селеного пункту (місто — активне слово літературної мови) та його мешканців викликає певні застереження в мовців, тому вони замість городянин частіше кажуть меш­канець міста. Українська мова вже давно витворила ще одну лексему, яка цілком спроможна заступити застаріле городянин та двокомпонентний вислів мешканець міста. Це зафіксоване «Словником української мови» (т. 4, с. 751) містянин з досить поважною ілюстрацією: «Оператор хотів заспівати, як це полюбляють на природі містяни, але жінка заборонила, пояснивши, що в лісі галасувати не годиться, ліс вимагає тиші» (Ю. Яновський). Тож є цілковита рація запровадити слово містянин до активного літературного вжитку й заповнити прогалину в словотворчому гнізді: місто, містянин, міський, передмістя й под.

Навчальний, а не учбовий, виш, а не вуз

В офіційно-діловому мовленні, на сторінках газет, у радіо- й телепередачах широко використовують слово учбовий, хоч його існування в українській мові викликає багато сумнівів, оскільки відсутнє слово учба, від якого воно могло б бути утворене. Учбовий являє собою спотво­рене запозичення з російської мови. Замість нього треба вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна частина, навчальна практика тощо. Якоюсь мірою слово учбовий затримується в нашій мові через наявність його в абревіатурі вуз (вищий учбовий заклад). У роки прискореного зближення мов аж до їхнього злиття слово вуз, на жаль, витіснило справжню українську абревіатуру виш (вища школа), широко вживану в двад­цятих і тридцятих роках, а в творах українських письмен­ників і пізніше: «Дочка в той час училася в Новосибірську, в одному з вишів» (І. Ле). Тепер виш, мабуть, варто повер­нути до активного вжитку.