Змінювати (зміняти) і зраджувати

В одному з матеріалів, присвячених ювілеєві письмен­ника Л. Тендюка, наголошувалося, що «він ніколи не зміняв своїй тематиці». Тут аж дві помилки на ґрунті паронімії. Перша — внутрішньомовна: замість тема «коло життєвих явищ, що становлять зміст твору» (в даному разі йдеться про морську тему в творчості Л. Тендюка) вжито слово тематика «сукупність тем» (наприклад, тематика курсових робіт). Друга помилка — нерозрізнення російського изменять та українського змінювати. Укр. змінювати (рідше зміняти) означає «робити інакше, виправляти; приходити на зміну». А в згаданому матеріалі йшлося про порушення вірності, про відмову від чогось. Таке поняття в російській мові передається словами измена, изменять, а в українській — зрада, зраджувати. Отже, в наведеному уривку тексту треба було зазначити, що письменник «ні­коли не зраджував своєї теми». До речі, дієслово зраджу­вати потребує після себе додатка в формі знахідного відмінка: зраджувати товариша (брата, матір; науку, те­му); коли при дієслові є заперечна частка не, то додаток стоїть у родовому відмінку: не зраджувати товариша (брата, матері; науки, теми). Напр.: «О Батьківщино! Не зрадили тебе твої донецькі діти» (В. Сосюра); «Терпіння зраджувало стару, але вона не виказувала цього» (Григорій Тютюнник).

Інакодумець, а не інакомислячий

Слово інакомислячий, одним із компонентів якого є активний дієприкметник теперішнього часу, краще замі­нити більш відповідним морфологічній системі живої української мови інакодумець: поширився наступ на інакодумців (а не інакомислячих); « — Чого ви так дивитесь на мене? Що я захищаю її? Я давно знаю, що найбільше в людях злорадства, — кинув він своїм інакодумцям» (В. Зем­ляк); «Інакодумців, погляди яких відрізнялися від догм панівної ідеології, оголошували ворогами і в кращому разі видворяли за межі країни» (газ.).

Кепкувати і жартувати

Часом із синонімічного ряду обирають один синонім, незаслужено забуваючи інші. Пишуть і кажуть добро­совісно, зекономлений, вирішення, вогнестрільний, відправ­лятися, протиріччя, запримітити, благоустроїти, продов­жується, хоч, крім них, є нічим не гірші сумлінно, заоща­джений, розв'язання, вогнепальний, а то й, поза всяким сумнівом, кращі вирушати (відходити), суперечності, за­уважити (помітити), упорядкувати, триває тощо. Невдалий добір синонімів може спричинити затемнення змісту висловлювання. На жаль, таких прикладів у засобах масової інформації — хоч греблю гати. Ось один із них: «Хлопці радісно зустрічають нас, кепкують». Кепкувати означає «глузувати, насміхатися». Приміром: «Анатолій не любив, коли хтось кепкував з його захоплень» (М. Руденко). Важко поєднати радість зустрічі з кепкуванням. Замість кепкують варто було використати жартують.

Лише і тільки

Років двадцять тому в окремих працях із культури мови висловлювалися застереження щодо частки й сполучника лише, рекомендувалося віддавати перевагу слову тільки. Тепер дійшли до іншої крайності — майже не вживають тільки, а всюди — лише. Аналіз лексикографічних джерел свідчить, що лише (у поезії ще й лиш) і тільки мають однакові права в літературній мові: «Вчора набігла хмарка, мов чумацьке ряденце, та лише покропила суху землю» (М. Коцюбинський); «Лиш Данило щез в тумані, Аж із-за горбочка Йде дівчина молодая» (С. Руданський); «Я люблю тільки таку гру, де я певна, що виграю» (Леся Українка); «Та скажи мені, друже, нащо все в житті приходить тільки тоді, коли ми перестаємо бажати цього?» (Ю. Яновський). Тож не варто наслідувати найгірші взірці газетної мови й писати: «Державі залишилися лише борги», тобто безпід­ставно вживати поряд два однокореневі слова. Зайвої тавтології можна уникнути, замінивши лише на тільки.